Реакція людей на новий законопроект щодо мобілізації зашкалює.

Дивлячись на цю реакцію, в мене виникає певний дисонанс.

​​Одні обурені, інші сприйняли спокійно. А чоловіки призовного віку, які втекли за кордон, масово вишукалися у черги до паспортних столів в Європі, аби продовжити дію своїх документів і далі спокійно відпочивати, поки в Україні триває війна. Бо потім можуть ці документи не продовжити. І от дивлячись на цю реакцію, я не розумію деяких речей. Як, наприклад сприймати людей, які кричать «Слава ЗСУ!», а потім йдуть в анонімний телеграм-канал про місця роздачі повісток і залишають інформацію, де бачили працівників ТЦК. Тобто вони не тільки самі не хочуть вступати до лав ЗСУ, а й іншим допомагають не отримати повістки. Так «Слава ЗСУ» чи ні? Треба визначитися – ми хочемо захистити нашу землю чи здатися? Якщо здатися, то треба перестати займатися ліцемірством і кричати «Слава ЗСУ!». Якщо перемоги, то маємо зрозуміти – ніхто за нас самих країну не захистить. Треба брати повістки і йти на фронт. Чого це має робити хтось інший?   Хтось може сказати – держава не виконує зобов’язань, гроші на армію розкрадаються, не вистачає всього. Але держава – це ми. При владі люди, яких ми самі обрали. Виходьте у публічну площину, висловте своє обурення, вимагайте посадити тих, хто розкрадає гроші для армії. Але воювати все одно потрібно, чи краще на зло корупціонерам віддати країну окупантам? Так, має бути справедливість. Коли вимагають відправити на фронт нардепів чи міністрів – це, вибачте, тупі емоції. Бо замість них доведеться ставити інших, щоб керували процесами. Бо без керівництва жоден процес неможливий. Тому питання треба ставити інакше – чи воюють діти чи члени родин нардепів, міністрів та інших високопосадовців разом з народом? От коли діти наших топ-чиновників будуть на фронті, самі чиновники (їхні батьки) ухвалюватимуть закони і рішення, спрямовані на перемогу. Я розумію, що багато хто обурюється можливим запровадженням обмежень прав за ухиляння від служби. Я категорично проти будь-якого свавілля з боку влади, але певний примус, якщо не має іншого виходу, може мати місце. Але все має бути засновано на принципах справедливості і рівності всіх перед законом. Нинішній законопроект – лише «чернетка», яка буде ще доопрацьовуватися. Тому нашим нардепам слід підійти до кожного пункту зважено і відповідально. Бо мова йде про долю країни і кожного з нас.