Причому проголошувачі лозунгів нічим не ризикують і ні за що не відповідають.
А чому?
Та тому, що у нас завжди можна списати на форс-мажорні обставини...
: Адже за стільки років мн. навіть не сподобилися відповісти на запитання, куди ми рухаємося і з якою метою...
Може, хтось реально проводив аналіз наших успіхів та невдач?
Міністерство економіки?
Фінансів? Державний комітет статистики?
Не кажучи вже про парламент та президента...
Хтось визначав пріоритети, або створив чітку й ясну програму бодай на один рік?
Я не маю на увазі ті загальники, які зазвичай пишуться у програмах уряду.
За них і запитати неможливо: все таке обтічне, що нема за що взятися.
Цинічні заклинання про реформи ми чуємо хіба що тоді, коли треба підняти плату за квартиру, продати надрентабельне підприємство, заморозити вклади,: створити вільні економічні зони, через які, мов через чорні дірки, все цінне витікає (перетікає) в чужі кишені тощо...
Показовий приклад із продажем Криворіжсталі.
Величезні кошти, виручені за підприємство, пропали серед білого дня.
Випарувалися.
Куди?
Адже за законом І фізики ніщо нікуди не дівається, тільки переходить з однієї кишені до другої.
Втім, друга частина цієї формули - явно не з фізики, а з української дійсності.
Справді, куди поділися гроші?
Це афера століття, найбільше пограбування в історії України?
Чи просто банальне головотяпство вкупі з кричущою некомпетентністю?
А давайте подивимось: на що ці гроші могли б піти?
Можна було б побудувати 200 тисяч квартир для військовослужбовців.
Тоді наступний крок - обіцянки-ця-цянки наших лідерів стосовно переходу до контракт-, новоїармії - можна було б реально наблизити.
Адже без розв'язання цього соціального завдання про таку мету марно й говорити.
По-друге, можна було б побудувати два-три автобани на захід, південь чи схід від столиці.
Або телефонізувати неохоплені раніше території.
Або газифікувати більшість сільських районів.
Або побудувати десятки готелів, створити сучасну інфраструктуру міст і сіл.
Усе перелічене вище належить до надзвичайно швидко окупних проектів.
Нам ці мільярди повернулися б з великим плюсом.
Але це, якщо мати інноваційне мислення, бажати справді користі своїй країні, а не собі коханому.
У нас є можливості безболісно акумулювати в бюджеті бодай 10-15 відсотків на проекти, які б окупилися за рік-два.
Навіть не обов'язково їх вкладати в будівництво нових підприємств, інколи досить модернізувати те, що маємо.
У нас все ще багата країна з великим потенціалом.
Трагедія в тому, що до влади приходять люди, які про країну не дбають.