Українцям потрібна справедлива економіка для людей. Ч.1

12 березня 2024, 13:07
Власник сторінки
журналіст
0
83
Українцям потрібна справедлива економіка для людей. Ч.1
Григорій Осовий, Голова ФПУ, Почесний доктор соціальних наук АПСВТ

Своїми роздумами на цю тему ділиться Григорій Осовий, Голова Федерації профспілок України, Почесний доктор соціальних наук АПСВТ.

Як досягти справедливої економіки в Україні і спрямувати її для задоволення потреб простої людини, щоб умови економічної діяльності відповідали принципам справедливості, солідарності і сталого розвитку в інтересах суспільства? 

Григорій Осовий, Голова ФПУ, Почесний доктор соціальних наук АПСВТ поділився своїм баченням цього питання.

Григорію Васильовичу, що означає термін «справедлива економіка»?

Якщо спрощено – то це гармонія між тими, хто виробляє товари і надає послуги, і тими, хто ними користується. Головне питання – як забезпечити цей баланс. Ми тут нічого оригінального не придумаємо – краще зазирнемо в історію, як формувалися економіки, скажімо, в країнах сталої Європи, які за конституційним визначенням є соціальними, а по факту досягли найвищого розвитку, ставши державами загального добробуту. Базовою основою в таких спільнотах є соціальна ринкова економіка , яка забезпечує сталий людський розвиток та прогрес в цілому. Такі країни, як правило, на перших позиціях в економічних рейтингах та індексах людського розвитку світового масштабу - Данія, Швеція, Швейцарія , Люксембург , Німеччина, Австрія...

Як нам досягти цього «вселенського» балансу та добробуту?

Все починається з формування структури економіки В соціально орієнтованих економіках, як правило, 1/3 валового національного продукту - становлять засоби виробництва, необхідні для того, щоб вдосконалювати технічні, технологічні інноваційні рішення. Більша ж частина економіки зорієнтована на задоволення потреби людини – житло, комфортні умови проживання, якісні побутові товари, задоволення особистісного розвитку (навчання, подорожі, розваги, спорт) тощо.

Звісно, окрім власних потреб, державі потрібно мати ще й валютні надходження, аби проводити реновації, інвестувати у подальший розвиток. Тому частина вироблених товарів та послуг іде на експорт. Що не виробляється в країні, але потрібно для потреб підприємництва та споживачів, завозиться по імпорту. Звичайно , позитивним є баланс, коли експорт перевищує імпорт, бо це ще й забезпечує курсову стабільність національної грошової одиниці. Її девальвація боляче бє по економіці і добробуту населення. Нажаль, українці не раз у цьому пересвідчувалися - на початку грошової реформи у 1996 р . співвідношення гривня/долар було 1,76 : 1, тепер 38:1.

Не менше важливо, що йде на експорт – сировина чи готова продукція з високою доданою вартістю. Наприклад, наша перевага, найкращі чорноземи та конкурентноспроможна аграрна продукція. Ми її продаємо закордон і отримуємо валюту. І знову інвестуємо у новітні засоби виробництва та технології, щоб надалі підвищувати продуктивність і якість продукції. Збір 80 млн. тонн зернових вже не є чимось неймовірним. У радянський період 50 млн. тонн, це був рекордний врожай. Утім. потрібно експортувати не зерно, а продукти його переробки, які мають більшу додану вартість,– це значно вигідніше.

До прикладу, ціна пшениці на світовому ринку коштує 230-250 $ за тонну, муки у 2,5 - 3 рази більше, а вартість хлібобулочних виробів – до 10 разів.(див.index.minfin.com.ua). Однак, держава дбає про продовольчу безпеку і тому лімітує продажі на експорт, щоб і внутрішнє споживання було достатнім, а відтак ціни більш доступними. Зрозуміло, що більш наукоємні високотехнологічні сектори економіки заробляють на експорті ще більше. Наприклад, Ірландія відкривши вільну економічну зону для входження транснаціональних компаній ІТ технологій, і надавши податкові пільги, за короткий час вийшла на друге місце у світі за обсягом ВВП на душу населення – $ 234 тис.( для порівняння за даними Світового банку середній показник у світі - $ 11 тис., в ЄС - $ 34 тис., Україна ж приблизно $ 4 тис. (див. htpp//www.worldbank.org.), тобто підпадає під категорію бідних країн. Отже, висновок: потрібно не тільки змінювати структурні пропорції ВВП, але різко збільшувати його обсяги на інноваційній основі. Як – це окрема тема, ясно, що не за рахунок примітивної фізичної праці, а технічного і технологічного переозброєння виробництва до рівня 6-го укладу економічного розвитку, як в розвинених країнах. Іншим чином ні догнати, а тим паче обійти їх нам не вдасться. Згадаймо, як лобісти вільної ринкової економіки в Україні розказували, що державні підприємства і колгоспи ніколи не дадуть такого росту економіки як приватні. У 2006 році Україна набула статусу країни з ринковою економікою. Сьогодні вже майже 85 % економіки знаходиться в приватному секторі. Нинішній уряд хоче залишити у державній власності не більше 5%. У приватні руки ймовірно перейдуть, залишки енергетики, нафтогазу, залізниця. У такому разі ціни і тарифи зростуть у рази до рівня європейських і уряд не зможе вводити такий засіб захисту споживачів як введення спеціальних обмежень на комунальні послуги. І що тут переважає - економічна доцільність чи політична складова?

А тепер подивимося на результати: тотальна приватизація загальнодержавної власності, перехід її у приватну за 30 років не збільшила ВВП на душу населення .За даними Світового банку цей показник становив 3624 доларів ( в цінах 2010 р.) , а в 2020 р.- 3116 дол. .По паритету купівельної спроможності показник дещо кращий- 12377 дол. в 2020 р. А частка кінцевого споживання домашніх господарств у ВВП , яка характеризує реальний рівень життя збільшилася з 54% до 74,3%. Тоді як сусідні країни в 4-6 разів. Не кажучи вже про Китай, який має доволі велику частину державних підприємств і стартував в проведенні реформ у часі як Україна, але майже догнав в економічному розвитку США. Я був у Китаї в 2011 році на міжнародній профспілковій конференції, де нам китайські колеги на запитання яка форма власності державна чи приватна є більш продуктивною і соціально спрямованою, дипломатично відповіли «не важливо якого кольору томати, головне. щоб вони були споживними».

Ще одна важлива річ. Щоб підтримувати сталий економічний розвиток має бути постійний достатній споживчий попит у самій країні, а люди повинні бути платоспроможними. Отже частка виробництва споживчих товарів та послуг і частка доходів громадян у валовому внутрішньому доході країни мають співпадати і, що не менш важливо, становити 60-65%, як в соціальних державах. До речі, радянська система у змаганні з капіталістичною за кращі умови для населення багато що робила для цього: всі державні послуги освіти, охорони здоров’я, соціальне житло були безоплатними, низькі ціни і тарифи на газ, електроенергію, житлово-комунальні послуги, проїзд у громадському транспорті, практично нульова інфляція. На підприємствах завдяки плановому розподілу прибутку на його виробничий розвиток, розширення житлового і соціально культурного будівництва, матеріального заохочення працівників, будувався такий собі корпоративний соціалізм. Все це разом формувало життя домогосподарств передбачуване на перспективу. А ось чого явно постійно бракувало, так це добротних споживчих товарів, бо 2/3 економіки працювало на оборону і мілітаризацію країни, а товари народного споживання займали 1/3. Згадаймо, українці були спроможні робити космічні ракети і літаки, а путньої пральної машини для повсякденного попиту не виготовлялося. Легендою вітчизняного автопрому був «запорожець», та й той у дефіциті. З цього минулого маємо зробити належні висновки – виробляти в нашій країні якісне і необхідне для населення, надаючи роботу людям і не залізати в борги для придбання імпортних товарів. У поточному році ситуація складається не добре. За даними Мінекономіки експорт українських підприємств складе 56 млрд., тоді як імпорт 96 млрд. Від’ємне сальдо 40 млрд. Чим його покривати? Запозиченнями в борг? Він вже й так перевищив допустиму межу – не більше 60% ВВП. З іншого боку, це джерело додаткового тиску на курсову стабільність гривні, що теж матиме негативний вплив на доступність кредитів і купівельної спроможності населення. До того ж повернення державного боргу та сплата відсотків лягає тягарем на кожного українця. Тому ФПУ підтримує ініціативи вітчизняних підприємців: «виробляй українське», «купуй українське», «свій до свого по своє». Адже до 40% коштів при купівлі українського повертається до бюджету у вигляді податків, який в умовах воєнного стану повністю спрямовується на забезпечення обороноздатності країни.

Ще один крок до справедливості-соціально орієнтована політика оподаткування доходів, яка б диференціювала ставки податку на доходи фізичних осіб та корпорацій виходячи з їх величини і джерел набуття. Оподатковувати за єдиною нормою зарплату на рівні межі бідності і мільйонні зарплати топ менеджерів акціонерних компаній - не справедливо. Чи, скажімо тримати на одному рівні сплату податку на додану вартість на хліб, молоко, дитячі товари у розмірі 20%, як і на предмети розкоші? Звичайно, несправедливо. В багатьох країнах ЄС податок на продажі 5-7 %. Також має бути справедлива цінова політика держави на найнеобхідніші продовольчі товари, адже земля, надра, природні багатства належать народу (Ст. 13 Конституції). Тому бізнес має ділитися прибутками і особливо надприбутками в інтересах суспільства.

Потреба на державному рівні дати відповідь на питання: чому податки на дивіденди 5%, на виведений капітал 9%, тоді як з доходів фізичних осіб та підприємств – 18%...

Далі буде. Продовження читайте у наступному блозі...

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: События в Украине
ТЕГИ: профспілки
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.