СПІВПРАЦЯ ЗАРАДИ ПРОТИДІЇ, АБО ПРОТИДІЯ ЗАРАДИ СПІВПРАЦІ

"АРМА – суперечливий інструмент заходів забезпечення кримінального провадження"

Відповіді на питання, відносно доцільності існування Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, або скорочено АРМА (Агентство з розшуку та менеджменту активів) були та залишаються дуже суперечливим, хоча з моменту створення АРМА минуло майже шість років. Спробуємо розібратися чи виправдане існування таких суперечностей.

Відповідно до Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» та Положення від 11 липня 2018 р. № 613, метою діяльності АРМА є, зокрема, здійснення  управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні. 

Поняття «АРМА» у кримінальному процесуальному законодавстві зустрічається у частині 6 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якої речові докази у кримінальному провадженні вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності – за рішенням слідчого судді, суду до АРМА для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості.

Тобто, задля можливості здійснення АРМА заходів з управління відносно активів, окрім наявності встановленої ч. 6 ст. 100 КПК України вартості, активи мають бути арештованими у межах кримінального провадження. Саме з вказаної умови і постають питання доцільності існування АРМА.

Слід відмітити, що арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді, суду права на відчуження, розпорядження та/бо користування майном; завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, тобто фактично забезпечення схоронності такого майна, що також відповідає меті діяльності АРМА.

Виходячи зі змісту наведених вище норм, передача майна чи інших активів до АРМА, безпосередньо пов’язана із обмеженням прав на розпорядження та користування майном, що є складовою вирішення питання про його арешт у межах кримінального провадження.

         При цьому, вказаний висновок також підтверджується змістом норми ч. 7                    ст. 100 КПК України, яка визначає, що клопотання слідчого або прокурора про передачу арештованого майна до АРМА розглядається слідчим суддею відповідно до вимог ст.ст. 171-173 КПК України, тобто за правилами вирішення питання щодо арешту майна, про що було зазначено вище.  

Так, виходячи із системного аналізу повноважень АРМА, що розкриті у спеціальному Законі України «Про АРМА», є очевидним, що таке управління обмежує право власності володільця такого майна, (що ототожнюється з поняттям «арешт майна», визначеному  у ч. 1 ст. 170 КПК України), а у подальшому взагалі може позбавити такого права власності.

         З огляду на викладене, власник майна стикається із подвійним обмеженням свого права власності, що беззаперечно йде у розріз з вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Протоколу № 1 до вказаної конвенції, Директиви ЄС                         № 2014/42/EU та практики Європейського суду з прав людини загалом.

Більш того, ухвала слідчого судді про передачу майна в управління до АРМА не підлягає апеляційному оскарження, що унеможливлює власника таких активів відновити свої порушені права.

У такому разі ми радимо своїм клієнтам не витрачати свої ресурси на боротьбу із АРМА, а навпаки почати співпрацювати з Агентством. 

По-перше, акцентувати свої сили на скасуванні арешту. Якщо скасовується арешт, автоматично припиняються права АРМА і це поверне майно власнику протягом трьох днів із дня одержання Агентством рішення про скасування арешту. У зв’язку із цим, також припиняється обов’язок у АРМА проводити пошук з відбору управителя, що, до речі, є також ресурсозатратним для Агентства. Тобто, фактично такою протидією, як скасування арешту з активів, ми фактично починаємо співпрацю Агентством, оскільки, у разі скасування такого арешту, зменшиться тягар обов’язків та відповідальності у АРМА, відносно такого майна. 

По-друге, ми радимо взяти участь у конкурсі, оголошеного АРМА з пошуку управителя відповідних арештованих активів. Враховуючи той факт, що після одержання ухвали слідчого судді про передачу майна в управління до АРМА починається тривалий процес збору документів та відомостей щодо такого майна, а тому, зазвичай, вдосталь часу для підготовки конкурентоспроможної конкурсної пропозиції. Звичайно, конкурс з пошуку управителя арештованими активами має свої особливості, але про це більш детально в інших публікаціях. 

Перш за все, якщо власник майна все ж таки вирішив повернути контроль над власними активами, шляхом одержання перемоги у конкурсі АРМА з пошуку управителя такими активами, то такому власнику, перш за все, слід побудувати комунікацію з Тендерним комітетом АРМА, відносно деталізації умов конкурсного відбору, оскільки, якщо звернутися до офіційного сайту АРМА – посилання  можна побачити, нажаль, мінімальну інформацію про активи. Вказане обумовлене відсутністю нормативного-правового регулювання зазначеного питання. У такому випадку, як мною було вище зазначено, на допомогу приходять дипломатичні навички, організація робочих зустрічей тощо. Як показує практика, у вищевказаних питаннях АРМА йде на зустріч із потенційними управителями і це є виправданим, оскільки, метою такого управління є не лише забезпечення збереження, зокрема, економічної вартості такого майна, але й його збільшення та забезпечення стабільних надходжень до бюджету з такого управління, що є одним із основних сподівань АРМА при переданні такого майна в управління за конкурсом та відрізняє від такого інструменту заходів забезпечення арештованих активів у кримінальному провадженні, як арешт. 

Звичайно, отримавши контроль над своїм майном у такий спосіб, власник втрачає від 20% до 50 % свого звичайного прибутку (якщо майно використовувалося в межах ведення господарської діяльності), однак, наявність такого контролю є краще, аніж взагалі його відсутність, оскільки, власник, як ніхто інший зацікавлений у схоронності свого майна та збільшення його вартості, що у свою чергу мінімізує рівень ризиків його пошкодження, або взагалі знищення, що для АРМА є важливим. Фактично, така форма співпраці, будує на майбутнє впевнений фундамент протидії у межах кримінального провадження, зокрема, у площині захисту свого права власності.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що незважаючи на наявність прогалин у законодавстві відносно функціонування АРМА, сформувалася практика взаємодії, що дає нам право впевнено стверджувати, що суперечності існування такого органу, як АРМА, дають власникам майна можливість для процесуального маневру, що стає результатом успішного поновлення контролю над арештованими активами.