УПА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ: МІФИ І РЕАЛІЇ

10 мая 2020, 18:37
Владелец страницы
0
452

УПА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ: МІФИ І РЕАЛІЇ

Навколо національно-визвольного руху українців під час Другої світової війни у пострадянській колективній пам’яті ще залишилось декілька міфів, побудованих на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів. Найпопулярніший ще з часів СРСР міф добре відомий -  нацистську Німеччину перемогла лише Червона армія під мудрим керівництвом КПРС. Натомість, українське націоналістичне підпілля та повстанської армії, сербські монархісти, польська Армія крайова оголошувалися безоглядними колаборантами та зрадниками. Нажаль, міфи про колишню війну, які тягнуться ще з радянських часів стали зброєю у теперішній війні, тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій в нашій історії.
Факти – річ вперта, і вони говорять про наступне. В XX сторіччі українці опинилися між двома тоталітарними режимами - сталінським та гітлерівським. І обидва рази перемогли але і ціна цієї перемоги була великою.
В битві з фашизмом Україна була учасником антигітлерівської коаліції та пліч-о-пліч із союзниками звільняла Європу від нацизму. Від дніпровського Правобережжя до Відня, Праги та Берліну проліг бойовий шлях фронтів, які увійшли в історію під назвою "Українські". У лавах Червоної Армії воювало 6 млн. українців. Але не тільки у лавах Червоної Армії  воювали українці проти нацизму. Осібно стоїть 180-тисячна українська повстанська армія (УПА), яка воювала не тільки  з гітлерівцями, а і з радянськими і польськими військами. УПА діяла з 1942 р. до вересня 1949 р., після чого реорганізована у збройне підпілля, Для воїнів, які боролися за «самостійну Україну», війна тривала до початку 1960-х років. 
УПА тісно пов’язана з ім’ям Степана Бандера, який безпосередньо керував усіма структурами визвольного руху протягом усього часу їхнього існування, під час і після війни. При цьому, Бандера не міг особисто командувати Українською повстанською армією, оскільки з липня 1941 року перебував у нацистському ув’язненні за відмову зректися Акта відновлення Української Держави, проголошеного 30 червня 1940 року. Незважаючи на це бійці ОУН(б) і УПА апелювали до популярності в народі особистості Степана Бандери та продовжували вважати його за свого провідника, хоч той був за ґратами. Через це членів ОУН і бійців УПА і називали бандерівцями. Фактично, Українською повстанською армією командували Василь Івахів, Дмитро Клячківський, Роман Шухевич і Василь Кук, які були соратниками Бандери й визнавали його авторитет, як символ українського визвольного руху.
З моменту формування перших українських націоналістичних партизанів на зламі 1942—1943 рр. стало очевидно, що уникнути збройного конфлікту між ОУН(б) та німецькими окупаційними силами неможливо. В умовах постійного страху й терору українцям не залишалось нічого іншого, як братися за зброю й активно долучатися до повстанського руху.
Першою масштабною атакою українських повстанців проти німецької окупаційної адміністрації став напад сотні Григорія Перегіняка-"Довбешки"-Коробки"  на районний центр Рівненської області Володимирець вночі на 8 лютого 1943 р., під час якого було вбито 4 німецьких поліцейських, 1 українського шуцмана, гебітскомісара Сарненського району, а 30 власівців відступили до Володимирця. У лютому 1943 р. дії націоналістичних повстанських відділів повністю охопили Південну Рівненщину, а напади на німецькі господарчі об'єкти та склади на території між Рівним і Новоград-Волинським стали систематичними. З березня 1943 р. маховик антигітлерівської війни лише набирав обертів. У квітні 1943 р. повстанці вже охопили територію центральної та північної частин Волинської області, а також Ізяславський, Славутський і Шепетівський райони Кам'янець-Подільської області. Удари по німецькій адміністрації і поліції "зірвали" на Волині набір робітників до Німеччини. Тоді ж відділи УПА почали проводити великі рейди Правобережною Україною. Нацисти, звітуючи до Берліна, панічно повідомляли, що внаслідок дій націоналістичних українських угруповань у багатьох районах уже не існує німецької адміністрації,  а на Волині лишилося тільки два райони, вільні від "українських банд", а німецька адміністрація повноцінно функціонує лише на півдні Поділля.  На початку червня   повстанці поставили під свій контроль цілі сільські райони й головні дороги на півночі Рівненської області.
Всього, за весняний період боїв УПА з німцями 1943 р.,  відбулося понад 600 збройних зіткнень різного масштабу, які охопили площу близько 300 тис. кв. км. Під час боїв і сутичок з окупантами у червні- вересні 1943 р. загинуло 1 237 українських повстанців і понад 3 000 гітлерівців та їхніх союзників. На зламі 1943—1944 рр. важкі бої відділів УПА з німцями, козачими частинами при німецькій армії та поліційними загонами, складеними з різних народів СРСР, відбувалися у лісах коло Маневичів, Кудрина, Кременця, Дубна, Острога та Кам'янця-Подільського. Місцями повстанцям вдавалося навіть переходити до більших атак і захоплювати районні центри.
У відповідь на атаки повстанців проти німецьких сил безпеки й адміністративних установ нацисти розпочали терор проти мирного українського населення. З 9 червня до 25 липня нацистами і їхніми союзниками було розбомблено з літаків, повністю або частково спалено 71 українське і чеське село, убито понад 1500  селян, а в містах страчено до 2 тисяч ув'язнених.
Реагуючи на загрозу з боку УПА, 7 червня 1943 р. німецьке командування розпочало масштабну антиповстанську операцію. Тільки під час акції 5 вересня 1941 р. гестапо арештувало лише на території Галичини понад 200 оунівських керівників різного рівня (80% керівного складу), відправивши 50 із них до концтабору Аушвіц.
За підрахунками сучасних українських дослідників, всього в 1942-1944 рр. УПА та збройні відділи ОУН(б) провели 2 526 антинімецьких акцій, в яких загинуло 12 427 німців та їхніх союзників, 2 047 - поранено, 2 448 - захоплено в полон. Повстанці втратили в боротьбі з німецькими окупантами 2 251 побратима убитими, 475 - пораненими, 536 - полоненими.
Таким чином, факти однозначно свідчать, що повстанський рух, організований та очолюваний бандерівською ОУН, довгий час мав антинімецький характер, що нацисти з 1942 р. саме в українських націоналістах бачили найбільшу загрозу своєму пануванню в краю. УПА зробила максимум, що в такій ситуації могла зробити партизанська армія, яка не мала зовнішньої підтримки. Від фашистів було визволено значні території, на яких не функціонувала окупаційна адміністрація, зривалися поставки сільськогосподарської і промислової продукції, сировини, визволялися люди, призначені до вивезення в Німеччину, знищувалися засоби комунікації, вбивалися представники цивільної адміністрації, дезорганізовувалася місцева поліція тощо.
Тобто, бандерівська організація, яку радянська історіографія постійно звинувачувала в  колабораціонізмі, була самими гітлерівцями названа єдиною групою опору, що становила  серйозну небезпеку.
Підбиваючи певні підсумки, можна стверджувати, що у Другій світовій війні ОУН і УПА були єдиною військовою силою на пострадянському просторі, яка визначала стратегічною метою боротьбу як з фашистськими окупантами, так і за створення незалежної Української держави. Вони посіли свою почесну сходинку в ієрархії борців за свободу України та її звільнення не тільки від гітлерівського фашизму. Саме за участі Української Повстанської армії,  був подоланий сталінізм.
Про це треба нагадувати світові - як, Кремлю, де про українців згадують лише як про "співучасників нацистів", так і Європі, яка зараз протидіє російській експансії на газовому ринку. І не тільки 14 жовтня, коли в Україні відзначають річницю створення Української повстанської армії…
Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.