Віра сильніша за карантин?

Перехід до повноцінних богослужінь, незважаючи на «помаранчевий» рівень епідеміологічної небезпеки у м. Львові, призведе до непередбачуваних наслідків

Українське суспільство, як і більшість країн світу, зіткнулись із справжнім випробуванням – стрімке поширення вірусу СOVID-19, що вимагає неабияких зусиль не лише від керівництва держави, але й від кожного громадянина. Так, в Україні з березня 2020 року запроваджено карантин, за порушення якого передбачена не лише адміністративна, але й кримінальна відповідальність (у випадку настання негативного наслідку у вигляді поширення захворіння). Проте, зустрічаються такі випадки, коли не лише окремі особи не вірять у реальну загрозу від СOVID-19, але й цілі групи людей, які сповідують спільні ідеї чи релігію. Так, префект Конгрегації Божественного культу й дисциплін св. Таїнств РКЦ кардинал Роберт Сара письмово звернувся до єпископів католицької церкви з приводу необхідності повернення до повноцінних богослужінь, не зважаючи на пандемію. Причиною назвав неможливість заміни особистої участі парафіян трансляцією богослужінь. Крім цього, бачимо, що окремі представники католицької церкви неодноразово звинувачували українську владу у тому, що всі заходи з протидії пандемії направлені на боротьбу з римсько-католицькою церквою. Тепер давайте розберемось, до чого можуть призвести такі сміливі кроки. Припустимо, що священнослужителі РКЦ мають кошти аби щоразу оплачувати штраф за порушення правил карантину. Але чи думають вони про відповідальність у разі масового зараження значної кількості людей, чи не сприятимуть вони таким чином розпалюванню міжконфесійної ворожнечі, оскільки представники інших конфесій, дивлячись на них, будуть обурюватись чому одним можна, а іншим, ні, а священики намагатимуться якомога більше людей розмістити у церквах, бо зрозуміло, що таким чином люди кидатимуть пожертви на функціонування церкви, у т.ч. і покрівельні, і реставраційні роботи. Звичайно, що й самі священики бажають забезпечити свою сім’ю всім необхідним. І що далі? А далі перехід до повноцінних богослужінь, незважаючи на «помаранчевий» рівень епідеміологічної небезпеки у м. Львові, призведе до лавини подій: активізація проведення богослужінь з боку інших релігійних конфесій, зростання рівня захворюваності, блокування органів державної влади з вимогою вжиття заходів по наведенню порядку, посилення карантинних заходів, зростання актів масової непокори та заворушень. Віра – це не релігія. Тому, не потрібно зловживати поняттями, в ім’я добра, світла та покаяння, вирішувати свої меркантильні та фінансові проблеми.