Як досягти справедливості на шляху становлення України як соціальної держави

Друга частина наукової статті голови ФПУ Григорія Осового "Українцям потрібна справедлива економіка для людей (політико економічний аспект)". Першу частину - читайте у попредньому блозі.

Як досягти справедливості на шляху становлення України як соціальної держави - своїм баченням ділиться Григорій Осовий, Голова ФПУ, Почесний доктор соціальних наук АПСВТ:

Насамперед, необхідно опрацювати політику доходів, яка б дозволяла людям відчувати себе спроможними придбати те, що виробляється у власній країні чи завозиться як імпорт і теж конче необхідне для задоволення потреб.
У першу чергу, провести роботу з визначення об'єктивного справедливого соціального стандарту, який би гарантував достатній рівень життя.

Слід згадати шлях, який ми пройшли. На початку 90-х років, коли інфляція доходила до 10000 % і замість грошей ввели купоно-карбованці, профспілки спонукали уряд і депутатів прийняти Закон «Про межу малозабезпеченості». Тобто визначити поріг доходу, який забезпечив хоча б елементарне людське виживання. І прив'язуючись до неї, люди могли зорієнтуватися, якою ж має бути заробітна плата і пенсія і, що на них можна придбати, оплатити комунальні послуги тощо.

Надалі, з прийняттям Конституції України соціальні права громадян були належно закріплені, зокрема, ст.48 встановлено, що «кожний має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сімї, що включає достатнє харчування, одяг, житло». Коли економіка почала зростати, ми взяли досвід країн з соціальною ринковою економікою, де давно визначають прожитковий мінімум, тобто більш високий соціальний стандарт, який забезпечує жителям прийнятний для конкретної спільноти гарантований рівень життя. Не виживання, підкреслю, а життя.

В Україні, влада пішла на ухвалення закону «Про прожитковий мінімум» у 1999 році. А наступного року було прийнято закон «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії». Громадська експертна група, спеціально для цього створена, сформувала споживацький кошик до якого увійшли продовольчі, непродовольчі товари, різні послуги і обов’язкові податки та платежі.
Було багато критики щодо недостатності такого набору до кошика, але головне, що тоді вдалося підв'язати до нього закон «Про оплату праці», згідно якого мінімальна заробітна плата не повинна бути меншою за вартісну величину прожиткового мінімуму. Так само має становити і мінімальна пенсія. Це був реальний прорив. Адже це допомогло до певної міри нівелювати таке ганебне явище , як «працюючі бідняки». Так-так, у нас була така категорія людей - тоді це кожний п’ятий працівник.

За даними Держстату України заробітна плата в структурі доходів населення становить лише 45%. Це парадокс, що праця не є основним джерелом добробуту, а з іншого боку понад 80% іде на поточне придбання товарів і послуг, що не дозволяє відкласти кошти про запас.( див.Державна служба статистики України,2022 , «Доходи і витрати населення у 2020 році», с 7-9) Два роки СOVID та воєнного стану, коли цілі сім*ї втратили роботу та житло, засвідчили, що запасу заощаджень їм вистачило лише на кілька місяців.

Світова фінансова криза 2008 році, внутрішні економічні кризи під час революцій 2004 року та 2013-2014 років теж негативно позначилися на спроможності держави запровадити належні розміри соціальних гарантій. Зокрема, щоб мінімальна заробітна плата була не менша ніж фактичний прожитковий мінімум, профспілкам вдалося один раз за прем’єрства Ю. Тимошенко у 2007 році.
Вдруге це зробив уряд В. Гройсмана у 2017 році. Був дуже стрімкий стрибок.

Згідно з Генеральною угодою, мінімальну зарплату збільшили одразу не на відсотки , а удвічі з 1600 до 3200 грн. У 2020 році це було впроваджено з ініціативи Президента В. Зеленського. Тобто були епізодичні дії, але система несправедливості оплати праці залишилася. Розрив між розмірами прожиткового мінімуму - фактичним – і тим, який брався у розрахунках Державного бюджету на відповідний рік для встановлення мінімальної зарплати, ставки заробітної плати в бюджетних організаціях та мінімальної пенсії зростав.

Ця різниця доходила до 2-2,7 рази. Так, прожитковий мінімум, встановлений законом про Державний бюджет на 01.12.2023р. становив 2684 грн., мінімальний посадовий оклад для працівників бюджетної сфери з 01.01.2024 р. - 3195 грн., тоді як прожитковий мінімум у цінах листопада вже був 8142 грн. При цьому, до такого прожиткового мінімуму не включено витрати працівника на оренду або іпотеку для придбання житла, медичні, освітні послуги, які в своїй більшості вже стали платними. Це передбачено Європейською соціальною хартією та Конвенцією МОП 117, вони ратифіковані Україною, але в національне законодавство і практику зміни не внесено.

У цілому за роки Незалежності України були прийняті та реалізувалися понад 120 законодавчих, нормативно-правових актів, стратегії спрямовані на розбудову соціальної держави. З однієї сторони йшов процес розбудови власної національної моделі «соціальної держави», а з іншої – через інструмент імплементації – ми підтягували своє законодавче поле до вимог ЄС і норм Міжнародної організації праці.

Завдяки активним і наполегливим діям профспілок українським парламентом було ратифіковано Європейську соціальну хартію, хоч і не в повному обсязі, Європейський Кодекс соціального забезпечення, базові трудові норми та соціальні стандарти МОП.
З 2000 року запроваджено обов’язкове державне соціальне страхування за прикладом Німеччини, яка є основоположником у цій сфері.

Працівники отримали право на страхові виплати і соціальні послуги:
- на випадок безробіття;
- тимчасової непрацездатності;
- нещасних випадків на виробництві;
- пенсійне забезпечення за віком.

Унікальність управління такими фондами полягала втому, що воно здійснювалося на основі самоврядності і паритетності трьох сторін соціального діалогу з делегованих до складу правлінь представників від уряду, репрезентативних на національному рівні об’єднань організацій роботодавців і об’єднань профспілок. Для завершення побудови цілісної системи соціального страхування потрібно було запровадити ще один вид загальнообов’язкового державного соціального страхування – медичне. Але цього не було зроблено.

Більш того, реформування системи охорони здоров’я призвело до її значної комерціалізації та відповідно звуження державних послуг для населення. А одержавлення соціального страхування і ліквідація фондів шляхом передачі їх функцій Пенсійному фонду України, який є державним органом, значно погіршило доступ до послуг у цій сфері.

У цілому просування неоліберальної політики владою, та запровадження обмежень на період воєнного стану звузила систему соціального захисту, що призвело до урізання соціальних гарантій для всіх верств населення. Для цього достатньо хоча б ознайомитися з законопроектами, які розглядаються або підтримано Комітетом з питань соціальної політики та прав ветеранів та вже діють як закони.

Декотрі обмеження на період воєнного стану, зважаючи на пріоритетне фінансування оборони, вимушені. Однак, це не може бути правилом надалі для соціальної держави України і порушувати конституційні права громадян.