Отець Петро Лукинюк – мужній і мудрий священик

10 мая 2020, 19:16
Владелец страницы
Журналист
0
11

Його мудрість в тиші, спокої та молитві – Олег Володарський

«Я граю на скрипці, відколи мені п’ять років. Великим шанувальником цього інструмента і музики загалом є моя мама. Саме вона віддала мене у такому ранньому віці навчитися грі. Я всім розповідаю історію, як ми пішли до приватного вчителя. Тоді він зі мною позаймався два місяці й сказав, що з мене ніколи не буде скрипаля. Але моя мама не здалася, віддала мене в музичну школу №2. Уже там завдяки моїй вчительці Дутовій Наталії я здобув необхідну базу знань і навчився скрипці.

У нас працює правило: щоб чогось досягти, треба займатися щодня. Я завжди порівнював заняття з їжею. Не можна їсти один раз на тиждень багато, а потім не їсти. Треба займатися регулярно, щодня, і дуже важливо робити це свідомо. Я грав по сім-вісім годин на день, щоб мати результат. У вісім років я вже виступав на конкурсах, а з дев’яти грав концерти з симфонічним оркестром. Але, якщо я скажу, що з того віку вже знав, що це моє, –збрешу.

Були різні періоди. Спочатку було просто цікаво: щось там скрипить, я можу потримати скрипку в руках. Потім була відраза, я не хотів займатися. Певно, так у всіх буває. В 11-12 років були моменти, коли я говорив, що закину скрипку. Але в глибині душі розумів, що це моє. І щойно я це остаточно збагнув, то вирішив: або я роблю це якісно, або не роблю ніяк. Тому я постійно грав і вчився. Граю і вчуся досі. Й робитиму це надалі.

У вільний від занять час я багато виступаю. Часто практикую вуличну музику. Я грав у Чернівцях на Кобилянської, тепер граю і закордоном на вулицях. Напевно, саме завдяки вуличній музиці я там вижив. Це мені дало можливість заробити на навчання, допомогло навчитися заробляти гроші скрипкою, правильно подавати себе у людних місцях. Це такий кайф і азарт, адже ти ніколи не знаєш, кого зустрінеш на вулиці: людей, які тобі подякують матеріально, чи тих, хто помітить тебе і запропонує круту можливість. У мене було і те, і те.

Я грав у різних місцях, побував у 12 штатах і в Канаді. Коли граю на вулиці, то спершу дізнаюся, які закони у тому чи іншому місті. Якщо все дозволено, шукаю людне і водночас тихе місце. Це досить складно, адже мусиш так зіграти, щоб привернути увагу людей, які тебе зовсім не знають. А ще складніше ту увагу втримати. Це школа життя. Саме на вулиці я отримав досвід, якого не дає жодна сцена. Закордоном я також багато граю для українців на різноманітних фестивалях та святах. Наші люди там усюди. А ще я обов’язково відвідую там українську церкву, тому можна сказати – раз на тиждень я повертаюся додому».

Джерело: https://shpalta.media/2019/10/02/skripka-dopomogla-vizhiti-v-ssha-kostyantin-lukinyuk-pro-vulichnu-muziku-koncerti-ta-chernivci-foto-video/

 

Отець Петро Лукинюк, капелан, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці (м. Чернівці)

Сонячний зимовий день. Тиха гавань храму. Сонячне проміння через вітражі церкви проникає прямісінько в серце, сповнюючи його теплом та любов’ю. Поруч зі мною сидів добрий і совісний священик. Щось невловимо батьківське було в його очах. Вони випромінювали тепло та розуміння. Він не навчав і не доводив. Він прагнув допомагати. Його душа лине в молитві до Бога і відкрита для кожного, хто потребує допомоги.

 

Капелан Петро Лукинюк мужній і мудрий священик. Його мудрість в тиші, спокої та молитві. Він допомагає бійцям, що проходять лікування у військовому шпиталі. З теплом та гордістю розповідає про наших хлопців і дуже скромно про все те, що сам робить для них. В ньому є така незвична для мирського життя скромність, котру дарує лише усвідомлення неосяжності Божої мудрості та любові.

 

Адже ми такі слабкі перед гординею. Часто в нас бракує сил, аби замість навчань і повчань в буденному житті та соціальних мережах, спочатку почути співрозмовника, не нав’язувати свою єдино вірну думку, а створювати комфортний для всіх діалог. Щоб не використовувати досягнення і надбання, як аргумент власної правоти та непогрішимості. Я не кажу зараз про слабкість і байдужість.

 

Слід розуміти, що маючи високий рівень духовності, моралі і усвідомленості, ніщо не похитне твоїх переконань. І я щиро захоплююся тими, хто доносить власні переконання в словах, дискусіях, повчаннях та суперечках, а пропагує їх власним прикладом. Дійсно, таких людей буває важко почути, важко розгледіти в галасливій юрбі, котра створює величезну кількість шумового сміття. Але тиша та спокій в душі таких людей, як Петро Лукинюк варта мільйонів сказаних слів.

Сівши за написання цієї статті я зрозумів, що неможливо словами передати тишу. Але і не розповісти про цю неймовірну зустріч я не можу. Тоді я зателефонував отцю Петру.

– Отче, мені важливо розповісти про те, що ви любите всім серцем.

– Бога люблю, – почув я теплу відповідь.

– А ще? – не заспокоювався я.

– Дружину та дітей, – спокійно відповів мій співрозмовник і замовк.

А через деякий час мені надійшло посилання на виступ скрипаля Костянтина Лукинюка. – https://www.facebook.com/violin.kostia/videos/2584491535171620/%3fv%3d2584491535171620 – Подивившись відео та світлини, я зрозумів, чому мені так тепло на душі поруч з отцем Петром.

 

Наші діти – це наша совість. Відображення нас самих. Ми прагнемо дати їм все найкраще. Своєю найпершою посмішкою вони беруть в полон своїх малесеньких долоньок наше серце і не відпускають його довіку. Щаслива посмішка в цих оченятах лікує тебе від усіх життєвих негараздів і в цьому тендітному полоні ніякі біди більше не владні над твоїм серцем, в якому живе любов.

 

І саме на цій сходинці свого життєвого Храму, оповитий величезною любов’ю маленької людини, ти починаєш по-іншому дивитися на цей світ. Ти сповнюєшся любов’ю до всього сущого, любов’ю до ближнього, а твоя сім’я раптово збільшується із кровних та рідних до масштабів України та українства, а потім і до масштабів людства. Твоя молитва стає усвідомленішою, твої прохання щастя для кожного стають глибшими та сердечнішими, а вдячність Господу за даровану Ним любов робиться безмежною.

Ми практично ровесники із капеланом Петром Лукинюком. Але у своїй мудрості він значно доросліший за мене. Я безмежно вдячний Всевишньому за цю зустріч і дарований мені урок. Я всією душею сподіваюся, що і ти зумієш його вивчити, жовто-синій. Сподіваюся, що наші маленькі українці будуть знати про те, що Господь любить їх щомиті.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Отець Петро Лукинюк, капелан, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці (м. Чернівці)

Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.