Ми розпочали «Сповідь» і раптом перейшли до теми війни – Олег Володарський

15 июля 2020, 10:59
Владелец страницы
Журналист
0
16

«Чоловік воював», – раптово промовила вона. І при згадці про це, замість завжди заклопотаної директорки школи, переді мною постала така неймовірна і неповторна у своїй любові українка…

Молитва, що читається під час літургії або молебню в дні неспокою та нашестя ворогів на Державу і Вітчизну нашу

Господи Боже сил, Боже спасіння нашого, Ти Єдиний твориш чудеса. Поглянь в милості і щедротах на смирення рабів Твоїх і чоловіколюбно вислухай і помилуй нас: бо вороги наші зібралися на нас, щоб погубити нас і знищити державу нашу та святині наші. Допоможи нам Боже, Спасителю наш, і визволи нас, заради слави імені Твого, і нехай до нас будуть додані слова, сказані Мойсеєм: будьте сміливими, стійте і побачите спасіння від Господа, бо Господь переможе за нас.

Так, Господи Боже, Спасителю наш, не пом’яни беззаконь і неправд людей Твоїх і не відвертайся від нас гнівом Своїм, але в милості і щедротах Твоїх відвідай смиренних рабів Твоїх, що до Твоєї милості припадають: повстань на допомогу нам і подай воїнству нашому з Ім’ям Твоїм перемогти. Погуби наміри і неправедні насмілення тих, хто йде на нас війною.

Молимось до Тебе, Владико миру і спокою нашого, щоб як щезає дим, так нехай щезнуть вороги наші, і як прах розсипається від лиця вітру, так нехай розвіються їхні злі думки знищити державу нашу Українську. Господи, втихомир тих, хто противиться заповідям та постановам Твоїм. Поверни їм пам’ять Твоєї заповіді: Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. А для тих, хто противиться цій Твоїй заповіді, пошли гнів, скорботу і ангелів лютих, які вселять в них страх і пам’ять про те, що і вони себе християнами називають.

Нехай же Господи буде воля Твоя над нами і, якщо Твоє Провидіння буде таким, щоб покласти воїнам нашим у битві за Віру і Україну душі свої, то і їм прости гріхи їхні, і в день праведного Твого Суду подай вінці нетління. Але віримо і молимось Тобі Великодаровитий, Господи, що ти захистиш, втихомириш і напоумиш та до спокою приведеш всіх.

Бо Ти єси захист і перемога, і спасіння, для тих хто надіється на Тебе і Тобі славу возсилаємо Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

Директор Маршинецького навчально-виховного комплексу Галак Родіка Василівна

Дозволите бути з вами відвертим? Якщо так, то я вам сповідаюся в тому, що ніколи не вчився писати. Мені з дитинства монотонність і конвеєрність навчання здавалася задушливою, запліснявілою. Саме тому замість «Малої землі», «Тихого Дону» й історій про «героїчний» подвиг Павліка Морозова я ночами під ковдрою з ліхтариком зачитувався романами Дюма, Лондона і Цвейга. Я ніколи не вмів сприймати світ через призму вигаданих кимось шаблонів та заданостей.

Саме тому, відкриваючи для себе новий регіон України, знайомлячись з новою для мене дивовижною часточкою нашої барвистої Неньки-України, я намагаюся роздивитися всі грані та відтінки того краю, до якого мені пощастило потрапити зі «Сповіддю». Ось чому, перебуваючи на такій яскраво-багатонацональній Буковині, мені було так важливо поспілкуватися з представниками різних національних та етнічних груп. І щасливий тим, що мені вкотре вдалося переконатися в тому, що любов до України об’єднує людей не залежно від їх походження, мови спілкування чи віросповідання. Українці, молдавани, румуни, євреї, грузини, татари; православні, католики, буддисти, юдеї – всі вони безмежно закохані в рідну Україну, котра об’єднала на своїй гостинній, родючій, багатій землі все це людське різнобарв’я.

Яскравим прикладом цього стала наша «Сповідь» з Родикою Василівною Галак. Прямуючи до кабінету директора школи, я навіть трохи занервував, подумки повернувшись у дитинство, коли я там був частим гостем. Але привітність і відкритість Родики Василівни швидко повернули мене в реальність і налаштували на дружню бесіду. Напередодні нашої зустрічі у моєї співрозмовниці був День народження і відлуння атмосфери свята все ще відчувалося в робочому кабінеті, котрий вже давно став другою домівкою для цієї жінки.

Родіка Василівна розповідала про дітей, а її очі блищали сльозами від тієї ніжності, з якою вона любить своїх маленьких учнів. Ця людина всією душею віддана тій справі, котрій присвятила своє життя. Вона раділа перепочинку, котрий не так часто видається в її нелегкій справі, проте, йдучи спорожнілими шкільними коридорами, я відчув її сум за шумом дитячих голосів. Ці діти, її діти, завжди з нею. В її думках. В її материнському серці.

Мені було важливо зрозуміти на прикладі цієї школи, як тут, на Буковині, живуть, взаємодіють і як відчувають Україну два етноси: румунський і український. Ми розпочали «Сповідь» і раптом перейшли до теми війни. Ця тема увірвалася в програму несподівано, наче птаха, що присіла на підвіконня гостинно відчиненого вікна. Це сталося майже поза нашою волею. Просто тому, що ми українці. Можливо це сталося тому, що ця жінка, ця українка зі щирим серцем навіть не намагалася сховатися за загальними фразами, а щиро розповіла про те, чим болить її душа. «...Чоловік воював», – раптово промовила вона. І при згадці про це, замість завжди заклопотаної директорки школи, переді мною постала така неймовірна і неповторна у своїй любові українка. Горда, сильна, вірна, богомільна.

Її голос бринів сльозами, коли вона розповідала про сина, котрий у листі до Діда Мороза писав про те, що не хоче ніяких подарунків і ладен віддати всі свої іграшки, всі накопичені грошенята, тільки б татусь повернувся додому живим і неушкодженим. Але вона видихнула. Він повернувся з війни. Вона вимолила. Такі Матері, такі вчителі не зможуть пройти повз людську біду. Для них немає чужих дітей. В них немає байдужості.

Там, глибоко всередині кожного з нас, кожного з тих, хто ніжно і віддано любить Україну, завжди резонує все те, що відбувається з нашою країною. Нам би випустити цю птаху на волю і прокричатися в молитві до Бога, взявшись за руки. Нам би скинути з себе ці кайдани «етичної» поведінки й, не озираючись, демонструвати свою любов і відданість нашій святій землі. Нам би вирватися із тюрми імперських переконань і повернутися в колиску своєї історичної спадщини – Київської Русі.

Попрощавшись з Родікою Василівною, котра поспішала у своїх передсвяткових клопотах, ми вийшли із затишного тепла школи в похмурий зимовий день, котрий непривітно коловся дрібними сніжинками. Ми повільно їхали українськими селами, в яких проживає така багатонаціональна громада, з надзвичайно добрими серцями й величезною любов’ю та відданістю до рідної України! Господи, бережи їх!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Директор Маршинецького навчально-виховного комплексу Галак Родіка Василівна

Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.