Як Росія програватиме у другій «Зимовій війні»

Кожні сто років російська імперія програє «Зимову війну» своїм колишнім колоніям. У минулому столітті вона програла цю війну фінам (1939-1940 роки), другий раз просто зараз програє українцям.

Така в неї карма. Погана імперська карма.

Вже у цьому місяці, за прогнозами західних військових і аналітиків, ЗСУ зможуть взяти Херсон. Повернення контролю над цим містом, що знаходиться по сусідству із окупованим на старті російської агресії в 2014-му Кримом, стане важливою стратегічною перемогою нашої країни.

Прірва у мотиваціях України та агресора

Влітку більшість західних військових спостерігачів очікували того, що зимою військові дії в Україні різко втратять інтенсивність. І обидві сторони основні зусилля зосередять на своїй підготовці до поновлення активних бойових дій навесні наступного року. Проте вже у вересні стало зрозуміло, що зимового «антракту» не буде.

Крім самої зміни прогнозів щодо формату зимових боїв відбулася ще одна серйозна зміна. Вона полягає у кардинальній різниці ставлення воюючих сторін до зимового періоду.

А саме -  українська армія готується утримувати стратегічну ініціативу у наступі та не збирається взимку робити перерву у відвоюванні захоплених ворогом територій. І постійно намагається розширити військову активність вглиб окупованих росіянами територій. Яскравим прикладом чого стала вдала суботня атака на російські кораблі у бухті Севастополя з пошкодженням нинішнього флагману російського ЧФ «Адмірала Макарова». Попіл крейсера «Москва» голосно постукав прямісінько у серці цитаделі російських загарбників... 

В той час як росіяни хотіли би досягнути якомога скорішого затишшя. Оскільки станом на зараз вони не здатні успішно проводити скільки-небудь крупні наступальні дії. Й з напругою утримують свої нинішні позиції.

Далі ця прірва у мотиваціях учасників війни тільки збільшуватиметься. Бо у той час як можливості української армії для успішних військових дій за рахунок західної допомоги постійно зростають, можливості російського війська так же неухильно скорочуються.

Це стосується як кількості та якості боєприпасів, так і кадрового складу армії окупантів в Україні. Проведена в РФ «часткова мобілізація», звичайно, допомогла «другий армії світу» заткнути найбільші прогалини з живою силою на полях війни в Україні.

Але, по-перше, ця мобілізація на змінила (та й не могла змінити) істотно ані характер, ані зміст цієї війни. А по-друге продемонструвала величезні проблеми у роботі військової машини Росії та нездатність цієї машини перевзутися на зимні шини у повітрі. 

Тому росіяни намагатимуться отримати час для перепочинку. Бо взимку сподіваються практично з нуля побудувати здатні для наступу бойові формування. З тим, щоб весною спробувати перейти у наступ. Розпочавши вже не новий етап «спеціальної військової операції», а цілу «народну війну».

Про останнє заявив кремлівський куратор захоплених українських територій Сергій Кирієнко. До цієї заяви варто поставитись уважно, оскільки екс-прем’єр РФ Кирієнко сьогодні розглядається у якості одного із найбільш вірогідних спадкоємців Путіна.

Кремлівська константа «Війна – це мир»

 Досягти потрібного собі результату кардинального зменшення військової активності взимку лише діями в обороні на полі бою росіяни не зможуть. Тому вони намагається вже - і будуть намагатися більш активно намагатися цього місяця – просувати ідею переговорів про умови припинення війни.

Різними каналами росіяни вкидають інформацію про свою готовність до «жестів доброї волі». Так, вони начебто готові залишити Херсон і задовольнитися «лише» сухопутним коридором в Крим і контролем над «ДНР-ЛНР».

Такі пропозиції «дивної щедрості» насправді демонструють повну неготовність Росії закінчувати війну і забиратися з України. Навіть кордони підконтрольної української території станом на 23 лютого, не кажучи вже про міжнародні визнані кордони України 1991 року для Путіна і Ко є неприйнятними. Оскільки вони не відмовились від своєї головної ідеї - знищити непідконтрольну Москві Україну. Їхні слова про мир – лише спроба затягнути час, накопичити ресурси і розпочати весною наступного року агресію проти України як «всенародну війну».

Сама логіка поточних дій Путіна з подальшого практичного перетворення Росії на суцільну військову цитадель слугує кращим підтвердженням його справжніх цілей. Ці цілі –війна на всіх фронтах проти України і Заходу. В цьому сенс існування всього путінського режиму.

Тому Україні та Заходу доведеться разом і взимку, і надалі продовжувати на всіх фронтах цю боротьбу із агресивною Росією.  І добиватися нових перемог, наближаючи мить Перемоги над сильним та підступним ворогом.