Моя щира вдячність вам, отче Євгене. За слова і за тишу

Я неначе потрапив в інший світ, в інший вимір. Одразу десь далеко позаду залишилося буденне життя з його метушнею, байдужістю та цинізмом – Олег Володарський

Молитва про захист і спасіння від усякого зла

Боже мій, в руки Твого превеликого милосердя вручаю душу мою й тіло моє, почуття і слова мої, поради й помисли мої, діла мої, вхід і вихід мій, віру мою і життя моє, день і годину останнього подиху мого, переселення моє. Ти ж, о премилосердний Боже, непереможна гріхами усього світу благосте, незлобний Господи, мене, найгрішнішого з усіх людей, прийми в руки захисту Твого і визволи від усякого зла, очисти беззаконня мої, подай виправлення злому й окаянному моєму життю і від лютих гріхопадінь завжди відвертай мене, піднімай мене з них, щоб нічим я не прогнівив Твоє чоловіколюбство, яким Ти загороджуєш мою неміч від бісів, пристрастей та злих людей. Не допусти видимих та невидимих ворогів. Веди мене шляхом спасіння і доведи до себе – моєї пристані й вершини моїх бажань. Даруй мені християнську кончину, бездоганну та мирну, охорони від духів злоби, на Страшному Твоєму суді будь милостивий рабові Твоєму і зарахуй мене до благословенних овець Твоїх – нехай з ними славлю Тебе, Творця мого, навіки. Амінь.

Архімандрит Євген, настоятель Свято-Преображенського монастиря (с. Васловівці Заставнівського району Чернівецької області)

«Владика Гакман домігся від австрійського уряду дозволу розміщення у резиденції теологічного факультету, і цісар Франц Йосиф 4 жовтня 1875 року видав указ про відкриття теологічного факультету в Чернівцях. Таким чином, єпископ Євген відіграв виключно важливу роль у справі заснування нашого Чернівецького університету.

За єпископа Євгена розпочалося будівництво кам’яних церков на Буковині. До нього всі православні церкви були дерев’яні, в тому числі і в Заставні. В селі Васловівці церква збудована на кошти митрополита. Про це він піклувався навіть на смертному одрі. Заслуги митрополита Євгена Гакмана неможливо переоцінити. Він упорядкував церковний устрій, дбав про розвиток шкільництва на Буковині, навчання дітей рідною українською мовою, домігся автономії (автокефалії) православної церкви на Буковині. З його ініціативи та під його опікою було започатковане громадсько-просвітницьке Товариство «Руська бесіда» в Товтрах, учасниками якого було понад 60 священиків.

Коли Буковина була проголошена коронним краєм і названа Герцогством, Євгена Гакмана було призначено головою сойму (буковинського парламенту). Це була посада крайового старости. На жаль, ім’я митрополита Євгена багато років перебувало в штучному забутті, а безбожна комуністична влада викинула його нетлінні останки з місця останнього спочинку в Чернівецькому кафедральному соборі.

Лише тепер, після краху диктатури безбожників владика Євген повертається до нас. Вдячні нащадки повернули назву вулиці Євгена Гакмана в Чернівцях. Чернівецько-Буковинська митрополія, очолювана митрополитом Чернівецьким і Буковинським Данилом, урочисто відзначає ювілеї цього видатного релігійного, громадського, культурно-просвітницького подвижника, нашого першого митрополита – буковинця. У його рідному селі Васловівцях на місці родинної садиби збудовано жіночий монастир Преображення Господнього.

Джерело: https://chas.cv.ua/politics/12971-chomu-deputati-zastavni-progolosuvali-proti-kaplic-na-chest-mitropolita-yevgena-gakmana.html

Я люблю життя. Люблю його маленькі й такі прості радощі. Люблю ранкову каву з молоком і соковитий смак яблука. Люблю спостерігати схід сонця. Дивитися, як горить церковна свічка і кружляють пилинки в напівтемряві храму… Для мене важливе життя. Без прикрас і уявних негараздів. Мені кортить жити для інших. Доторкнутися теплими руками до їх людського тепла і прибрати цим дотиком все, що захмарює радість життя. Мені спокійно там, де живе МИР. Де є безумовна любов. Коли любиш не за досягнення і чесноти, а просто за те, що ця людина, з усіма своїми перевагами й недоліками у твоєму житті є. Такі прості речі дають мені наснагу жити, творити, кохати.

Молитва для мене – це не служіння, а щира і сповнена каяттям за провини й вдячності за дарунки долі розмова з Господом. А ще постійне прохання про диво Боже. Знайомою вже нам дорогою на Заставне ми їхали в напрямку жіночого монастиря. Невеличкий храм, затишний острівець Бога такий світлий і далекий від буденної метушні, сповнений морозною дзвінкою тишею, котру раз у раз порушує дитячий сміх. Аромат свіжої випічки й щасливі дитячі оченята зігрівають душу. Ми наче потрапили в казку. В добру та радісну передноворічну казку, котра наповнює серце очікуванням дива.

Діти прикрашали смаколики. Я підійшов до однієї з дівчаток і запитав про те, що вона так натхненно і зосереджено створює.

– Це подарунки для дітей, котрі хворіють і про яких немає кому подбати, – спокійно відповіли мені, ані на мить не відволікаючись від творіння кулінарних шедеврів.

Я, дорослий 50-річний чоловік, стояв і не знав, що мені відповісти.

В невеличкому селі поблизу карпатських гір, маленьке дитя самовіддано і щиро ділиться теплом і ніжністю своєї душі з такою ж дитиною, котрій в житті пощастило менше. Величезне серце такої ще маленької людини сповнене любов’ю та вірою.

Я неначе потрапив в інший світ, в інший вимір. Одразу десь далеко позаду залишилося буденне життя з його метушнею, байдужістю та цинізмом, а я опинився в дивовижній оазі тиші, спокою, любові та віри. І я, з півстолітнім життєвим досвідом за плечима, дивився на цю крихітку, котра так старанно прикрашала гостинці для діток, яким так не вистачає любові та тепла, і не міг підібрати слів. Слова зникли під хвилею надзвичайних емоцій та відчуттів, котрі сповнювали мене в ту мить.

Отець Євген дуже неохоче погодився на коротку зустріч із пресою. Він мав нагальні справи, тому дуже поспішав. Діти галасливо готувалися до свята. А я все ніяк не міг зібрати себе докупи. Але на диво, поруч з цим священником буря емоцій одразу вщухла, залишивши по собі світлу тишу та спокій. Я розумів, що моєї заслуги в тому немає.

Це був неоціненний дар цієї божої людини, котрим він так щедро ділиться з кожним, кому випаде щастя опинитися поруч з ним. Ця тиша народжується в серці, коли сумніви, метушню та байдужість замінює собою безмежна, безумовна ВІРА і любов до Бога. До Бога і до ближнього, котрого Він створив за своїм образом і подобою.

Він говорив, а я насолоджувався його словами і власним мовчанням. Не тим мовчанням, котре є просто відсутністю слів, а тим, котре наступає, коли навіть постійно працюючий мозок раптово припиняє наповнювати тебе відголосками подій, емоцій, вражень і відчуттів і затихає.

Вже після «Сповіді», на зворотному шляху, я побачив вказівник на московитський монастир і враз згадав бігаючи очі попів кремлівської церкви, котрі так і шниряють по кишенях прихожан. Як же це страшно, коли ти з відкритою душею ідеш до Бога, а на порозі на тебе чекає дячок ворожої держави, котрий, м’яко стелючи, вкладає тебе на жернова пропагандистської машини. Згадую їх «щирість» і «тепло» і досі не можу звільнитися від примарного видіння комісарських погонів поверх ряс і рук, омитих кров’ю тих українців, котрих рашистський режим віками вбивав за найменший прояв українства.

А тут своя рідна УКРАЇНСЬКА церква, котра навчає любові та довірі до Бога й одне до одного. І маленькі янголята, котрі моляться і натхненно прагнуть поділитися з тими, кого навіть не бачили, і зігріти їх теплом своїх величезних люблячих сердець. Ось для чого потрібна християнська освіта. Щоб наші діти змалечку вміли любити ближніх, як самих себе. Вміли вірити й довіряти, ділитися і самовіддано працювати. Вміли бути щасливими.

Ті, у кого в червоному кутку портрети вождів і партквитки декількох поколінь, мене не почують і не зрозуміють, а ті, в чиєму житті є місце для щоденної молитви, тихо підтримають. Моя щира вдячність вам, отче Євгене. За слова і за тишу. Я безмежно вдячний Господу за те, що він дарував нам тиху гавань нашої української церкви, в якій ми завжди можемо зупинитися, перепочити й зустріти любов та підтримку священників рідного Храму.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – архімандрит Євген, настоятель Свято-Преображенського монастиря (с. Васловівці Заставнівського району Чернівецької області)