Закарпатські повстанці

15 декабря 2020, 15:19
Владелец страницы
0
43

Як «закарпатські повстанці» з УПА так і не стали народними героями Кому це було вигідно? Та що ми від цього здобули?

Відповідь на останнє питання риторична, але для скоріш за все однозначна – НІЧОГО!!! ​Нічого, окрім як повної зневіри до повстанського руху, історичних постатей та повної дискримінації серед громадян держави імені тих добровольців, які першими стали на захист Батьківщини від зовнішнього агресора. А все це стало тому, що справжні інтереси «псевдо добровольців» які влились до лав УПА, були саме меркантильні інтереси пов’язані з намірами отримання важелів впливу в області та перерозподілу наявних кримінальних схем. Та про це пізніше. Наразі потрібно з’ясувати питання хто ж вони такі ці «сонечки» та звідки вони з’явились. ​Одним із перших та основних «сонечок» який став ідеологом «наведення порядку» в буремні 14 роки, став Роман Стойка. В той час як справжні патріоти України, без жодних зазіхань на владу в регіоні продовжували боронити східні рубежі, декілька ужгородських «сонечок» під маніпуляцій ним впливом Романа ( який пафосно назвав себе «комбатом Чесним») повернулись в Закарпатсьоку область, прихопивши з передової трохи зброї і розпочав встановлювати свої порядки. І вся діяльність зосередилась на перерозподілі поміж місцевого криміналітету кримінальних потоків через державний кордон України. А ці потоки були «Чесному» відомі ще до війни, адже затримувався він прикордонниками з цигарками поблизу кордону не раз. Та скориставшись хаосом в державі, «Чесний» рішив поділити кордон «по-чесному» та з нечесними намірами поїхав до таких же ж нечесних на сходняк. Те що трапилось далі, всім відомо… декілька вбитих, стрілянина серед білого дня в мирному місті, втеча, переслідування, ролики в тубі, виправдовування, погрози, втеча, переслідування, договорняки, і переховування від правосуддя на зовсім не тихому сході нашої держави. Та можливо ми занадто суворої думки про комбата, однак, мабуть ні. Адже такої ж думки і його побратими. Невдовзі з початку переслідування Романа «Чесного», його посестра з Правого сектору Аліна Косовська дала свою характеристику цій персоні, охарактеризувавши його та очолювану ним структуру коротко і влучно – «криваве сонечко» або нечесний «чесний»». ​Аліна Косовська, якій довелося попрацювати з комбатом «Чесним» (Роман Стойка, який свого часу працював в ужгородській міліції, а потім вилетів з роботи за дискредитацію правоохоронних органів) написала влучний пост на своїй сторінці у «Фейсбуці». Дівчина назвала «Чесного» людиною абсолютно непідконтрольною, можливо й психічно хворою, а закарпатський «Правий сектор» загалом – фейсбучними партизанами. Далі — пряма мова від Аліни Косовської без жодних редагувань: ​Пора розставити все на свої місця. Багато різних чуток ходять про “Правий сектор Закарпаття” і комбата Чесного. Напишу і я, що знаю. А знаю немало, так як восени 2015 і сама повелась на його аферу і місяць пробула в складі “спецпідрозділу Сонечко”. Наше знайомство відбулось на передовій, під Старомихайлівкою. Він приїхав на позиції з двома своїми заступниками, учасниками подій в Мукачево, з позивними Люстратор і Док (не той Док, що білорус). Хлопці з мого підрозділу боялись брати мене на бойовий вихід, Чесний заступився. Поки ми ішли на крайню точку фронту, він підкликав мене до себе. Дізнавшись, що я колишній працівник інформаційного відділу ПС, почав розпитувати, що відбувалось в інформаційному просторі після Мукачево. Я в двох словах розказала. – Ти знаєш, що я рахуюсь загиблим? Так от, поки не кажи, що я на сході, і що я взагалі живий, – пошепки сказав комбат. Правда, через кілька місяців він об’явився в фейсбуці сам, але про це згодом. Так от, повернувшись з розвідки, він попросив мене підійти на хвилинку, і почав розповідати про свої наміри. – Вступай до нас, в спецпідрозділ “Сонечко”. Нам потрібні люди. Ми збираємось робити революцію. Зараз ми об’єднаємось з 1 штурмовою ротою, потім перетягнемо на базу інші підрозділи і зброю. Тут буде великий революційний плацдарм. В один момент ми повстанемо і поїдемо робити революцію – починаючи з Закарпаття, і на Київ. І, – тут його голос став тихішим, – знаєш, чому мене всі слухають? Тільки, тсс, нікому не кажи. Мене вибрали командиром УПА. В УПА є 20 тисяч чоловік. Всі чекають мого наказу. Через тиждень ми знялись з тих позицій. Чесний відправив мене в відрядження на базу в Ужгород. За його словами, я мала виконати надважливе суперсекретне завдання: відродити набір в батальйон, перевезти склад на схід, знайти нову базу, організувати інформаційну роботу, протягнути в міськраду його кандидата (якраз були вибори) і організувати фінансування від якихось місцевих багатіїв (все було дуже зашифровано: “зв’яжись з людиною Х через людину У, він знає його”). В Ужгороді я застала таку картину: в дорогому будинку-базі сидять три цивільних дівчини: дві з них – коханки поранених і ув’язнених “повстанців”, які пів дня готували своїм хлопцям їжу, другу половину дня спілкувались з ними через скло в лікарні – побачення з рідними їм забороняли. Третя дівчина просто навчалась в Ужгороді, жила на базі, і раз на кілька днів перепощувала чужі новини на новостворений сайт “сонечок”. Все. Жодного бійця. Ніякої зброї (слава Богу). Ніякої УПА. Порожня хата з вивіскою “Правий сектор” і маскувальними сітками на балконі, яких так не вистачає на фронті. Я, все ще наївно вірячи, що моє завдання дійсно надважливе, тиждень без відпочинку сиділа в штабі, шукаючи волонтерів, зв’язуючись через знайомих малознайомих з таємними спонсорами, витягуючи інформаційні ресурси з глибокої прірви і намагаючись зацікавити людей вступити до лав “закарпатських повстанців”. І от, перші успіхи – почали телефонувати волонтери, громадяни, бійці. Батальйон трохи ожив. Я з почуттям виконаного боргу завантажила склад в автобус і поїхала на Донбас. По дорозі телефонує дівчина з Ужгорода: “Комбат сказав тобі не їхати”. Я здивувалась. Потім подумала, що на то мають бути вагомі причини, і попросила відпустку – давно збиралась зняти фільм на передовій. Вернувшись з відпустки, почула від Чесного фразу: “Ти не в моєму підрозділі і ніколи не була.” Здивувалась, але мовчки пішла. Тим часом Чесний вже “вийшов з могили” і активно “воював” в фейсбуці. Я поїхала на фронт, в інший сектор і інший підрозділ. Періодично моніторила ресурси закарпатців – вони писали, як героїчно вони воюють “десь під Донецьком” та все обіцяли влаштувати революцію. Коли я приїхала на їхню базу в Новогродівку – забрати свої речі, побачила там Чесного. Героїчно воюючого “під Донецьком” в 30 км від фронту. Він скривив єхидну усмішку, як ні в чому не бувало: – О, привіт, як ти? Я ледве стрималась, щоб не впечатати цю фізіономію в стіну. До того ж, за час моєї відсутності з пакунка речей зникла нова форма, флешка з цінною інформацією, спальник і наркотичні знеболюючі з аптечки. Більше я з “фейсбучними партизанами” не перетиналась, лише квадратними очима дивилась на те, як вони в обхід командирів створюють “спецбатальйони” та партизанять в соцмережах. Так от. Хочу звернутись до Командира ДУКу друга Летуна, командира 1 ОШР друга Подолянина та командира 1 ОТГ друга Кулібіна: невже ви не бачите, що вас просто використовують? Невже не можна, врешті-решт, поставити крапку в діяльності закарпатської банди? Чесний – людина, яка сіє ворожнечу всередині “Правого сектору”. Людина абсолютно непідконтрольна, можливо, й психічно хвора. Не стане ж нормальний здоровий чоловік називати себе командиром неіснуючої УПА? ​Та ось, «криваві сонечка» знов з’явились на Закарпатті після довгих років «поневірянь». Та все ж бачимо, що «Чесний» залишився не стільки чесним як став «благим». Мабуть цьому є причина – меч Феміди який ще зависає над його головою. Все ж суд, ще не поставив кінцевої крапки під історичними «мукачівськими подіями», але ж Феміда по-українськи таки справді незряча, і останніми роками не завжди виносить справедливі рішення. То ж чекати справедливого рішення у справі «Чесного» ….. вже якось і не хочеться, адже справжні патріоти вже давно обрали для себе чесні висновки щодо нечесного «Чесного», який так і не ввійде в історію українського визвольного руху, а залишиться «героєм» виключно для себе та на власній сторінці Інтернет спільноти.
Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.