Заборона полювання - наочно

Зазвичай всі антимисливські спічі наших доморощених екоактивістів ведуться у такому ключі,

немов єдине, що стримує нашу багатостраждальну Україну від потрапляння на вершини світових економічних рейтингів - це полювання. Дивлячись в їх ясні очі, дуже хочеться погодитись, що таку помилку як існування в Україні цього ганебного з їх слів явища, треба швиденько виправляти! 

Добре, але щоб не вигадувати велосипед - треба звернутись до вивчення закордонного досвіду з закриття полювання. Я так розумію з нав'язливих “меседжів” наших екоактивістів, що таких прикладів має бути досить багато, й вони давно показали ефективність цього кроку у збереженні дикої природи.

 Але одразу хочу наголосити: треба розуміти, що якимось законом припинити можливо лише легальне  полювання. Так само як ми можемо це бачити у випадку з цивільною зброєю - заборони діють лише на законослухняних громадян, в той час як злочинцям дозвіл взагалі  не потрібен. Навпаки - злочинець до свого “стволу” офіційно нічим не прив'язаний, тим самим він має ще більше свободи у використанні зброї. В будь-який момент кинув у кущі, а там хай ще спробують щось довести. До того ж, чим менше буде зброї у цивільних, тим злочинцю краще. Бо статистично менша вірогідність отримати адекватну відповідь під час скоєння насильницького злочину. А держава зі своїми поліціянтами ще хай спробує наздогнати, вичислити та довести!

Однак я трохи відволікся, тому мерщій шукати по Світовій павутині ті приклади. Країн-то на Земній кулі зараз більше за 190, скільки ж з них відмовились від полювання, внаслідок чого там утворилася повна гармонія, а дикі тигри та леви без остраху пригощаються з руки курячим філе (хоча ні, куряче філе не дуже пасує до уяви екоактивістів про ідеальний світ, нехай це буде соєвий білок)?

  Не дивно, що одним з перших сайтів зі списком таких держав був сайт флагмана українського антимисливського руху - Київського Еколого-Культурного Центру. Зрозуміло, що далі продовжувати шукати більш повний перелік сенсу немає - ця поважна організація напевно не буде брехати та знижувати кількість благословенних держав, що законодавчо припинили на своїх теренах таке варварство, як полювання. Так от, перелік від КЕКЦ-а налічує… Барабанний дріб… Аж 3 (прописом “три”) держави! Кенія, Ботсвана та Коста-Ріка. Це ж що таке виходить? Екоактивісти нам брешуть, а полювання виявляється офіційно заборонене лише у 1,5% з усіх держав Світу!

Але давайте ще розберемося з тим, що ж там коїться насправді...

Кенія

У 1974 році уряд Кенії заборонив будь-яке полювання на великого звіра. І з тих пір Кенія стала яскравим прикладом того, до чого призводить заборона легального полювання. Адже в сусідній Танзанії, країні з практично таким же кліматом, географією, етнічним складом і колоніальною історією, полювання дозволене, і чисельність диких тварин не знижується. А ось в Кенії, незважаючи на заборону полювання, з фауною все йде дуже сумно. Держава тримається в лідерах з браконьєрського видобутку слонової кістки. Таким чином стає зрозумілим, що доходів від «екотуризму» недостатньо для того, щоб охороняти природу на тому ж рівні, який забезпечує добре відрегульоване правильне полювання. І, здається, це починають розуміти і в Кенії, бо Міністерство туризму і фауни цієї африканської держави вже зібрало робочу групу, яка розглядає делікатне питання можливості «споживчої утилізації диких тварин». Я гадаю, всім зрозуміло, що ховається за цим слизьким чиновницьким терміном?

Ботсвана

Наступний приклад - Ботсвана. Заборона полювання у цій країні була введена в 2014 році при президенті Яні Кхама і була дуже  схвалена низкою організацій по захисту диких тварин. Вони стверджували, що полювання підриває розвиток туристичної галузі в країні, оскільки туристи приїжджають в Ботсвану саме для того, щоб подивитися на великих тварин. Мовби, якщо ж від слонів почнуть позбуватися, то і мандрівників стане менше.

 Правда, були і противники такого заходу. Вони стверджували, що для місцевих жителів ліцензії на відстріл слонів представляли собою важливе джерело доходу, також наголошувалось на те, що величезні стада слонів нищать дерева, вбивають сільську худобу і розоряють господарства, тим самим завдаючи серйозної шкоди як екосистемі, так і економіці країни.

Так, з браконьєрами тут не панькаються. Аж до того, що не тільки  охороні, але ж армійським підрозділам  дозволено відкриття стрільби на ураження по цим злочинцям за будь якої нагоди. Коротше кажучи, зараз на 18 людей в Ботсвані став приходитись один слон, через що в багатьох селах жителі навіть не наважуються виходити зі своїх будинків після настання темряви - бо побоюються, що їх може затоптати слон. Через помсту тваринам за потрави та острах за власну безпеку, посилилось браконьєрство місцевих жителів за допомогою примітивних пасток, в яких звірі гинуть у довгих муках.

 І ось тепер новий голова цієї держави Мокгвеетсі Масіс вирішив розібратися в цьому питанні. Залучені їм експерти практично одноголосно висловилися за скасування табу на слоняче полювання.

 Спостерігачі відзначають, що саме скасування заборони на полювання може принести нині правлячої Демократичної партії Ботсвани, зокрема в сільських регіонах, додаткові голоси на парламентських виборах.

 Коста-Ріка

Коста-Ріка у 2012 році заборонила лише “спортивне” полювання, відмовившись від мисливського туризму на угоду туризму “екологічному”, тим не менш залишивши місцевому населенню традиційний уклад життя, побудований поміж іншим на полюванні. Треба розуміти, що ця держава й так являє собою заповідник - 25% її території - це національні парки та інші природозахисні утворення. Тим не менш, тут постійно трапляються випадки нападів ягуарів та пум на фермерську худобу, а також потрави городини місцевими дикими свинями - ошийниковими пекарі. Ну й зрозуміло що, як і усюди, де немає законного полювання, цвіте та пахне браконьєрство.

Отже, який висновок можна зробити з вищенаведених прикладів результативної боротьби з полюванням в окремо взятих державах? Перше й основне - заборони завжди стосуються лише законослухняних мисливців, які й так виконують усі правила полювання, шанують природу та тварин, на яких полюють. Таким чином, перший наслідок заборони полювання - сплеск браконьєрства, для якого немає а ні строків, а ні на квот чи інших обмежень, що направлені на стійке збереження популяцій тварин. Тому ми й бачимо закономірне зниження чисельності птахів та звірів, яких начебто планувалось захистити. А у тих випадках, коли за рахунок залучення величезних бюджетних коштів все ж вдається стримувати браконьєрство, ми бачимо безконтрольний ріст популяцій, та конфлікти, що виникають між дикими тваринами та сільськими мешканцями й фермерами. Але містяни, відірвані своїми супермаркетами від реальності, того не бачать та не усвідомлюють. Але охоче вірять отим псевдо екологам, не намагаючись зрозуміти, що “заборона полювання” та ванільна “заборона вбивати тварин” - це зовсім різні речі. І ось це особисто мені - сумно.

Як ми бачимо,  офіційна заборона полювання - це зовсім не той вибір, який потрібен Україні. А от які справжні цілі переслідують ті брехунці, що грають на емоціях електорату, розповідаючи страшні казки про кровожерливих мисливців, - це питання відкрите. Але про українську природу та її диких мешканців там не йдеться - це точно.