ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА ЯК СКЛАДОВА ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ

Сьогодні популярні інформаційні та ідеологічні війни

Впродовж багатьох століть на нашій планеті мали місце війни з метою захоплення чужих територій та поширення існуючих кордонів своєї держави, проте з перебігом часу засоби війни постійно вдосконалювалися і поступово війна набула нового вигляду. Сьогодні популярними стають не бойові дії, а так звані інформаційні та ідеологічні війни.

Вперше термін «інформаційна війна» з’явився наприкінці 80-х років ХХ століття. Він став результатом плідної праці теоретиків збройних сил США і став уживаним після вдало проведеної роботи по знищенню СРСР. Активного застосування даний термін набув під час проведення воєнної компанії США в Іраку у 1991 році, де вперше були не лише застосовані інформаційні технології, а було відкрито наголошено на цьому, що спричинило ще більший резонанс.

За даними інших дослідників вперше термін «інформаційна війна» було введено у 1985 році у Китаї.

Реальністю сьогодення стало застосування інформаційної зброї і ведення інформаційних війн. На цей час у західних і східних державах використовуються такі терміни, як інформаційна війна, психологічна війна, кібернетична війна, електронна війна, енерго-інформаційна війна та інші. Наприклад в Узбекистані використовується термін «ідеологічна загроза», що при аналізі за своєю сутністю відповідає змісту інформаційної війни.

Безперечно, що коли говориться про інформаційну війну, то вочевидь зрозумілим є факт, що даний термін є найбільш спорідненим із військовою сферою. Тому, коли йдеться про інформаційну війну, слід говорити про існування рішучої і небезпечної діяльності, пов’язаної у тому числі і з реальними бойовими діями.

Аналіз сучасної геополітичної обстановки дає нам усі підстави зробити висновок, що проти України здійснюються широкомасштабні інформаційні акції, спрямовані на дискредитацію, дезорганізацію, підрив іміджу та дестабілізацію нашої держави. Більш того недобросовісне використання інформаційного простору всередині держави призводить до зниження рівня внутрішньої інформаційної безпеки України, прямим наслідком чого є дестабілізація соціально-політичної обстановки, проведення акцій опору прийняттю тих чи інших державних рішень, погіршується ситуація з забезпеченням збереження державної таємниці.

У ході інформаційної війни супротивник по відношенню до нашого суспільства переслідує дві основні цілі:

- тактичну – нав’язати свою політичну волю через ідеологічну, психологічну обробку народу, армії, воєнно-політичного керівництва держави з метою створення необхідної суспільної думки;

- стратегічну – змінити спосіб життя, роз’єднати народ, знищити морально-політичний потенціал суспільства та зруйнувати державу зсередини шляхом ідеологічної революції, знищення національної самосвідомості, розмиття почуття патріотизму, культури, традицій, історичної пам’яті тощо.

Шкідливий інформаційний вплив на суспільство в основному здійснюється через ЗМІ, у тому числі електронні комунікації, шляхом створення та впровадження штампів, що доступні для розуміння людини, гри на почуттях страху, надії, роздратування тощо, які викликають безвихідність або стан агресії, прагнення уникнути реального миру, замінити його традиційний штучним (алкоголізм, наркоманія, втягнення у деструктивні секти) або віртуальним (телевізійний, комп’ютерний), що призводить до зростання психологічної та психічної напруги у суспільстві, зниження самоконтролю особливо серед молоді, підвищенню рівня бездуховності і злочинності та інших негативних наслідків.

Останнім часом зловживання свободою масової інформації є одним з головних внутрішніх джерел небезпеки державності України. З одного боку у демократичній державі журналісти повинні інформувати суспільство з усіх злободенних питань життєдіяльності держави. З іншого боку – якщо держава не здійснює необхідного контролю, то журналісти або особи, що фінансують, тобто здійснюють замовлення матеріалу, особисто визначають що і як друкується у пресі, демонструється по телебаченню та звучить по радіо. При цьому «видається» значний обсяг інформації, котра є об’єктом спецслужб. На думку експертів, близько 40 відсотків розвідувальної інформації отримується у процесі аналітичної обробки відкритих матеріалів, включаючи друковані та електронні ЗМІ.

Не можна не оминути і того питання, що так звана четверта влада – ЗМІ, відіграла не останню роль у закріпленні в свідомості пересічного громадянина терміну «інформаційна війна». Причому під останнім ЗМІ здебільшого розуміють зливання компромату через засоби масової інформації, здебільшого електронні. Ідеальним засобом для цього є Інтернет, який надає можливість розповсюджувати будь-яку інформацію без будь-яких обмежень. При чому характерним є те, що по Україні процент використання Інтернету не перевищує 20 відсотків, у той час як у Європі він дорівнює близько 75 відсоткам. Таким чином сталася парадоксальна ситуація, коли імідж України руйнується ззовні, причому зсередини більшість населення навіть і гадки не має про це. Нажаль практика показала, що досить марно встановлювати порядок роботи по отриманню та використанню інформації через Internet; відповідальність за використання неперевіреної і часто недостовірної інформації ніхто не несе, як і за порушення авторських або суміжних прав.

Поява й активізації загроз в інформаційній сфері, передусім загроз від ведення інформаційних війн, суттєво підвищує роль і значення інформаційної безпеки в системі національної безпеки України і обумовлює розширення її змісту. Виробництво й управління, оборона і зв’язок, транспорт і енергетика, банківська справа, фінанси, наука й освіта, медицина, екологія – все більше залежать від інтенсивності інформаційного обміну, повноти, своєчасності та достовірності інформації.

На сьогодні саме інформаційна війна з боку РосійськоїФедерації становить собою найбільшу небезпеку нормальному функціонуванню системи органів державного управління. Цьому сприяє низька ефективність інформаційного забезпечення державної політики (дефіцит кадрів та відставання інформаційних систем від міжнародних стандартів). Український соціум постійно підлягає інформаційній агресії з боку ЗМІ РФ, але чомусь на державному рівні немає чіткого алгоритму дій з цього питання. Хоча «супротивник» ще наприкінці 2016 року прийняв Доктрину інформаційної безпеки держави.

Майбутні війни – це гібридні війни без застосування прямого насильства, засобами якого є непрямі дії, одним з методів яких можуть бути інформаційні війни. Втрата контролю над національними інформаційними комунікаціями у XXI столітті може призвести до втрати національної незалежності.