Художник Володимир Теуту наповняє свої картини барвами та любов’ю

Сів писати про цю сповідь з Володимиром Теуту, а слова полинули самі, наче краплинки теплого й радісного літнього дощу – Олег Володарський

МОЛИТВА

О, Боже, спаси нас від помсти і зрад,

Від крику і злості, від слів невпопад,

Сарказму, образи, німого мовчання,

Від страху, що бачу когось я востаннє,

Від пострілу в спину, від заздрощів, гніву,

Від розмежування на праве і ліве,

Від зон, де стираються всі кольори

(Там сірі і весни, і душі, й двори.

Там в вирвах обпалених – шабаш рогатих

На людських кістках, у розтрощених хатах).

Від лестощів лживих, брехливих пророків

(Вони випивають всі мізки і соки),

Від «вати», що живляться смертю, як черви,

І від загребущих сусідських маневрів.

Безглуздих, смертельних, скривавлених ран,

Мій Бог, вбережи Україну й землян.

Валентина Курило

Володимир Теуту, художник, викладач живопису

Сів писати про цю сповідь і слова полинули самі, наче краплинки теплого і радісного літнього дощу, що весело та затишно стукає у вікна, і за яким з підвіконня, примруживши очі, спостерігає за подвір’ям пухнастий та пихатий чорний кіт, в той час як з кухні доносяться аромати домашньої випічки.

Я намалюю тебе, Буковино! Візьму фарби, стану біля полотна, що надихає своєю чистотою творити красу, буду довго стискати в руках пухнастий пензлик, згадуючи спокійну тишу щасливого міста. Міста моєї мрії. Маленькі вулички заколисують душу віддзеркаленням старовинного Подолу. Маленькі затишні будиночки, наче гріючись, вишикувались впритул один до одного. Сніжинки виблискують у світлі ліхтарів, а бруківка вулиць нагадувала кригу ковзанки, котру ми в дитинстві щозими заливали біля шкільного подвір’я.

Я поставлю мольберт біля вікна. Картина поступово вбиратиме в себе яскраву лагідність сонячного світла, котре зігріватиме душу. А без пастельних кольорів Буковина вийде гірською та сильною. Вона пахнутиме грозою. В ній лунатиме пісня грози, що наближається.

Ковток запашної кави нарешті пробудить мене. Болітимуть очі і краятиметься серце. Я освідчуюсь тобі в коханні, Буковино! Ти вразила мене. Ти просто змусила мене полюбити таку неймовірну красу, котру ти щедро даруєш кожному, хто зуміє її побачити…

Володимир Теуту подарував мені свою картину. Захоплююче зображення зимових Чернівців. Тепле місто, запорошене сніжинками. Це завдяки його наповненим любов’ю та барвами картинам Буковина назавжди залишиться для мене КВІТКОЮ.

В маленькому приміщенні музею дитячої художньої школи міста Новоселиця за нашим діалогом уважно спостерігали його дружина та донька. Леся і Ольга Теуту також художниці. І стільки тепла, стільки любові було в цій родині. Підтримка, обійми, жарти. Ці люди вміють по-справжньому любити. Любити одне одного, любити творчість, любити Україну.

Там, в маленькому містечку Новоселиця живуть вражаючі, життєлюбні за своєю суттю українці. Вони люблять з такою силою, що побачивши це в їхніх очах, мимоволі подумки промовляєш вдячну молитву Господові за те, що в нас є такі неймовірні українці.

Благослови мене, Господи, в часи такого невичерпного болю моєї Нації, віднайти та об’єднати справжніх, щирих, відданих. Помилуй мене, Отче Небесний, якщо помилюся, якщо сили полишать мене… Підтримай мене…захисти мене… Ти просто дай мені сил зуміти показати українців українцям. Допоможи пробудити незбайдужілі серця!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Володимир Теуту, художник, викладач живопису