Інформаційна війна РФ проти України та засоби її ведення

Інформаційний війна є невід'ємною частиною гібридної війни Російської Федерації

Проблематика.

У 2014 році Україна зазнала прямої агресії з боку Російської Федерації. Спочатку було анексовано Автономну Республіку Крим, згодом через пряме втручанню Росії та підтримку сепаратистських рухів виникла загроза втрати ще двох територіальних одиниць України – Донецької та Луганської областей. Водночас ще задовго до загострення ситуації, що перетворилася у збройне протистояння, проти України розпочалась інформаційна війна (ІВ). Форми, методи, технології та засоби її ведення, з одного боку, вважаються простими, навіть примітивними, з другого – ця війна була давно спланована, розроблена й досить успішно реалізована. Принаймні, українській владі, суспільству, громадському сектору та журналістам довелося докласти неймовірних зусиль, щоб протистояти пропагандистському тиску російських ЗМІ.

Аналіз попередніх років.

·        М.Маклюєн першим (ще 30 років тому) проголосив, що в наш час економічні зв'язки і відносини все більше набирають форми обміну знаннями, а не товарами. А засоби масової комунікації самі є новими «природними ресурсами», що примножують багатства суспільства.

·        Про те, що ефективність наукових досліджень та уречевлення їх результатів у всіх сферах життєдіяльності суспільства і країни безпосередньо залежить від стану національного інформаційного потенціалу, писав ще В.Вернадський.

·        Інформаційним війнам присвячено дослідження Мартіна Лібікі. Однією із форм інформаційної війни він називає психологічну. Завдання інформаційної війни, на погляд ученого, – це знищення не фізичної сили, а соціуму.

·        На думку Георгія Почепцова, інформаційна цивілізація не сприймає дій у фізичному просторі, перемогу вона вбачає в інформаційному і віртуальному просторах.

Незважаючи на досить велику кількість досліджень та публікацій на тему інформаційної безпеки, системна пропагандистська антиукраїнська кампанія російських ЗМІ проти України, застосування ними новітніх технічних можливостей та маніпулятивних технологій засвідчили вразливість вітчизняного інформаційного простору.

Обґрунтовані факти та трохи історії…

Уперше термін «інформаційна війна» було згадано в 1985 р. у Китаї. В основу теоретичних підходів китайських спеціалістів у сфері інформаційного протиборства покладено погляди давньокитайського воєнного діяча Сунь-Цзи, який першим узагальнив досвід інформаційного впливу на супротивника. В трактаті «Мистецтво війни» Сунь-Цзи писав: «У будь-якій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави в цілому... Здобути сотні перемог у бою – це не межа мистецтва. Підкорити супротивника без бою – ось це вінець мистецтва».

У книзі Д.М.Прокофьєва «Інформаційна війна і інформаційна злочинність» наведено таке визначення: інформаційна війна – це дії, розпочаті для досягнення інформаційної переваги шляхом завдання шкоди інформації, процесам, що базуються на інформації та інформаційних системах супротивника при одночасному захисті власної інформації, процесів, що базуються на інформації та інформаційних системах. Основні методи інформаційної війни – блокування або спотворення інформаційних потоків та процесів прийняття рішень супротивника.

«У веденні стратегічних інформаційних війн застосовується специфічна зброя. Ця зброя не завдає фізичної шкоди, але може призвести до справжньої війни. За визначенням першого заступника директора Федерального агентства урядового зв'язку та інформації Росії В.Маркоменка, інформаційна війна – це комплекс заходів і операцій, що провадяться в конфліктних ситуаціях, в яких інформація є водночас зброєю, ресурсом і метою».

Мета інформаційної війни – послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та зміцнити власні. Вона передбачає вжиття заходів пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній сферах. Очевидно, що інформаційна війна – складова частина ідеологічної боротьби. Такі війни не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує легковажне ставлення до них. Тим часом руйнування, яких завдають інформаційні війни в суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком сумірні зі збройними війнами, а часом і перевищують їх наслідки. Ще в біблійній легенді згадано Гедеона, який під час воєн регулярно вдавався до залякування ворога. Одного разу він так залякав супротивника, що той розгубився і вдарив по своїх військах. Прикладів інформаційного впливу на моральний, духовний стан супротивника можна знайти чимало і в Давньому Римі, і в епоху феодалізму (боротьба з «єрессю», за «істинну віру» і т.ін.), і в пізніші часи. Особливого значення інформаційні війни набули у ХХ ст., коли газети, радіо, а потім і телебачення стали справді засобами масової інформації, а поширювана через них інформація – справді масовою. Уже в 20-х рр. ХХ ст. США вели радіопередачі на регіони своїх «традиційних інтересів» – країни Латинської Америки, Великобританія – на свої колонії, Німеччина, яка домагалася перегляду умов Версальського миру, – на німців Померанії і Верхньої Сілезії в Польщі, судетів – у Чехії. Тоді ж, у 30-х рр., інформаційні війни перестають бути додатком до збройних і перетворюються у самостійне явище, як-от: німецько-австрійська радіовійна 1933–34 рр. з приводу приєднання Австрії до Третього рейху. Саме тоді з'явилося і набуло поширення поняття «інформаційний агресор». Інститут національно-стратегічних досліджень США та деякі західні експерти і вчені виокремлюють кілька складових елементів ІВ. Один із них – ведення психологічної війни. Головне завдання психологічної війни полягає в маніпулюванні масами.

Метою такої маніпуляції є:

• внесення в суспільну та індивідуальну свідомість ворожих шкідливих ідей та поглядів;

• дезорієнтація та дезінформація мас;

• послаблення певних переконань, устоїв;

• залякування свого народу образом ворога;

• залякування супротивника власною могутністю. Одним із головних методів ведення інформаційно-психологічної війни є пропаганда, тобто поширення різних політичних, філософських, наукових, художніх, інших мистецьких ідей з метою упровадження їх у громадську думку та активізації і тим самим використання цих ідей у масовій практичній діяльності населення. Водночас до пропаганди належать повідомлення, які поширюються для справляння вигідного впливу на громадську думку, провокування запрограмованих емоцій та зміни ставлення до певної ситуації або поводження певної групи людей, безпосередньо чи опосередковано вигідного організаторам. Яскравим прикладом ведення пропагандистських кампаній є діяльність ідеолога та пропагандиста фашизму Йозефа Геббельса, який проголосив такі принципи пропаганди:

• пропаганда має бути спланована і вестися з однієї інстанції;

• тільки авторитет може визначити, має бути результат пропаганди істинним чи фальшивим;

• чорна пропаганда використовується, коли біла неможлива або вона не має належного ефекту;

• пропаганда має характеризувати події та людей відмітними фразами чи гаслами;

• для кращого сприйняття пропаганда повинна викликати інтерес в аудиторії і передаватися через привабливе увазі середовище комунікацій.

Пропаганда доктора Геббельса стала силою, що привела до влади у Німеччині фашистів й розв'язання Другої світової війни. Як це не прикро, але Російська Федерація багато в чому наслідує і навіть повторює методи та прийоми ідеологів фашистської Німеччини. Так, анексію Криму в Москві мотивували торжеством історичної справедливості та захистом російськомовних громадян. Такі самі ідеологеми висловлюваний апологети фашистської Німеччини, пояснюючи відторгнення від Чехії Судетської області у 1939 р. Достатньо навести цитати сучасних політиків та представників влади Російської Федерації, які пояснюють і факт військового втручання Росії в Україну, і «місію» та цінності, які обстоюють у Кремлі: «У нас ще є можливість посилити війну в Україні. Через півроку такої можливості вже не буде. Подивіться на динаміку: якщо в грудні 2013 р. нацистів було 2 тис. в Києві, то в лютому – вже 20 тис. В травні їх уже 50 тис. разом з військовими, в середині літа їх буде 200 тис., а у вересні їх буде 200 тис., до кінця року вони мобілізують 500 тис. осіб. Ми отримаємо потужну військову машину, орієнтовану проти нас, нашпиговану нацистами, ідеологічно заряджену проти Росії. Кінцевою метою всіх цих дій є війна з Росією». Розглянемо методи та прийоми, що застосовуються в інформаційній агресії проти України, та цільові групи, які стали об'єктами інформаційних атак.

Можна виокремити такі основні методи інформаційної агресії проти України: 1) дезінформування та маніпулювання; 2) пропаганда; 3) диверсифікація громадської думки; 4) психологічний та психотропний тиск; 5) поширення чуток.

Дезінформування та маніпулювання інформацією – метод, який передбачає обман чи введення об'єкта спрямувань в оману щодо справжності намірів для спонукання його до запрограмованих суб'єктом дій. На думку Валентина Петрика, кандидата наук з державного управління, доцента Київського національного лінгвістичного університету, найчастіше у світовій практиці застосовуються такі форми дезінформування та маніпулювання інформацією:

• тенденційне викладення фактів – форма дезінформування, яка полягає в упередженому висвітленні фактів або іншої інформації щодо подій за допомогою спеціально підібраних правдивих даних. Як правило, за допомогою цього методу спеціально сформована інформація подається дозовано, до постійно зростаючого напруження;

• дезінформування «від зворотного», що відбувається шляхом надання правдивих відомостей у перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються об'єктом спрямувань як неправдиві. Внаслідок ужиття подібних заходів виникає ситуація, коли об'єкт фактично знає правдиву інформацію про наміри чи конкретні дії протилежної сторони, але сприймає її неадекватно, не готовий протистояти негативному впливу;

• термінологічне «мінування», яке полягає у викривленні первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень загальносвітоглядного та оперативно-прикладного характеру; • «сіре» дезінформування, що передбачає використання синтезу правдивої інформації з дезінформацією;

• «чорне» дезінформування, яке передбачає використання переважно неправдивої інформації. Одним з прикладів явного дезінформування стала трансляція 12 липня 2014 р. на Першому російському телеканалові сюжету про нібито розіп'ятого українськими силовиками хлопчика. Очевидно, що абсолютна брехня була миттєво розповсюджена іншими російськими ЗМІ та поширена в соцмережах. Російська аудиторія отримала чергову порцію нагнітання страху та ненависті до української армії. У науковій статті «Усі брешуть. Конфлікт в Україні і трансформація російських медіа» Джилли Догерті – колишньої журналістки CNN, що була опублікована Центром Шоренстейн із питань медіа, політики та суспільної політики (The Shorenstein Center on Media, Politics and Public Policy) при Гарвардському університеті, аналізується, які процеси відбувалися в російських ЗМІ за останні роки і як сформувались основи нинішньої російської пропаганди. Вона зазначає, що сьогодні російська пропаганда використовує як традиційні методи – дезінформацію, напівправду й навішування ярликів, так і величезну кількість сучасної інформаційної зброї, включаючи електронні ЗМІ, цифрові комунікації, блоги та соціальні мережі. Журналістка Маша Гессен вважає, що Росія представила себе лідером «анти західного» світу, а Путіна – головним поборником тих цінностей, якими, як він заявляв, Захід знехтував.

Метою методу диверсифікації громадської думки є розпорошення уваги правлячої еліти держави на різні штучно акцентовані проблеми і тим самим відволікання її від вирішення першочергових завдань суспільно-політичного та економічного розвитку з метою забезпечення нормального функціонування суспільства і держави. Форми диверсифікації громадської думки:

• дестабілізація обстановки в державі чи її окремих регіонах;

• активізація кампанії проти політичного курсу правлячої еліти держави та окремих її лідерів різними міжнародними установами;

• ініціювання антидемпінгових кампаній та іншого роду скандальних судових процесів, застосування міжнародних санкцій з інших причин. Представник групи «Інформаційний спротив» В'ячеслав Гусаров стверджує, що Кремль розпочав нову інформаційну атаку, щоб підтримати новий виток ескалації конфлікту на сході України, чинити тиск на українське керівництво з метою змусити його приймати московський сценарій з урегулювання конфлікту. Експерт групи «Інформаційний спротив» виокремлює напрями, на яких ця атака зосередилася:

• нав'язування точок зору про неспроможність української влади керувати державою та приймати раціональні рішення;

• створення уявлень про те, що наразі для української еліти більш важливими є вибори до парламенту, ніж події на Сході України;

• формування негативних суджень про воєнно-політичне керівництво України та про те, що хаотичні бойові дії призводять до невиправданих жертв серед сил АТО;

• поширення поглядів про те, що українська армія на Сході України деморалізована та неспроможна вести бойові дії, а також про недовіру особового складу до керівництва;

• нав'язування думки про те, що Україна не зможе прожити зиму без російського газу та що сторонам необхідно повернутися до перегляду газових контрактів. Експерт пояснює, що цільовою аудиторією Кремля зараз є населення РФ, російськомовна діаспора за кордоном, населення України, в тому числі в окупованих районах Донбасу, громадяни західних країн, а також країн БРІКС та Митного союзу, близьких Росії за політичними поглядами. Експерт резюмує, що сьогодні основну частину інформаційних заходів має взяти на себе влада та дипломатичний корпус за безумовної підтримки медіа.

Психологічний та психотропний тиск – вплив на психіку людини шляхом залякування, погроз із метою спонукання до певної запланованої моделі поведінки. Форми психологічного тиску:

• доведення до об'єкта відомостей про реальні чи неіснуючі загрози та небезпеки;

• прогнози щодо репресій, переслідувань, убивств тощо;

• шантажування;

• здійснення вибухів, підпалів, масових отруєнь, захоплення заручників, інші терористичні акції. Інструментом та одним із найбільш поширених прийомів здійснення психологічного тиску став так званий «телефонний тероризм», тобто телефонні дзвінки з інформацією про нібито замінування місць масового скупчення людей (торговельні центри) або об'єкти інфраструктури (вокзали). В інформаційній агресії проти України були застосовані   психотропної дії, а саме використання забороненої технології 25-го кадру. «У Службі безпеки України (СБУ) заявили про те, що мають докази використання російськими телеканалами технології «25-го кадру» для інформаційно-психологічного впливу на глядачів. Начальник прес-служби СБУ Марина Остапенко продемонструвала журналістам відеофрагмент випуску новин на телеканалі «Росія-24», в якому використовується маніпулятивна технологія. Так, протягом усього випуску про події в Одесі 2 травня в куті екрана з'являються малопомітні написи: «підпал: «Правий сектор», «людей убивають бандерівці», «нацгвардія – вбивці». СБУ також вдалося встановити, що російські ЗМІ використовують інші методи впливу на глядачів: поширюють напівправду, показують деталізовані сцени вбивств і насильства й намагаються емоційно впливати на глядача.

Таким чином, можна констатувати, що в інформаційній війні проти України Росія застосовує практично весь арсенал впливу на свідомість людей. І, як результат, замість «братнього народу» в часи Радянського Союзу українці для пересічного росіянина тепер постають «бандерівцями», «американськими маріонетками», ворожим народом. Відповідно змінилося і ставлення українців до росіян, адже такої масованої інформаційної атаки не було ні в часи «газових» чи торговельних воєн, ні в будь-які інші періоди загострення українсько-російських відносин. Про це свідчать результати опитування, проведеного російською соціологічною організацією Левада – Центр та Київським міжнародним інститутом соціології. Так, за три місяці 2014 р. з лютого по травень (ще до початку активних військових дій на Сході України. – Ю.Г.) чисельність позитивно налаштованих до Росії українців різко скоротилася (з 78% у лютому до 52% у травні). У Росії кількість позитивно налаштованих до України громадян скоротилася порівняно з лютим із 66 до 35%, а кількість негативно налаштованих росіян зросла з 26 до 49% [4]. До організаційних відмінностей ІВ Російської Федерації слід віднести те, що практично весь інформаційний простір РФ контролюється одним центром ухвалення рішень. Крім того, Росія давно готувалася до інформаційної війни, долучивши до її розробки та ведення всі наявні організаційні, лобістські та фінансові ресурси.

Висновки. Таким чином, слід визнати, що Україна, її державні органи влади, громадянське суспільство та ЗМІ не були готові до такої масованої військової та інформаційної агресії, що в експертному середовищі отримала назву «гібридна війна». Саме тому першочерговим завданням усіх державних, громадських, наукових, експертних, журналістських інституцій є розробка термінових ефективних заходів щодо нейтралізації інформаційної – диверсійної діяльності Російської Федерації проти України та протидії її подальшому розгортанню. Крім того, виклики, що постали перед Україною, потребують вжиття негайних заходів щодо розробки нової Доктрини національної безпеки України, модернізації всієї системи інформаційної безпеки держави.