Та сама веселка напередодні війни
У кожного з нас буде свій спогад про війну. Переосмислення життя, цінностей, людей.
Як глобально, так і локально.
Це не буде аналітика чи стаття про війну. Це просто замальовка - шматок життя, в якому кожен впізнає себе.
Дуже добре памятаю, як за день до війни у Києві йшов рясний дощ і на небі зявилася яскрава подвійна веселка. Вже тоді всі говорили про війну. Але більшість сприйняли цей знак, як те, що аналітики помилилися і все обійдеться. Не обійшлося.
А далі все по схемі - шок, паніка, заперечення і прийняття ситуації. У перші дні дуже важко було прийняти рішення - тікати чи залишатися в столиці. Більшість моїх знайомих чкурнули у перший же день - хто на захід, хто закордон. Паніку нагнітали друзі, які кричали в телефон - негайно забирайся. Сил додавали рідні і друзі з рідного Тернополя - приїздіть всі, бери всіх - котів, друзів - всіх приймемо, про всіх подбаємо...
Ми залишилися в Києві.
Місто ніби вимерло. На вулиці - крім військових - нікого. У моєму будинку - лише ми і самотня бабуся - якій тікати було нікуди.
Неймовірні черги в аптеки, закриті банки, порожні дороги, напівпорожні магазини...
Вибухи і нічна срілянина.
Знайомі поділилися на дві категорії - панікери, які виливали свій страх тобі на голову і стоїки, які взяли себе в руки і волонтерили. Волонтерили всі. Всі, хто залишився - ділилися житлом, одягом, їжею - багато власників житла перестали брати арендну плату.
Війна показала хто є хто. Мої родичі, з якими ми спілкувалися дуже рідко - стали найближчими людьми - були на звязку 24 години на добу - турбувалися, підтримували, допомагали як могли.
Друзі з-за кордону телефонували щоранку з тривожним - як ви? Друзі з Тернополя хвилювалися і сварили, що не хочу приїхати.
Однокласниця-подруга, з якою ми не бачилися зі школи знайшла мене в соцмережах і ось уже три місяці мій день починається з її "привіт, тиранчику, як минула ніч".
Треба віддати належне керівництву міста - ніхто не втік, захищали околиці, підтримували інфраструктуру і життєдіяльнісь Києва. І нашим хлопцям з ЗСУ - столиця вистояла, область звільнили, почали повертатися люди.
Не сумніваюся - ми виграємо цю війну. З такими людьми на фронті і в тилу у ворога немає шансів. Головне вже потім - коли після пермоги загояться моральні і фінансові рани - не заштовхати знову глибоко в середину те людське, що проявилося в нас у часи випробувань.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.