Незламність водопостачання

Як попередити колапс роботи українських водоканалів?

Виклики війни

Формула перемоги для України – це мобілізація ресурсів плюс їх ефективне використання. В першу чергу потрібна безперебійна робота критичної інфраструктури. Аби люди, попри усі форс-мажори, мали доступ до електрики, води, тепла, зв’язку, медицини, найнеобхідніших продуктів.  Таким чином не лише підтримаємо на високому рівні дух тилу, але й забезпечимо стійкість економіки, гідну відповідь на усі виклики.

Енергетика та водопостачання не були готовими до воєнних випробувань. Тож довелося адаптуватися буквально «з коліс».

Енергосистема витримала більше десяти масованих і десятки дрібних атак. Залишилася цілісною та функціонуючою. Сьогодні увесь світ підтримує незламність енергетиків, а новини про їхню героїчну працю справедливо викликають повагу та захоплення.

На жаль, набагато менше суспільство знає про роботу водоканалів. Між тим, з перших днів повномасштабної війни вони теж опинилися на передовій нашої боротьби за свободу, в надважких умовах.

У фронтових громадах, де тривали і тривають важкі бої, інфраструктура водопостачання фізично зруйнована. Є жертви серед персоналу.

Потужних втрат зазнали водогони Харкова, Чернігова, Сум, Миколаєва та сотень інших міст, містечок і селищ.  Але, попри труднощі,  постачання води там або вже відновили, або ж роботи з відновлення тривають.

Проте, система залишається надто вразливою.

Через російські атаки насосне обладнання постійно виходить з ладу, каналізаційні станції затоплюються нечистотами. Періодично виникає загроза порушення роботи очисних споруд.

Катастрофічно бракує ремонтного і витратного обладнання, паливно-мастильних матеріалів.  У 4,5 рази подорожчали реагенти, без яких неможливо подавати до квартир чисту воду та очищати каналізаційні стоки перед їх скидом у водойми.

У структурі тарифів на воду та каналізацію понад 20% складають витрати на електроенергію, вартість якої зростає.

Паралельно відбувається безпрецедентний відтік споживачів. Люди масово переїжджають в інші громади та за кордон. В результаті обсяги споживання води знижуються, подекуди на 50%. В час коли витрати водоканалів збільшуються, падають суми проплат.

В західних областях України зворотна ситуація. Там шаленими темпами росте споживання і водопостачальники не мають ресурсів, аби на це адекватно реагувати.

Чи допоможуть партнери?

Водопостачання, так само як енергетика потребує масштабної міжнародної підтримки.

Вже сьогодні партнери долучаються до співпраці. Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) допоміг відновити водопостачання в Ірпені та Бородянці, закупив Миколаєву локальні водоочисні установки. ЮНІСЕФ  постачає реагенти, очисне обладнання та генератори.  USAID закуповує резервуари для води, Європейський банк реконструкції та розвитку і Європейський інвестиційний банк  дають кредити на відновлення критичної інфраструктури.

Вони можуть зробити ще більше. Зокрема, наростити поставки дизель-генераторів, аби водоканали не залежали від аварійних вимкнень електроенергії.

Але для цього підприємства водопостачання мусять цілком покривати свої базові потреби. Це можливо, якщо буде компенсована різниця між діючим тарифом та їх реальними витратами.

Провісники комунального апокаліпсису

Діючий тариф, який встановлює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), не покриває базових витрат, а про модернізацію взагалі не йдеться.

Зарплата працівників, оплата електроенергії, виконання термінових ремонтів, закупівля реагентів, сплата податків – все на межі можливого.

Рано чи пізно прийдемо до точки неповернення, коли резерви водоканалів вичерпаються і вони ніби кісточки доміно почнуть падати одне за одним.

Для України це буде катастрофою. Зникне тепло в будинках людей, адже вода є головним теплоносієм. Каналізація не працюватиме і міста наповнять нечистоти, що автоматично спровокує епідемії. Виробництва, які «зав’язані» на воді, зупиняться. Серед них і ті, які постачають на ринок продукти харчування, наприклад, хліб. Пожежники матимуть більше клопоту. Їм не вистачатиме води для пожежогасіння. Після чергових обстрілів буде складніше локалізувати загоряння. Нарешті, в щоденному побуті кожен  з нас ніяк не обійдеться без води. Це означатиме виїзд тисяч людей до сіл, або до тих громад, де ще функціонуватимуть водоканали.

Бюджет або тариф

Надто песимістично? Анітрохи. Все це може бути реальністю, якщо свого вагомого слова не скаже держава.

Наразі з її боку можуть бути лише два базові варіанти дій.

Перший варіант – погодитися на збільшення тарифу на водопостачання та водовідведення. Політика «заморожування» тарифів на комуналку під час війни має свою логіку. Але ризик колапсу надто серйозний виклик, аби ним нехтувати. Крім того, держава може передбачити компенсаторні механізми – субсидії тим, хто їх потребує. Пенсіонерам, людям з інвалідністю, ВПО, ветеранам, багатодітним родинам. Для решти споживачів +80 грн до загальної суми в платіжці буде, можливо,  неприємним сюрпризом, але точно не шоком.

Другий варіант дій – не підвищувати тариф, але спрямувати кошти на покриття базових витрат водоканалів з держбюджету. Це потребуватиме внесення змін до основного кошторису на 2023 рік. Можливо, додаткових домовленостей з партнерами про залучення фінансування. Або ж пошуку внутрішніх ресурсів, які, треба визнати, надто обмежені. На жаль, місцева влада навряд чи зможе чимось допомогти – їхні фінансові спроможності мізерні.

Найгірше, що може в цій ситуації зробити держава - це нічого не робити. Закрити очі й вдавати, що все гаразд – слабка та завідомо програшна позиція. Програшна не конкретно для влади, а для усієї України. Адже ситуація в тилу напряму впливає на стан армії, на здатність живити її харчами, зброєю, амуніцією та іншими засобами.

Мусимо бути сильними не лише на лінії фронту, але й за сотні кілометрів від нього. Затяжна війна, яка сьогодні триває, це протиборство збройних сил, але одночасно змагання економік та інфраструктур.

Йдеться виживання України, про якість життя мільйонів українців, про нашу спільну майбутню перемогу.