Мистецтво як терапія у контексті війни

Одним з популярних та актуальних напрямків сучасної практичної психології є арт-терапія.

У широкому сенсі, цей термін використовується для опису застосування мистецтва для корегування психоємоційного стану пацієнта. Найбільш ефективною вважається при роботі з дітьми, але часто використовується як доповнення для більш широкого терапевтичного курсу з дорослими. Заснована арт-терапія на механізмі сублімації, або, якщо дуже простими словами, витіснення. За рахунок продуктивної діяльності  мозок витісняє травмуючі спогади/емоції та перетворює їх на імпульс у творчості. Кажуть, що саме подібний механізм став причиною написання багатьох літературних та художніх шедеврів, коли під впливом якоїсь травмуючої події, митцю вдавалось досягнути найвищих висот творчості, немовби перемістивши свій біль у витвір. Однак, сучасна арт-терапія швидше не про створення шедеврів, а про відновлення психологічної стабільності людини. Результат тут грає другорядну роль, набагато важливішим є сам процес.

Намагаючись хоч якось відволікти розум від жахливих кадрів звірств військ рф у київських передмістях, задумався над питанням того, з якою картиною для мене тепер асоціюється росія. Найпершим образом, який прийшов в голову, були “бурлаки на Волзі” І. Рєпіна. Здається, все сходиться, ватага погано вдягнутих, ледь живих людей, робить тупу, монотонну та слабко ефективну роботу. Чим не мініатюра на життя російської провінції ? Ця картина, написана українським художником, дуже ілюструє здатність нашого народу до співпереживання, адже кріпаки його рідного Чугуєва навряд-чи виглядали набагато краще за бурлаків, які викликали його співчуття.

Однак цей образ з часом поступився місцем іншому, який не має прямого відношення до росії або України, а є спадком світової культури. Мова піде про шедевр Ієроніма Босха “Корабель дурнів”. Цей художник, що жив на перетині 15 та 16 століття, відомий своєю чудернацькою, дуже не звичною для того часу манерою письма. Окремі фрагменти його робіт зробили б честь навіть сюрреалістам 20го століття, чого тільки вартий знаменитий “Сад земних насолод”. Загалом же творчість Босха традиційно зосереджується навколо критики розпущеності та гріхів, характерних сучасному йому суспільстві. Він є немов свідком нескінченної череди пороків та гріхопадінь, коли людство радо порушує всі заповіді Божі та творить смертні гріхи. Католицька церква, яка б мала вартувати мораль та доброчесність, сама стає локомотивом цього гріхопадіння і тому майже на всіх полотнах нідерландського майстра присутні монахи, що чинять гріх. Такі сюжети характерні не тільки Босху, але і Пітеру Брейгелю, Дюреру, філософам Єразму Роттердамському, Томасу Мору та ілюструють собою бачення культурними людьми 15-16 століття сучасності. Не випадково всі згадані персонажі жили на території країн, що або вже були протестантськими, або невдовзі ними стало. Адже саме протестантизм повернув Європі здоровий глузд та очолив боротьбу проти розкоші та лицемірства тогочасного католицизму.

Повернемось до картини “Корабель дурнів”. Хотілось би розібратись які саме сюжети цього полотна наводять паралелі з сучасною Росією. В першу чергу, увагу привертає кольорова гамма, яка досить відрізняється від притаманної Босху яскравої, іноді різкої манери. У “Кораблі дурнів” усі тони дещо приглушені, а контури не чіткі, що навіває атмосферу пригніченості, сірості і досить відповідає середньостатистичному вигляду невеликих російських сіл або міст.

Що стосується самого сюжету, то зображений невеликий човен, який пливе (або стоїть, або, можливо навіть тоне) у невідомому напрямку, а на його борту відбувається казна що.

У цього човна немає ані вітрил, ані весел, а єдиний член екіпажу, який щось намагається зробити, робить це чимось на кшталт великої ложки. Усі інші ж зайняті пожиранням їжі, пияцтвом або співом пісень. Очевидно, що корабель не має ні мети, ні маршруту слідування, але схоже, що такі думки не бентежать тих, хто на борту. Цим він болюче нагадує сучасну Росію, ось тільки, на жаль, цей корабель під зав’язку набитий іржавимими радянськими бомбами.

У центрі сюжету бачимо монаха та монашку, які тягнуться до млинця, одночасно співаючись якихось пісень. Без сумніву, тут Босх виводить представників католицької церкви, яка дуже суттєво дискредитувала себе не гідною поведінкою своїх представників. Чи не нагадує це російську православну церкву, отці якої приїжджають на своїх броньованих мерседесах у золочені хороми? Найбільше цих “отців” церкви цікавлять привілеї та власне становище у російському суспільстві, тому вони готові співати осану будь-якій діяльності свого керівництва.

На задньому плані бачимо декількох представників заможного прошарку населення. Про це можна судити з їх зовнішнього вигляду та вбрання. Очевидно, що вони повністю підтримують те, що відбувається на човні, адже з одного боку, все це досить весело, а з іншого хіба може статись щось погане, якщо верховодить цьому духовенство ? Для більшої частини середнього та вищого прошарку населення РФ питання хибності дій влади навіть не стоїть. Набагато більше їх цікавить як обійти санкції, встигнути купити нову техніку та коли вже налагодять маршрути, за якими можна літати на шоппінг у Мілан.

Одного персонажа відверто нудить, можливо, йому нарешті відкрились очі на неприглядну правду актуального стану речей, а, можливо, алкоголь виявився не якісним. Бідний, у масі своїй живучий на межі бідності народ, замість того, щоб покращувати його умови існування, годують лозунгами про велику імперію та злих ворогів…замість того, щоб піднімати рівень життя та забезпечувати пристойні умови. Але уважна монашка помічає це та пропонує додати ще, випити за “здравіє великого царя” і забути про печалі. Так і у церквах по всій Росії зараз звучать молебни за благополуччя президента і учасників спец. операції.

А за бортом, по пояс у холодній воді ще якось тримаються на плаву звичайні громадяни. Їм теж трішки дістається з барського столу, тому вони вперто не помічають свого надзвичайно скрутного становища. До них, мабуть, доноситься звук бравурних пісень і дзвін колоколів, але вони не бачать, що корабель приречений та носиться волею хвиль та вітру. З їх точки зору, все в порядку, адже люди на кораблі точно знають що робити. Так і пересічні жителі РФ ходять на свої низькооплачувані роботи та чекають коли поїдуть у відпустку на дачу…або, якщо пощастить, на тиждень у олл-інклюзів, де будуть в смерть напиватись дешевим алкоголем та славити свого царя.

Найбільш цікавим персонажем виглядає блазень, який, відвернувшись від загального свята, сумно сидить в стороні. Відомо, що при дворах найбільш авторитарних монархів часто лише блазні мали право говорити правду, оскільки серйозно їх все рівно ніхто не сприймав. І, здається, у цьому випадку він бачить усю жалюгідність та абсурдність того, що відбувається на човні.  Попри це, змінити він нічого не може, тільки і здатен, що показувати іншим неприглядну правду про них, висміювати та блазнювати. Хто це у сьогоднішній Росії ? Тут кожен вирішує для себе сам. Мені він чомусь виглядає сходим на Навального, який попри те, що виставляє себе опозицією влади, реально не може нічого змінити. А головне являє собою символ імпотенції та марності опозиційних прагнень у сьогоднішній Росії. Очевидно, що його час пройшов у 2012-2013 роках, коли, піднявши досить маштабну хвилю протестів, він не зміг перетворити її на реальні зміни…Не варто забувати також, що блазень то знаходиться всередині човна і не факт, що якщо б йому дали змогу стати монахом або багачем, не вів би себе так само як вони.

Ще один персонаж кудись лізе з ножем, схоже, що він здійснює спец. операцію по захопленню курки, яка примотана на вершині рейки. Це суттєво загрожує безпеці всього корабля, адже він може банально перевернутись…проте майже ніхто не звертає на нього уваги, адже всі дуже зайняті думками про своє насущне існування. Така собі маленька, але дуже ефективна операція. Думаю тут пояснювати не варто.

Над всім цим дуже бравурно та весело майорить прапор, лунають пісні, можливо, з боку навіть може здатись, що на кораблі все не так і погано. А де ж капітан, запитаєте Ви? Якщо придивитись, то на далекому березі Ви його не побачите, оскільки його бункер захований далеко під землею. Іноді, схоже що за допомогою голубів або прапорів, хтось з екіпажу подає йому звісточку про те, що все йде за планом та дуже добре. Не забувають і похвалити його рішення запустити їх у плавання, далекоглядність та загалом велич та ширину натури. Самих визначних він запрошує до себе у бункер, де, на відстані 15 метрів, по-батьківські журить за слабке виконання наказів, але все ж мудро дає другий шанс.

Ось такий от сеанс арт-терапії. Лишається тільки здогадуватись, шо станеться раніше: чи то корабель втоне, чи капітан помре.

А з яким витвором мистецтва асоціюється Росія у Вас ?