Державних підприємств не має бути

22 березня 2023, 20:54
Власник сторінки
соціальний експерт
10

Чи доцільні у війну тотальна приватизація та ліквідація державних підприємств?

Державних підприємств не має бути! Відповідну тезу як політику Уряду озвучив заступник Міністра економіки України Олексій Соболев на круглому столі у Верховному Суді під час обговорення законопроекту6013 про скасування Господарського кодексу, який передбачає відповідні зміни щодо форми державних і комунальних підприємств.

Так, на запитання, в чому вбачає необхідність Мінекономіки перезапуск системи юросіб саме зараз, та як саме зараз реорганізація підприємств державного та комунального сектору підвищить обороноздатність, заступник міністра відповів наступне.

«Зараз загальна політика Кабінету Міністрів в тому, що державних підприємств не має бути. Цей механізм перетворення, що у держави не має бути державних підприємств, вже відбувається шляхом передачі підприємств на приватизацію і виведення їх з державного сектору до приватного» - зазначив Олексій Соболев.

За його словами, для стратегічних підприємств триває політика перетворення їх в Акціонерні Товариства. Так, наприклад, одна зі стратегічних компаній – Енергоатом – спеціальним законом перетворена з державного підприємства в акціонерне товариство.

А влітку було прийнято  закон про пришвидчену приватизацію і розпродаж державних активів під час війни...


Як  радісно заявила  шефіня пана Соболева перша віцепрем'єрка-міністерка економіки Юлія Свириденко: «У державній власності має залишитись менше 100 підприємств»!

 Найпопулярніший аргумент-догма «реформаторів»: держава - неефективний власник.

Справді, держава не може бути ефективним власником дрібних торгівельних закладів і т.п..

Однак такі великі державні корпорації-монополії, як «Нафтогаз»,  «Укрзалізниця» чи «Енергоатом» можуть заробляти десятки  мільярдів гривень для державної казни.


Приклади для наслідування можна знайти в усьому світі, наприклад, у провідних країнах ЄС, таких як Німечинна, Франція, Норвегія, Швеція чи в  Китаї чи в Ізраїль та арабських країнах

У чому відмінність? Насамперед, у ставленні. У країнах ЄС , Китаї, Японії, Ізраїлі існує повага до держави і державного майна. Працювати у державній корпорації престижно.

В арабських країнах робота в державних чи державно-приватних компаніях - це найбажаніша кар'єра, там працюють найкращі фахівці та управлінці.

У таких країнах державні корпорації - це фундамент, на якому тримається економіка.

Питання в мотивації і меті керівного персоналу держпідприємств, а у нас влада призначає не професійних, а лояльних, не порядних, а завідомих шахраїв. 


Питання до панів і панянок горе-«реформаторів»:  Кому під час війни дістануться за безцінь українські державні активи?...

Невже урядовим панам і панянкам «економістам» не зрозуміло, що в умовах війни і важкої економічної кризи в Україну не прийде західний  інвестор, тому за приватизовані об’єкти держава не отримає їх реальної ринкової вартості!

Саме тому більш логічним було б встановлення мораторію на приватизацію  державних об’єктів і підприємств на час війни.


Наші горе-«реформатори»  часто повторюють неоліберальну догму «менше держави»…    

Проте, «менше-більше держави»  чи співвідношення між приватною і державною формами власності – це питання, яке кожна окремо взята держава має вирішувати самостійно, виходячи зі своїх конкретних умов і можливостей та з урахуванням історичного досвіду й менталітету свого народу. Цю думку підтверджує досвід розвинутих держав. Співвідношення форм власності склалося скрізь по-різному:  наприклад у Франції – 33% державної власності, в Німеччині – 30%, у Великій Британії – 25%, США – 22%. В Україні частка державної власності становить менше 10%...

Проте нашим «реформаторам» і цього забагато, вони планують залишити в державній власності менше 100  підприємств!


Як зазначає відомий економіст, академік НАНУ Богдан Данилишин«Однозначно можна сказати одне – чим більш розвиненою є країна, тим вищою в ній є частка держави в економиці…    Під час війни держава не тільки фінансує воєнні витрати, але й значною мірою підтримує функціонування усього реального сектора економіки».  Приклад тому держава Ізраїль.


Сьогодні більшість вчених у світі, які займаються проблемами власності, дотримуються ідеї багатогранності, різномаїття форм власності.

Протягом усієї історії людства змінювалися способи праці, форми та типи власності. Лише одне залишилось незмінним: вирішальна роль праці в житті людини.

В сучасному світі місце, стан та соціальний статус людини в суспільстві та державі має визначатися одночасно двома компонентами – працею та власністю. Держава, залежно від своєї соціально-класової природи та інших особливостей, за допомогою правових засобів фіксує працю та власність і захищає їх від небажаних змін і порушень встановленого правопорядку.

Залежно від характеру устрою пріоритет може надаватися або продуктивній праці, або власності з її відповідним типом і формою. В тому і в іншому випадках виникає соціальна нерівність людей.

Оскільки людина не може існувати й бути людиною поза межами громадянського суспільства та держави і, отже, у відриві від проблем взаємодії праці та власності, то найбільш продуктивно вона працюватиме тоді, коли всі форми власності – приватна, колективна та державна – будуть рівноправними та взаємодіючими.

На жаль, в результаті «реформ» в Україні відсутні як раціональна структура виробництва, так і ефективний власник. За оцінками інституту економіки і прогнозування НАНУ більшість приватизованих підприємств значно погіршили фінансовані показники, в результаті приватизації в Україні відбулося не підвищення ефективності, а пограбування майна і вивіз капіталу в офшори... Ефективного власника так і не отримали.

У наших горе-реформаторів весь час виходить не приватизація і корпоратизація , а приХватизація і корПАРАЗИТація державного майна...


Давно вже доведено, що простий розпродаж державних активів  автоматично не забезпечує трансформацію в ефективну приватну власність!


Чи можливе «автоматичне», без втручання держави, забезпечення таких співвідношень між працею і формами власності, щоб зростав добробут населення? Ні. Таке може статися тільки за активного втручання в цей процес  сильної, демократичної держави, яка діє в інтересах всього суспільства, де встановилися співпраця і злагода, зумовлені війною і соціальною необхідністю.


Зазначимо, що в Конституції України поняття власності трактується спрощено, як право володіння майном, використання його та розпорядження ним, у той час коли передова західна юриспруденція оперує поняттям власності як комплексом прав.

У ринковій системі прибуток стимулює пошук замовлень, контрактів і бажання до їх успішного виконання. При цьому прибуток ще не обумовлений самим фактом володіння власністю. Саме тому простий продаж державних активів не може автоматично забезпечити трансформацію в ефективну приватну власність.

Приватизація, що проводилася і проводиться в Україні, не враховуває регулюючого механізму, який використовується в розвинутих країнах Заходу. Більше того, оскільки запровадження приватної власності засновано на ідеології переваги приватної власності над державною, то будь-яке регулювання власності державою в процесі трансформації відкидалося як таке, що суперечить самій ідеї.

Західна юриспруденція уникла такого висновку, завдячуючи розширеному та гнучкішому тлумаченню прав власності, що створило умови для підтримки регулюючих функцій держави в цьому процесі і сприяло здоланню економічних криз.

Ці обставини дозволяють тепер зрозуміти невдачу  неефективної стратегії тотальної приватизації,  яка зводилась до простого механічного процесу переходу від державної власності до приватної.

Контракти розширюють зміст власності. Їх можна розглядати як форму власності і управління. Власність, яка задовольняє умовам комплексу прав, стає ефективною власністю.

У Конституції Україна проголошена демократичною, соціальною, правовою державою. А в соціальній державі всі – і влада, і її громадяни, як рівні партнери, кожен за своїми здібностями й можливостями створюють умови для поліпшення життя.

Соціальній державі необхідно відрегулювати і постійно зберігати баланс між досягнутим рівнем життя кожної окремої людини, не допускаючи появи ні супербагатіїв-олігархів, ні жебраків. Сьогодні ж в Україні бідність і багатство розділяє прірва. Ось про що свідчать цифри: відношення прибутків 10% найбагатших людей до прибутків 10% найбідніших становить: у США – 8,9, Великобританії – 6,8, Франції – 6,5, Італії – 6, Західній Німеччині – 5,7 ,  а в Україні – більше 40.

Наведені дані відображають стандарт, рівень життя народу: чим вищий стандарт, тим меншим буде це співвідношення і тим легше врегулювати конфлікти в суспільстві та між людьми, що знаходяться на різних полюсах рівня власності.

Саме тому в створенні численного середнього класу криється гарантія стабільності сучасного суспільства. В історії не було такого суспільства, переважна частина членів якого мала б вагому власність. У розвинутих країнах, зокрема в США, багато членів суспільства є заможними, не маючи суттєвої власності. Вони працюють в експолярній сфері економіки, насамперед, у сфері інтелектуального обслуговування, тобто за рахунок продажу своїх знань, інтелекту.

Отже, при балансі активної творчої праці зі спиранням на освіту, науково-технічний потенціал і науку, адекватно оплачувану за кількістю та якістю, та охорони й захисту чесно нажитої власності, що тлумачиться як комплекс прав, з’являються гарантії прав і свобод людини. Названі фактори відповідають ознакам розвинутих країн.

У соціальній державі праця і придбана внаслідок добросовісної праці ефективна власність визначатимуть місце і роль людини в суспільстві, її соціальний та юридичний статуси. Конституція України націлює на те, щоб не повторювати помилок початку ринкових реформ, коли власність ставала не результатом праці, а досягалася внаслідок шахрайського перерозподілу державної власності, злочинності та корупції.

Отже, наявність двох основних факторів, які визначають суспільно-правовий статус особи, – високопродуктивної соціально корисної праці та чесно надбаної ефективної власності – ставить державу в особливе становище, передусім, у системі прав і свобод людини та громадянина, в становище, яке має назву соціальної держави.

Можливим варіантом розв’язання сучасних важких проблем України є врахування успішного європейського досвіду реформ, а саме орієнтація на змішану економіку, на соціально-орієнтований капіталізм та активне державне регулювання, а це вимагає жорсткої відповідальності владної еліти за наслідки реформ під час війни.

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: События в Украине
ТЕГИ: приватизация,відповідальність,держава,Європейська соціальна хартія,власність,еліта,держпідприємства
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.