Отець Петро Лукинюк – мужній і мудрий священик

Його мудрість в тиші, спокої та молитві – Олег Володарський

«Я граю на скрипці, відколи мені п’ять років. Великим шанувальником цього інструмента і музики загалом є моя мама. Саме вона віддала мене у такому ранньому віці навчитися грі. Я всім розповідаю історію, як ми пішли до приватного вчителя. Тоді він зі мною позаймався два місяці й сказав, що з мене ніколи не буде скрипаля. Але моя мама не здалася, віддала мене в музичну школу №2. Уже там завдяки моїй вчительці Дутовій Наталії я здобув необхідну базу знань і навчився скрипці.

У нас працює правило: щоб чогось досягти, треба займатися щодня. Я завжди порівнював заняття з їжею. Не можна їсти один раз на тиждень багато, а потім не їсти. Треба займатися регулярно, щодня, і дуже важливо робити це свідомо. Я грав по сім-вісім годин на день, щоб мати результат. У вісім років я вже виступав на конкурсах, а з дев’яти грав концерти з симфонічним оркестром. Але, якщо я скажу, що з того віку вже знав, що це моє, –збрешу.

Були різні періоди. Спочатку було просто цікаво: щось там скрипить, я можу потримати скрипку в руках. Потім була відраза, я не хотів займатися. Певно, так у всіх буває. В 11-12 років були моменти, коли я говорив, що закину скрипку. Але в глибині душі розумів, що це моє. І щойно я це остаточно збагнув, то вирішив: або я роблю це якісно, або не роблю ніяк. Тому я постійно грав і вчився. Граю і вчуся досі. Й робитиму це надалі.

У вільний від занять час я багато виступаю. Часто практикую вуличну музику. Я грав у Чернівцях на Кобилянської, тепер граю і закордоном на вулицях. Напевно, саме завдяки вуличній музиці я там вижив. Це мені дало можливість заробити на навчання, допомогло навчитися заробляти гроші скрипкою, правильно подавати себе у людних місцях. Це такий кайф і азарт, адже ти ніколи не знаєш, кого зустрінеш на вулиці: людей, які тобі подякують матеріально, чи тих, хто помітить тебе і запропонує круту можливість. У мене було і те, і те.

Я грав у різних місцях, побував у 12 штатах і в Канаді. Коли граю на вулиці, то спершу дізнаюся, які закони у тому чи іншому місті. Якщо все дозволено, шукаю людне і водночас тихе місце. Це досить складно, адже мусиш так зіграти, щоб привернути увагу людей, які тебе зовсім не знають. А ще складніше ту увагу втримати. Це школа життя. Саме на вулиці я отримав досвід, якого не дає жодна сцена. Закордоном я також багато граю для українців на різноманітних фестивалях та святах. Наші люди там усюди. А ще я обов’язково відвідую там українську церкву, тому можна сказати – раз на тиждень я повертаюся додому».

Джерело: https://shpalta.media/2019/10/02/skripka-dopomogla-vizhiti-v-ssha-kostyantin-lukinyuk-pro-vulichnu-muziku-koncerti-ta-chernivci-foto-video/

Отець Петро Лукинюк, капелан, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці (м. Чернівці)

Сонячний зимовий день. Тиха гавань храму. Сонячне проміння через вітражі церкви проникає прямісінько в серце, сповнюючи його теплом та любов’ю. Поруч зі мною сидів добрий і совісний священик. Щось невловимо батьківське було в його очах. Вони випромінювали тепло та розуміння. Він не навчав і не доводив. Він прагнув допомагати. Його душа лине в молитві до Бога і відкрита для кожного, хто потребує допомоги.

Капелан Петро Лукинюк мужній і мудрий священик. Його мудрість в тиші, спокої та молитві. Він допомагає бійцям, що проходять лікування у військовому шпиталі. З теплом та гордістю розповідає про наших хлопців і дуже скромно про все те, що сам робить для них. В ньому є така незвична для мирського життя скромність, котру дарує лише усвідомлення неосяжності Божої мудрості та любові.

Адже ми такі слабкі перед гординею. Часто в нас бракує сил, аби замість навчань і повчань в буденному житті та соціальних мережах, спочатку почути співрозмовника, не нав’язувати свою єдино вірну думку, а створювати комфортний для всіх діалог. Щоб не використовувати досягнення і надбання, як аргумент власної правоти та непогрішимості. Я не кажу зараз про слабкість і байдужість.

Слід розуміти, що маючи високий рівень духовності, моралі і усвідомленості, ніщо не похитне твоїх переконань. І я щиро захоплююся тими, хто доносить власні переконання в словах, дискусіях, повчаннях та суперечках, а пропагує їх власним прикладом. Дійсно, таких людей буває важко почути, важко розгледіти в галасливій юрбі, котра створює величезну кількість шумового сміття. Але тиша та спокій в душі таких людей, як Петро Лукинюк варта мільйонів сказаних слів.

Сівши за написання цієї статті я зрозумів, що неможливо словами передати тишу. Але і не розповісти про цю неймовірну зустріч я не можу. Тоді я зателефонував отцю Петру.

– Отче, мені важливо розповісти про те, що ви любите всім серцем.

– Бога люблю, – почув я теплу відповідь.

– А ще? – не заспокоювався я.

– Дружину та дітей, – спокійно відповів мій співрозмовник і замовк.

А через деякий час мені надійшло посилання на виступ скрипаля Костянтина Лукинюка. – https://www.facebook.com/violin.kostia/videos/2584491535171620/%3fv%3d2584491535171620 – Подивившись відео та світлини, я зрозумів, чому мені так тепло на душі поруч з отцем Петром.

Наші діти – це наша совість. Відображення нас самих. Ми прагнемо дати їм все найкраще. Своєю найпершою посмішкою вони беруть в полон своїх малесеньких долоньок наше серце і не відпускають його довіку. Щаслива посмішка в цих оченятах лікує тебе від усіх життєвих негараздів і в цьому тендітному полоні ніякі біди більше не владні над твоїм серцем, в якому живе любов.

І саме на цій сходинці свого життєвого Храму, оповитий величезною любов’ю маленької людини, ти починаєш по-іншому дивитися на цей світ. Ти сповнюєшся любов’ю до всього сущого, любов’ю до ближнього, а твоя сім’я раптово збільшується із кровних та рідних до масштабів України та українства, а потім і до масштабів людства. Твоя молитва стає усвідомленішою, твої прохання щастя для кожного стають глибшими та сердечнішими, а вдячність Господу за даровану Ним любов робиться безмежною.

Ми практично ровесники із капеланом Петром Лукинюком. Але у своїй мудрості він значно доросліший за мене. Я безмежно вдячний Всевишньому за цю зустріч і дарований мені урок. Я всією душею сподіваюся, що і ти зумієш його вивчити, жовто-синій. Сподіваюся, що наші маленькі українці будуть знати про те, що Господь любить їх щомиті.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Отець Петро Лукинюк, капелан, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці (м. Чернівці)