Адвокат АО «Баррістерс» Андрій Йосипов
Із скасуванням президентом 27.03.2021 указу про призначення О. Тупицького суддею Конституційного Суду України, конституційна криза набирає нових обертів.
Варто нагадати, що протистояння між президентом України та Конституційним Судом України розпочалося із ухваленням 28.10.2020 Конституційним Судом України рішення № 13-р/2020, яким ряд положень Закону України «Про запобігання корупції» та стаття 366-1 Кримінального кодексу України визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Продовжується точитися дискусія щодо законності та обґрунтованості цього рішення, але предметом цієї статті є наслідки визнання неконституційними актів та законів, в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди на користь тих, чиїх прав такі акти стосувалися.
Суть кожного рішення Конституційного Суду України зводиться до того, що встановлюється відповідність, чи невідповідність положень закону, чи закон в цілому, прямим нормам Конституції України.
Дія прямої норми Конституції України полягає в тому, що ця норма застосовується безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст.
Так, до прикладу, автори конституційного подання, за яким 28.10.2020 було ухвалено рішення, щодо неконституційності окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» наголошували на тому що оспорювані положення Закону та стаття 366-1 КК України не відповідають частині другій статті 3, частинідругій статті 6,частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, статті 21 частинам першій, другій статті 24, частинам першій, другій статті 32, частині другій статті 61, частині першій статті 62, частині першій статті 64, частині першій статті 68 Конституції України.
Ішим рішенням Конституційного суду України від 25.06.2019 № 7-р/2019 встановлено, що положення частини п’ятої статті 176 КПК України, яким передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–1141,258–2585, 260, 261 КК України, суперечить частині другій статті 3, частинам першій, другій статті 8, частинам першій, другій статті 29 Конституції України та визнано таким, що є неконституційним.
Положення актів та законів, які визнаються неконституційними, в дійсності, стосуються не лише авторів конституційного подання, а охоплюють значно ширші верстви населення.
Визнання неконституційною статті 366-1 КК України, щодо декларування недостовірної інформації, стосувалася осіб, стосовно яких було розпочато кримінальне переслідування, скеровано обвинувальні акти до суду та відносно яких вже були ухвалені вироки.
Частина положень Закону України «Про запобігання корупції», які визнані неконституційними стосувалася осіб, стосовно яких Національним агентством з питань запобігання корупції складено акти про адміністративне правопорушення.
Скасування частини п’ятої статті 176 КПК України, мало своїм наслідком більш ретельний підхід органу досудового розслідування до обґрунтування клопотань про застосування запобіжних заходів відносно осіб, яких підозрюють у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–1141,258–2585, 260, 261 КК України. А суди, при ухваленні рішень про застосування запобіжних заходів не застосовують запобіжний захід виключно у вигляді тримання під вартою, а зобов’язані розглядати можливість застосування менш суворих запобіжних заходів.
Не лише суб’єкти конституційного подання, але і особи, чиїх прав та інтересів стосується акт, чи закон, який визнано неконституційним, до цього в судах наголошують на неприпустимості застосування цих актів та законів саме з підстав невідповідності прямим нормам основного закону. Проте, суди на такі доводи уваги не звертають.
Відтак, логічним постає питання щодо подальшого отримання компенсації особами, відносно яких було розпочато кримінальне переслідування за статтею, яка не відповідає основному закону, чи відносно яких було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без відповідної аргументації щодо ризиків переховування та без можливості застосування менш суворих запобіжних заходів.
Так, пряма норма Конституції, а саме стаття 152 встановлює, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Варто зауважити, що дана норма визначає право на відшкодування шкоди завданої особі неконституційними актами в порядку встановленим не спеціальним законом, а лише в порядку встановленому законом. Тобто, для забезпечення виконання та реалізації цієї норми, прийняття спеціального закону, який би регулював порядок відшкодування шкоди завданою прийняттям актів, що визнані неконституційними, не потребується.
Конституція України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України).
Зміст ст. 56 Конституції закріплює в національному законодавстві право на матеріальний захист особи - принцип майнової відповідальності. В ній підкреслюється, що підставою виникнення такого права є незаконні дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування або їхніх службових осіб під час здійснення ними повноважень. Тобто дана конституційна норма, спрямована на захист громадян, які потерпіли від свавілля органів державної влади, місцевого самоврядування або їх співробітників під час здійснення ними управлінських функцій, а також на зміцнення законності в діяльності цих органів.
Законом яким встановлено порядок та підстави відшкодування шкоди, зокрема, завданої актами і діями, які визнанні неконституційними є – Цивільний кодекс України.
Параграф 1, глава 82 ЦК України визначає загальні положення про відшкодування шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).
Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала.
Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.
Відтак, право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої актами, чи діями які визнані неконституційними у особи виникає одразу після ухвалення Конституційним судом рішення про визнання такого акту неконституційним. Порядок відшкодування визначений вже діючим законодавством України і не потребує ухвалення спеціального закону, яким би було врегульовано порядок відшкодування шкоди завданими актами чи діями, які визнані неконституційними.
Щодо тверджень органів державної влади у спорах про відшкодування шкоди завданої актами чи діями, які визнані неконституційними стосовно неврегульованості механізму відшкодування шкоди завданої актами та діями, що визнані неконституційними, також можна звернути увагу на таке.
У рішенні ЄСПЛ «Щокін проти України» (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) визначено концепцію якості закону, наявна вимога, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
Як зазначається в рішенні, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості і точності, порушує вимогу «якості закону».
У разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків осіб, національні органи зобов’язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи. Констатовано порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Статтею 8 ЦК України визначено: якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Так, якщо навіть припустити вірність тверджень, щодо неврегульованості механізму відшкодування шкоди завданої актами та діями, що визнані неконституційними спеціальним законом, в залежності від обставин, може бути застосовано Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Але виключно, як аналогія закону відносно деяких обставин справи, зокрема щодо розрахунку моральної шкоди.
Наприклад, що стосується відшкодування шкоди за час перебування під слідством чи судом, то така шкода провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто, законом встановлено граничний розмір моральної шкоди, нижче якого, суд при ухвалені рішення не в змозі розрахувати розмір моральної шкоди та який відповідно розраховується виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць. Такий розмір моральної шкоди є мінімальним та граничним рівнем гарантованим державою.
Кримінальний кодекс України доповнено статтею 366-1 прийнятим 14.10.2014 Законом України «Про запобігання корупції» № 1700-VII. Неконституційною ця норма визнана рішенням Конституційного суду України 28.10.2020.
На офіційних сайтах Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, із ухваленням рішення Конституційним судом 28.10.2020, було висвітлено безліч інформації про осіб, відносно яких були закритті кримінальні провадження та скасовані вироки. В дійсності, така інформація відображалася лише відносно осіб, чиї прізвища є загально відомими, або відносно одіозних осіб та відображалася з метою дискредитації Конституційного суду.
Проте, можна собі лише уявити про реальну кількість осіб, відносно яких було розпочато кримінальне переслідування починаючи з жовтня 2014 по жовтень 2020 за фактом декларування недостовірної інформації. З моменту повідомлення про підозру таким особам до дня закриття кримінального провадження ці особи, вважаються такими, що перебувають під слідством чи судом.
Відтак, мінімум який гарантований державою, відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розміру моральної шкоди за час перебування під слідством таких осіб є не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Варто зазначити, що це лише граничний рівень гарантований державою, а дійсний розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, тощо.
Реєстр судових рішень переповнений рішеннями про стягнення з Державного бюджету України заподіяної в результаті прийняття закону, а саме положення абзацу першого, підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону), який визнаного неконституційним рішенням Конституційного Суду України №1р/2018 від 27.02.2018, матеріальної шкоди у виді недоотриманої пенсії внаслідок утримання сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Проте, не так багато рішень про відшкодування саме моральної шкоди у зв’язку із визнанням неконституційними деяких положень Закону України «Про запобігання корупції», статті 366-1 КК України, чи частина 5, статті 179 КПК України.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.