Є такі люди, котрим набагато простіше робити ніж говорити – Олег Володарський

Олег Сащук багато праці поклав для свого міста Вашківці, котре любить всією душею

Місто моє в квітучім віночку, Вашківці наші завжди молоді...

Так, це місто завжди у зелені, квітах, щедро зрошених бурхливим Черемошем, на правому березі якого воно розташувалося. Прикрашають його затишні, європейського стилю, котеджі, оточені квітами і садами. Хоч містечко і маленьке (входить в Асоціацію малих містУкраїни), однак є у ньому загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, школа-гімназія, районна лікарня, поліклініка, медичний коледж, цілий ряд приватних підприємств.

Та найбільшою цінністю і окрасою міста Вашківці є його люди – працьовиті, талановиті, творчі. Завдяки неповторній спадщині митця-орнаментиста, заслуженого майстра народної творчості Георгія Гараса, музей-садиба якого гостинно запрошує всіх бажаючих долучитися до цілющих джерел народної вишивки. Містечко Вашківці знають, без перебільшення, у всьому світі. Свідченням цього є записи у книзі відгуків.

А пісня «Черемшина», яка на легких крилах своєї мелодії облетіла весь світ, теж народилася у Вашківцях. Її авторами є В. Михайлюк та М. Юрійчук. Жили, творили у нашому містечку і поет, педагог І. Бажанський, поетеса З. Колотило. Вийшли із нашого містечка видатні вчені, науковці, громадські діячі. А щоб переконатися, що всі вашківчани – творчі люди, приїжджайте до нас 13-14 січня, коли гуляє Вашківецька Переберія (Маланка). Це яскравий костюмований карнавал, участь у якому беруть малі, дорослі і люди похилого віку.

Місто має свій Прапор і Герб , що затверджені на сесії Вашківецької міської ради ХХV сесії ХХІІІ скликання від 6 листопада 2001 року, автором яких є Сащук Олег Миколайович заступник директора Вашківецького медичного коледжу.

Про моє місто я можу розповідати довго, але завершу свою розповідь такою популярною сьогодні фразою: «Вашківці – це місто, де варто жити».

Олег САЩУК

Олег Сащук, заступник директора з виховної роботи Вашковецького медичного коледжу (м. Вашківці Чернівецької області)

Це була остання зйомка в той складний знімальний день. 8 програм і довга засніжена дорога від Новоселиці до самих Карпатських Воріт, де нас знову гостинною посмішкою зустрічала Гуцульщина. Знов і знов Українська Шамбала притягує до себе наче магнітом, закохуючи в себе тишею та красою гір…

За вікном знову засніжило, а в приміщенні музею було тепло та затишно. Дві попередні програми з Орестом Сірецьким і Олексієм Поповичем дало фундаментальне усвідомлення про те, що стало справою їх життя. З яким захопленням і з якою любов’ю вони розповідали про свою працю! Олег Сащук був поруч під час запису цих програм. Мовчазно, і навіть трохи сором’язливо, спостерігав за знімальним процесом.

Олег Миколайович – неймовірно працьовита людина. Цей чоловік багато праці поклав для свого міста, котре любить всією душею. Дійсно в це містечко, настільки історично «смачне» і культурно виховане не можливо не закохатися. Про гостинність вашківчан ходять легенди. Вони по-дитячому щиро радіють життю і щиро діляться цією радістю з гостями міста.

Є такі люди, котрим набагато простіше робити ніж говорити. Саме тому герой цієї «Сповіді» був неймовірно скромний в нашому діалозі. Ця небагатослівність і стриманість поєднуються в ньому з неймовірною енергійністю на ниві викладання та підтримання традицій свого рідного краю. Вчитель, викладач. Він повністю віддає себе своїй праці, вкладаючи душу у своїх студентів. Під час нашої бесіди Олег посміхався очима, наповнений любов’ю до праці свого життя.

Не можна говорити про когось одного, розповідаючи про величезну працю на ниві збереження та відтворення цієї традиції. Тут правильніше буде зазначити, що це невпинна і натхненна праця цілого міста, котре з любов’ю та нетерпінням щороку чекає на це свято. Це неймовірно, коли уся громада так принципово і відповідально ставиться до історичних традицій.

Ця поїздка залишила слід в моєму серці. Майже доба переїздів, зйомок, знайомств…І все це на фоні неймовірних місцевих краєвидів. Природа цього краю вражає своєю таємничістю та красою. Я постійно ловлю себе на думці, що живу у двох абсолютно різних вимірах – в одному ми завжди поспішаємо, не встигаємо жити, втрачаємо душевну рівновагу. Але є й інший. Тихий, споконвічний… Під іконами в затишку полум’я самотньої свічки. Цей вимір сповнений ароматом свіжого хліба і трав’яного чаю, наповнений солодом квіткового меду і дитячою щирістю та відкритістю.

Душа прагне вирватися із галасливого міста, доїхати до цієї оази гірської та передгірної тиші, закутатися в теплий кожух і залишитися наодинці з горами й різдвяним снігом, котрий яскравим кожухом вкриває це царство краси та спокою. Там, де збігаються гори й небокрай зберегли священний дух Київської Русі. Та лиш одне не дає заспокоїтися і розриває душу на шматки. Війна. Моя Нація, моя люба країна, мої незламні воїни… як же це по-людськи важливо пам’ятати, що в тебе є Батьківщина.

Олег випромінював віру. Але трапилася пауза в діалозі, коли ми заговорили про московський патріархат. Наче спалах. Як реакція на біль і смерть, що несе з собою «руський мир». Вони занесли цю духовну інфекцію навіть в Західну Україну. Не хочу в це вірити. Не можу навіть говорити про це. Але мушу написати. Мушу. Не можна дозволяти ворогу приносити нам нашу віру в обгортці з червоного партійного квитка, спаплюжену кремлівською пропагандою руками тих, у кого погони виглядають з-під ряс.

Не можна. Це смерть. Смерть для Нації. Віра нашої Української Церкви глибинна, генетично закладена в наші душі. Наш священник поруч з Нацією в окопі, молиться за тих, хто воює, плаче душею за тих, кого дістала ворожа куля, просить у Бога миру на нашій землі. А московські попи виносять із церковних підвалів зброю та набої, котрими вбивають наших воїнів.

Була пауза. На мене дивилися очі вірного та відданого своїй країні українця. Розмова двох чоловіків, двох батьків, двох українців на очах у Нації і Бога завжди принципова і не проста. Адже від щирості таких діалогів залежить майбутнє наших дітей та онуків. З повагою потисну руку цьому чоловіку. Він совісний. Він справжній. Він наш! Він українець!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Олег Сащук, заступник директора з виховної роботи Вашковецького медичного коледжу (м. Вашківці Чернівецької області)