Арифметика нашої зарплати

Треба нарешті знищити радянську спадщину у вигляді несправедливого розподілу частки заробітної плати у вартості товарів, робіт та послуг.

Вирішив на дозвіллі зайнятися арифметикою. Читаю, що наступного року мінімальну зарплату громадянам збільшать до 8 тисяч гривень.

Саме собою директивне збільшення показників зарплати є досить дивним явищем для ринкової економіки. Є попит та пропозиція, у тому числі й праці громадян. Але в наших умовах, коли до мінімальної зарплати прив'язана низка показників, та й немає ринку праці, таке регулювання просто необхідне. Інакше роботодавець, нехай у всьому легальний, часто занижує свої витрати на оподаткування та різні виплати до соціальних фондів.

Але повернуся до розрахунків. 8 тисяч на місяць ділимо на 22 дні (середня кількість робочих днів), ділимо ще на 8 робочих годин. Отриману суму розділимо на курс долара (беремо 38 гривень за долар). Отримуємо мінімальну годинну оплату 1,2 долари на годину. Чому перерахуємо на долар? А для порівняння. У США мінімальна годинна оплата за годину роботи становить 8 доларів. А в чому справа? Причин кілька.

Одним із наслідків радянського минулого залишилася оплата праці за залишковим принципом. Платили не стільки, скільки ця праця могла коштувати на ринку, а стільки скільки могли. За розрахунками радянської економіки. Тобто, за залишковим принципом. Ось скільки залишилося щонайменше - так із цього і платили. В результаті частка оплати праці у вироблених товарах, роботах і послугах становила 12-13%. На відміну від західних економік, де частка зарплати зараз становить 55-60%. Виходить, що мінімальна зарплата в західних економіках, грубо кажучи, у 4,5-5 разів вища, ніж була і зараз є у нас.

Другим негативним фактором, що впливає на розміри зарплати, є відсутність у нас повноцінного ринку праці. Немає в нас механізму, за яким людина може запропонувати свою кваліфіковану працю за ринковою ціною, тобто за відповідну частину вартості товарів, робіт чи послуг. І тут негативну роль як вторинний чинник відіграє низький платоспроможний попит. Низькі зарплати знижують купівельну спроможність населення. Неможливо привести ціни до рівня, щоб можна було з вартості товару виділяти відповідну частку на заробітну плату.

Третій чинник – це кумівство та корупція. Немає конкурентних умов отримання людиною роботи, що відповідає її рівню освіти, знань та умінь. Усі більш-менш вигідні посади зайняті «своїми», у т.ч. родичами, друзями та знайомими. А для решти місць не залишається. Навіть для самих розумних і кваліфікованих.

Ну і четвертий чинник - це надто висока енерговитратність економіки. Вартість енергоресурсів та виробництва енергії у кілька разів вища, ніж у ринкових економіках західних країн. Про це треба писати окремо. Досить на кілька статей.

А чи взагалі є бажання у влади змінити цю ситуацію? Знищити нарешті цю радянську спадщину у вигляді несправедливого розподілу частки заробітної плати у вартості товарів, робіт та послуг. Ні. Простіше валити пам'ятники, не чіпаючи суті совка - загальних злиднів. Так простіше керувати людьми.

Я не пам'ятаю жодної хоч частково вдалої законодавчої спроби змінити частку зарплати у собівартості. А на Заході 100 років тому зрозуміли, що треба починати з законодавчого встановлення мінімальної погодинної оплати праці. Але ми всі боремося за мінімальну місячну зарплату. До неї прив'язуємо інші показники. Потім розміри з'їдає інфляція. І знову все по колу.

Пора вже Верховній Раді підійти серйозно до цього питання.