Не очікуючи на завершення війни, Україна вже цьогоріч планує “термінове відновлення”, яке оцінюється у 14,1 млрд доларів США. Головними його напрямками стануть енергетична інфраструктура, відбудова пошкодженого житла, гуманітарне розмінування, відновлення критичної та соціальної інфраструктури. Та, до всього, підтримка приватного сектору. Про все заявив міністр фінансів Сергій Марченко.
Зважаючи на те, що наприкінці березня виконавча рада Міжнародного валютного фонду погодила чотирирічний пакет фінансування для нашої держави на суму 15,6 млрд доларів, ми маємо чітко розуміти, які саме нагальні питання ці гроші вирішуватимуть. Особливо, пам’ятаючи про те, що війна триває.
Але лише завдяки допомозі МВФ та країн-партнерів ми з усіма проблемами не впораємось. Потрібні закордонні інвестиції у бізнес та, звичайно, репарації. Ми вже неодноразово ставили питання про виплату агресором репарацій Україні. За кожне руйнування, за кожен скоєний воєнний злочин.
Так, є злочини, збитки від яких підрахувати простіше. Це, наприклад, навмисне руйнування цивільної інфраструктури. Складніше підрахувати, скажімо, соціально-економічні збитки (позбавлення доходу, руйнування об’єктів сільського господарства, мереж соціальних послуг тощо), та збитків від пошкодження та руйнування культурної спадщини. Адже там ідеться про те, що відновити майже неможливо, про спадщину, яка набувалась століттями.
Ще складніше - із воєнними злочинами проти цивільного населення та військовослужбовців. Майже неможливо підрахувати (окрім банальної вартості лікування та відновлення), на яку суму завдана шкода фізичному та ментальному здоров’ю наших людей, їхньому добробуту, скільки “вартують” нанесені незворотні психологічні травми.
Окремою статтею витрат, на які мають піти репарації, стоїть деградація екосистеми. Відновити її можливо. Проте на це підуть навіть не роки. Навіть не одне десятиліття. Пожежі в екозонах, нерозірвані снаряди майже на половині території України, винищені окремі популяції тварин, знищені або забруднені водойми...
Якщо говорити про міжнародні правила ведення війни, то їхній головний принцип полягає в тому, що припустимими для знищення є лише військові цілі. Це правило регулюється низкою міжнародних законів. Між тим, своїми діями рф порушує їх усі. І в контексті екосистеми показники просто вражають. Наприклад, за даними Державної екологічної інспекції України, внаслідок дій окупантів забруднено шкідливими речовинами 182 880 м2 ґрунту, а 2 365 129 м2 землі “завалені залишками знищених предметів та боєприпасів”. Далі - ще гірше. Ракетами та іншими снарядами було спалено вщент 23 286 га лісу. А за час обстрілів згоріло більше 700 тонн нафтопродуктів, що, у свою чергу, суттєво забруднило наше повітря. Повітря, яким дихають та, відповідно, отруюються наші діти.
Чи складно буде це довести? Так. Та чи можливо вимагати компенсації? Теж - так. І міжнародна практика вже має подібний приклад. Так, скажімо, 1991 року, під час першої війни в Перській затоці, Ірак підпалив у Кувейті сотні нафтових свердловин. А потім - скинув мільйони галонів нафти у саму Перську затоку. Рівень забруднення довкілля після цих дій можна собі лише уявити. У зв’язку із цим Кувейт буквально вимагав від Іраку виплатити їм репарацій і стукав в усі можливі двері. Отже, трохи згодом Компенсаційна комісія ООН наказала Іраку за завдані збитки виплатити Кувейту майже 53 млрд доларів. Три мільярди з цих грошей пішли саме на нейтралізацію шкоди, завданої навколишньому середовищу та здоров’ю людей.
За попередніми даними досліджень, сукупна шкода від дій окупантів на території України для фізичного та психічного здоров’я нашого населення може стати набагато більшою, ніж завдана аварією на Чорнобильській АЕС. Те, що чинять російські злочинці на нашій території, за своїми масштабами просто не має відповідних прикладів та аналогій.