Таню, привіт, розкажи коли і як розпочав свою роботу благодійний фонд
Good Will?
24 лютого, десь о 17, я завітала до кафе, яке
знаходилось у підвалі дому де я мешкаю, в повному нерозумінні того, що
відбувається, зробила замовлення, яке мені приніс сам власник цього кафе і
дивлячись на вираз мого обличчя, запитав: «Що, перший раз подивилася в очі
війні?»... Він виявився переселенцем з Донбасу, ще 8 років тому йому довелось
все пережити, і він сказав: «Якщо буде потрібна їжа - приходь, я нагодую
безкоштовно…» я запитала: «Тільки мене, чи людей взагалі?» він посміхнувшись
сказав: «І тебе, і людей…».
Так я зробила пост у декількох місцевих групах
вказавши свій телефон, де розповіла про те що поруч зі мною є безкоштовна їжа і
щоб не викладати адресу у відкритий доступ, попросила писати в особисті.
25 лютого, до мене почали надходити дзвінки та
повідомлення (не багато, може 10-15) від різних людей і їх цікавила не лише
їжа, хтось просив про перевезення з одного берега міста на інший, хтось просив
ліки (бо аптеки зачинились), хтось просив хліба.
А уже 26 лютого, близько 12 години, дзвінки та
повідомлення в усі месенджери просто почали сипатись. Розбираючи котрі, я
побачила наступне повідомлення: «Добрий день! Ваш номер телефону написали у censore.net, як допомога під час війни. Чи то правда?». До вечора того ж дня я
отримала першу тисячу прохань допомогти.
Таким чином, у вечорі цього ж дня з’явилися
різні люди - волонтери, котрі хотіли допомогти, бо в запитах, які почали
надходити на мій номер телефону були повідомлення не тільки від людей, яким
допомога потрібна, але й від тих, хто хотів допомогти.
Саме з того дня розпочався наш «волонтерський
двіж» і так в мене з’явився волонтерський рух "GoodWill".
Перший час ми допомагали багатьом лікарням,
підрозділам ЗСУ, територіальній обороні, поліції. Та усім, хто писав і дзвонив
(тоді ще можливо було додзвонитися на мій номер телефону), годували їх гарячою
їжею. Перші мої 4 тонни картоплі, які я змогла дістати, здалися мені неймовірно
великою кількістю. Я раділа, як мала дитина, плакала і сміялася одночасно. Але
запитів від цивільних надходило все більше.
З організацією гарячої їжі для різних організацій
вже все було ок, і згодом ми почали робити маленькі продуктові набори та розвозити
людям за адресами, які вони мені надсилали.
До речі, за весь час існування фонду, ми
поставили з закордону понад 100 генераторів у розбомблені лікарні в Чернігові,
Харкові, на підконтрольні Україні міста Донбасу. Освітлювальні щогли, медичне
обладнання. Перші півтора місяця були суцільним жахом.
Ти прокидаєшся і засинаєш від вибухів кожні 2-3
години, періодично живеш у бункері, сирени не вимикаються, жорстка
комендантська година, холод усюди, тисячі повідомлень летять тобі в усі
месенджери, і ти все намагаєшся зробити.
Згодом вже з'явився Благодійний Фонд «ГУДВІЛЛ» з
людей, з якими я працювала. А от назва родилась - за чашкою кави в одноразовому
стакані, бо мене всі починали запитувати «Хто ви?», «Як ви називаєтесь?», «Як
вам подякувати?», «Куди офіційно звернутись за допомогою?»
Як розпочалась співпраця з World Central Kitchen?
Добре пам'ятаю цей день, минуло майже півтора
місяця з початку війни.
В мене закінчилися власні гроші, гроші моїх
друзів та знайомих, безкоштовну їжу стало знаходити все важче і важче. Тоді я
почала писати листи іноземцям, у різні Посольства, на той час ми вже
переробляли близько 35 тон їжі в тиждень і то мені здавалося чимось
неймовірним.
Одне з посольств Європи передали мені контакти
Тіма, одного з керівників WCK і я йому написала листа, хоч я зовсім не вірила,
що хтось відгукнеться. Але вони відгукнулись, до мене зателефонувала Катя, вона
сказала, що ми підтверджуємо ресторани з якими ви співпрацюєте і хочемо
познайомитись. Наступного дня вони приїхали до нашого, на той час, офісу. Ну як
офісу, місця в барі, який нам чемно надав Віталій, власник PR Bar. Ми
перетворили його заклад на постійний склад приїжджаючих та від'їзжаючих
продуктів і товарів. Серед купи коробок, в напівтемряві ми й познайомились з
WCK.
У чому полягає його робота?
WCK підтримують ресторани у різних країнах
світу, які зазнали біди та в країні де йде війна вони працюють вперше.
Я розповіла їм свою історію, це зайняло декілька
годин, показала усі анкети, запити, таблиці, всю систему, яку мені вдалося
налагодити на той час.
Розповіла про обладнання, яке ми возимо, про мої
зустрічі з «керівниками» штабів КМДА, про співпрацю з МОЗ, і про наші
продуктові набори, які ми роздавали цивільним, на той час це було 7-9 тисяч на
тиждень.
Саме продуктові набори їх дуже зацікавили й вони
сказали, а можеш робити 2-3 тисячі на день? Що ж, спробуймо, відповіла я.
Сьогодні ми робимо 15000 продуктових наборів на
день, а плануємо вийти найближчими днями на 20000.
Волонтерство - це поклик і важка щоденна праця, розкажіть хто ті люди
які допомагають вам в цій нелегкій справі?
Ці Люди - майбутнє нашої Вільної Країни! Люди з
величезним чистим, відкритим серцем, думаючою головою і безкорисною душею! Люди
різного статусу і достатку, з різних міст і сіл нашої країни! Люди зі своїм
бізнесом чи без нього ті, хто лишився або переїхав з окупованих міст! Директори та підприємці,
студенти та матусі, пенсіонери та розумна молодь, навіть іноземці волонтерять з
нами впродовж трьох місяців. А Даглас Чой, щоб допомогти українцям спеціально
прилетів з Америки. І ще багато талановитих людей. Наприклад, в нашому центрі
займається волонтерством співак Влад Ситнік. Це особлива історія, про те що він
у нашому центрі я дізналась не одразу, а лише коли побачила його пост в
соціальних мережах, на жаль, не завжди встигаєш з усіма познайомитися. Влад з
першого дня працював на рівні з усіма, вантажив мішки, носив пакети і робив
все, що було потрібно, повірте мене це здивувало, адже до війни він виступав на
великих сценах як нашої країни, так і за її межами, привіз не одну перемогу. Не
думала, що так буває, але тоді я ще раз зрозуміла, що наш світ змінився, ми
змінились.
Я знаю, що Влад не хоче говорити про це, але я
впевнена, що всі мають знати людей, які не залишились осторонь. Я готова
розповідати про кожного. Гордість переповнює за кожного, хто залишився в країні
й знайшов в собі сили не жалітись, а допомагати! Безмежно вдячна усім, ці люди і є -
благодійний фонд GoodWill! Люди доброї волі!
Один з перших візитів в Україні Посол США зробила саме у ваш
волонтерський центр, розкажіть хто ще з відомих людей приїздив до вас?
Не повірите, до нас приїздило дуже багато відомих людей в широкому колі,
та в малих, були на нашому сортувальному складі: іспансько-американський шеф-кухар Хосе
Андрес, який заснував міжнародну гуманітарну організацію World Central
Kitchen, Посол США в Україні , режисер Кері Фукунага, Говард Баффет, власники всесвітніх
компаній-гігантів, на жаль не всі імена я можу поширювати. Та те, що величезна
частина людей «фінансового світу» була у нас - факт.
Чи бувають моменти у вас коли просто хочеться здатись і все покинути? Як
справляєтесь з ними?
Не буває… Може ще будуть, але до моменту
сьогодні не було жодного. Сотні тисяч людей отримали і продовжують отримувати
допомогу завдяки нашій плідній праці!
Сотні тисячччччч…
«В смысле сдаться и всё бросить?!»
Якщо не я, то хто?
Так, втомлена..
Так, виснажена..
Так, не висипають…
Так, хочеться «платюшко і на ручкі»
Але, в країні - Війна!
А війна - це не час жалітися. Тим паче мені. Я
не стою на передовій, як наші золоті бійці, я не розвожу їжу під кулями, як
наші шалені волонтери-куратори, я не несу відповідальність за цілу Країну, як
наш сталевий Президент.
Я просто роблю, що можу там де я є. З самого
дитинства батьки мене навчили, що в цьому житті - кожному по «заслугах» і мені
також. Це мій шлях, моя доля і моя можливість зробити Світ кращим.
Ми вже перемогли!
В нас є Життя!
В нас є Серце!
В нас є Воля!
В нас є Віра!
В нас є Ми!