Шанс на свободу, або Знайшовся «незамінний»

25 жовтня має змінити Ратне

Жителі селища Ратне, певне, вже призвичаїлися жити у просторі та часі, насичених незамінним та незмінним селищним головою Володимиром Куликом. Певно, страх перед змінами та поширений стереотип «Далі буде гірше» і «Краще чорт знайомий» дещо протягнули перебування засновника ратнівської чарунки КПУ на ключовій посаді в прикордонному селищі. Однак всьому має бути межа.

Розраховувати при цьому на те, що хамовитий, корумпований до мозку кісток внутрішній вузол видалиться сам по собі – марна справа. Більше того, продажне утворення встигло пустити метастази по всій спільноті, однак «хвороба» перейшла вже у стадію, коли її осередок загрожує існуванню всього організму. На жаль, ратнівчанам нема сенсу сподіватись на сильних світу цього, бо обидві ключові персони волинського бомонду Ігор Палиця та Степан Івахів вже продемонстрували, що Кулик у Ратному їх цілком влаштовує.

Вибори – це наш шанс!

Нагадаємо, що у 2014 Ігор Палиця писав, що  у жодному разі не можна комуністів до ради, і от минуло якихось шість років, як Ігор Петрович, плюнувши на всіх загиблих на Майдані і на війні,  бере до себе в "За Майбутнє" чинного члена комуністичної партії, Ратнівського селищного голову Володимира Кулика. Ця людина смачно насьорбалась крові всіх звичайних людей. Вже не приховується факт про причетність цієї людини до сумної долі ресурсів нашого краю.

Нещодавно поліціязатримала вантажівки "Облавтодору" з піском, які незаконно вивозили пісок з кар`єрів за вказівкою цього ділка. Жодних наслідків ця подія не мала.В Ратному добре знають і про виплеканий намір Кулика роздерибанити поклади міді разом із Жиричами.

Ігоре Петровичу, це не наше майбутнє.

Потомствений комуніст, патологічний хам та корупціонер, який не дає селищу бодай найменшої надії на розвиток та ковток свіжого повітря. Нещодавно «політик з майбутнього» прозвітував про свої здобутки, вихваляючись побудованими об’єктами та інвестиціями – так, особливо це стосується проекту дитячого садочка за підсумковою ціною квадратного метру, котра перевищила вартість комерційної забудови в обласному центрі.

Під всіма інтернет-публікаціями, які розписують, який господар міцно засів у Ратному, закривають коментарі, бо ратнівчани миттєво доповнюють «джинсу» сумними картинами справжнього стану справ. Але є ще інші ЗМІ, до котрих добирались ображені, пограбовані корупціонером люди, чиї права були утиснені. З них стає зрозуміло, яким загадковим чином Володимир Кулик обійшов люстраційні процедури.

Даємо прямою мовою розповідь звичайної уродженки Ратного:

«Народилася я  в  невеликому  селище Ратне, що на Волині. Колись перспективне містечко. З 80-х років пішов занепад, а на початок 90-х взагалі прийшла розруха. Всі тікали по заробітках, спасала лише власна городина. Знаючі не дадуть збрехати, їздили всі до Білорусі. Везли все, цукор, спирт. Селище потрошки поверталося до життя. І направду наближеність до білоруського кордону відіграла роль у зайнятості населення. Звісно, ці кошти ніде не обліковувалися, але люди ставали купівельноспроможні.

Селище маленьке, тому різні історії, що траплялися,  завжди ставали відомі дуже швидко. Одна з історій запам`яталася дуже. Селище сколихнула новина про інтерес директора школи Кулика ( Чіпки) до школярок. Тодішня міліція відкрила кримінальну справу, але і швидко закрила. Дівчата були з неблагонадійних сімей, тому закрити справу було не важко. Але люди вже знали. Єдине, що спасало його, так це його керівна посада у районній організації комуністичної партії. Кажуть, в історію з Куликом втрутився сам тодішній нардеп Мартинюк.  Дехто виправдовував його, дехто казав, що це наклеп. Але і тримати після такого на посаді директора його ніхто не наважувався. А тому Кулик швидко зрозумів, що потрібно міняти підхід до справи, та вирішив спробувати себе у ролі голови селищної ради. Люди, знаючи, що Кулик має великих покровителів, боялися його, а тому для нього не було великої проблеми переконати голосувати за нього. Так він став одноголосним володарем Ратного.

Щороку Кулик ставав впливовішим. Виконком та міська рада повністю підчинялася йому, а тому протягувалися самі безглузді рішення. Дехто отримував ділянки по декілька разів, а дехто і досі жодної не має, і стоять у черзі вже п`ятнадцять років. 2014 рік став роком став роком сподівань для ратнівчан. Майдан і Революція Гідності давали надію на зміну системи в селищі. Тоді звучали гучні обіцянки політиків, що стара влада більше ніколи не повернеться до влади. Одним з таких був екс-очільник Держлісагенства Володимир Бондар і волинський олігарх Степан Івахів, які були вірними соратниками Порошенка. Саме ці двоє політиків дозволили оминути відповідальності і люстрації старому комуністу Кулику.

Вони навпаки, ще завдяки продажності нашого люду, допомогли Кулику повернутися до влади і вже після Революції Гідності стати знову головою селищної ради. Кулик щедро віддячував своїм захисникам відданістю та лобіював їхні інтереси в громаді. Звісно не просто так, а за преференції. Від видобутку піску в кар`єрах поблизу  Ратного до фришування контрабанди.  Ще з 70-х років в селищі стало відомо, що в землях під селом Жиричі знаходяться поклади міді, однак її не добували, бо в Радянському Союзі тоді були дешевші за видобутком  рудовища, а це залишили на потім. Звісно Чіпкові увірвати «куш» від такої комерції теж захотілося, але це йому не по зубам було. Постійна війна між конкуруючими групами Івахіва і Палиці відкрила для Кулика безмежні можливості. Йшлося про все. Всюди він мав свій інтерес.

Так, на приклад будівництва дитячого садка № 2. Будівництво розпочалося з бюджету в 9 млн. гривень, а закінчилося 40 млн гривень. Вартість квадратного метру обійшовся в 20 тисяч гривень, на той час як вартість квадратного метру в елітних будинках у обласному центрі Луцьку не перебільшує 16 тисяч. Чому така різниця? Знають про це усі мешканці. Відкати розподілялися між тодішнім керівником адміністрації та начальником відділу освіти, які зараз до речі вже йдуть в одній команді з Куликом. Весь цей дерибан супроводжується повною зневагою до жителів Ратного.

Вибуховий характер Володимира Кулика проявляється як на сесіях ради, так і на особистих зустрічах. Про це хоч раніше писали: Селищний голова смт Ратне – хам і грубіян! Однак потім всі скарги і листи залишалися без розгляду і ніде не друкувалися через залежність ЗМІ до певних політичних груп, яким вигідний Кулик».

Кажуть, що якщо організм нездатний подолати хворобу сам, будь-які лікування можуть лише протягнути час, однак лише відстрочити невідворотній сумний фінал. Ратнівчани вже переконалися у тому, що жодні – а скільки їх вже було! – звернення до правоохоронців, нардепів, у ЗМІ, до негласних «смотрящих» за краєм – у підсумку не мають жодного ефекту. Гортаючи старі публікації минулих років, ми щоразу у цьому переконуємось – віз і нині там, сподівання на те, що хтось втрутиться, марні.

Наш єдиний шанс – це ми самі, наше бажання позбавитись остогидлого корупціонера самостійно, законним і закономірним шляхом. Йдемо на вибори, гуртуємось і принаймні спробуємо хоч щось зробити з цим жахом, щоб не прирікати до такого життя наших дітей!