Самосуд: піар та справедливість

Потяг до справедливості є в кожної людини. Проблема у тому, що в світі проповідуються різні цінності. І Ваша справедливість може відрізнятись від моєї. Від трохи до 180 градусів.

Одна справа, коли справедливість захищається у дискусіях, у тому числі й судових. І справедливість захищають уповноважені суспільством органи, які мають монополію на насилля. Та зовсім інша – коли ці органи не справляються, і право на насилля перетягує на себе кожен. Є три основні причини, які призводять до розповсюдження самосудів: відсутність центральної влади, нелегітимна влада і війна. Враховуючи рівень довіри до державних структур, щонайменше дві є і у нас. І ми не відчуваємо як самосуд набирає обертів. Хтось прив’язує до стовпів за погляди, а хтось – убиває за неповернутий борг у 500 гривень. Не відчуваємо, бо очікуємо на такі наслідки. Та найбільша проблема – коли на самосудах починають будувати свій імідж. Таких собі «робінгудів». Рецепт простий: беремо соціальну категорію, що якої суспільство негативно ставиться і починаємо її «щимити». Гомосексуалісти, роми, люди з проросійськими поглядами, депутати – неважливо. Головне, щоб був елемент публічності. А найпростіше публічності досягти шляхом насилля. Та ще проблема – це коли люди, які отримали владні повноваження, самі закликають до вчинення самосудів. Є два класичні варіанти наслідків самосуду. Американський «комітет пильності», що розпускався після зміни нелегітимної влади. І німецький фемгеріхт, який вчасно не зупинився і атрофувався в засіб залякування населення. І питання: чи здатен хоч хтось в Україні, хто відчув владу, мирно передати її в інші руки? Кожен акт насилля поглиблює, а не вирішує проблему. Формально ті, хто чинять самосуд, нібито зазивають правоохоронців до активності. Та на практиці, кожен самосуд все більше й більше розчаровує українців у тих, хто офіційно має оберігати їх безпеку.