Які зміни чекають на прокуратуру – адвокат Василь Хрущ

Найближчі два місяці українські прокурори, як мовиться, на собі відчують «тиск реформ».

Найближчі два місяці українські прокурори, як мовиться, на собі відчують «тиск реформ». Проте чи призведе цей процес до якісних змін? Свою думку з цього приводу висловив адвокат Василь Хрущ, який декілька років віддав роботі на посаді прокурора.

З першого березня та приблизно до кінця травня триватиме другий етап переатестації прокурорів. Цього разу черга за працівниками обласних прокуратур, яких у оновленому Офісі Генерального прокурора нарахували приблизно 3000. Після них черга дійде і до місцевих прокурорів, яких найбільше – 5000.

Якщо вірити статистиці, яку озвучили у Офісі генпрокурора, не пройшли переатестацію приблизно 55,5% працівників. А коли оперувати більш точними цифрами, то головний орган системи прокуратури втратив 729 прокурорів.

Якщо вже у Офісі генерального прокурора виявилося стільки некомпетентних, на думку комісії, людей, то яку ж ситуацію ми матимемо після переатестації в регіонах? Явно не кращу, але цифри будуть ще більш суттєві. Припустимо, що і у обласних прокуратурах провалять тести приблизно стільки ж людей. Тоді, вже з літа ці органи втратять приблизно 1 600 працівників. А на місцях можуть позбутися роботи понад 2 700 людей.

Генпрокурор Руслан Рябошапка заспокоює, кадрових проблем не буде. Штат прокурорів планують суттєво скоротити. Заповнити вакантні місця, які залишаться після переатестації і скорочень, мовляв, також не складно. Зайняти місця звільнених працівників у його офісі вже виявили бажання 1600 кандидатів. Щоправда, заробітна плата у головному офісі та на місцях дещо різниться. Тому чи буде стільки ж охочих стати прокурорами у невеликих містах – поки питання. Цілком ймовірно, що вже з літа, після другого етапу переатестації, прокуратуру чекає кадровий голод.

Безперечно, органи прокуратури давно потребують своєрідного «очищення». Це питання вже опинялося у сфері інтересів попередників Руслана Рябошапки: Віталя Яреми, Віктора Шокіна та Юрія Луценка. Та після їх «реформ» ситуація навіть погіршилася. Зокрема, Віктор Шокін намагався провести реформу «знизу». Почав з масових скорочень та набору молодих спеціалістів до регіональних прокуратур. Але це дало несподіваний результат. Якщо раніше прокурори, зокрема на місцях, мали вплив на представників влади через функцію загального нагляду, і тому їх підозрювали у перевищенні службових повноважень. То після 2014-го представників прокуратури почали регулярно ловити і на дрібних хабарях. Мало не щомісяця працівники СБУ та ДБР звітують про затриманих прокурорів різного рівня. Погляньмо лише на повідомлення за останні півроку: «отримуючи 3500 доларів незаконної вигоди «попався» співробітник харківської прокуратури»; «2000 доларів за закриття кримінальних проваджень намагався отримати начальник відділу однієї з місцевих прокуратур у Кіровоградській області»; «10000 гривень вимагав прокурор від чиновника у Смілі»; «двоє прокурорів вимагали 5000 доларів за зміну обвинувачення від підозрюваного у Хоролі». Це – далеко не повний список. Та й, думаю, не варто пояснювати, що в поле зору правоохоронців потрапляють не усі, хто мав би. Ситуація кричуща для будь-якої цивілізованої країни. Правоохоронний орган – дискредитований. Тому, затягувати з реформами не можна.

Зрозуміло, що ідеального моменту для реформування – не буде ніколи. Прокуратура охоплює приблизно 15 тисяч працівників. Один прокурор може вести кілька сотень проваджень на рік. У столиці навантаження на кожного прокурора – до 600 проваджень. Роботу прокуратури не можливо призупинити, щоб провести кадрові зміни. Якщо ж частину прокурорів звільнять в рамках реформи, їх провадження ляжуть на плечі колег і ця цифра буде рости у геометричній прогресії. Чи відобразиться це на якості ведення справ? Не маю сумнівів. Більше того, прокурорам, що залишаться у системі, як мінімум, необхідний час, щоб ознайомитися з матеріалами нових справ. Це призведе до того, що провадження, яким «не пощастило» опинитися під процесуальним керівництвом звільнених прокурорів, суттєво загальмують у судах. А це – тисячі справ.

Якщо ж припустити, що все не так критично, і частину вакантних місць все ж займуть «нові обличчя», то ситуація також не надто оптимістична. По-перше, справді кваліфіковані працівники навряд чи захочуть працювати з таким шаленим навантаженням за ту зарплатню, яку пропонують на місцях. По-друге, новий закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» закріплює норму за якою дозволено брати на роботу до органів прокуратури, зокрема, і до центрального апарату, людей, що мають лише вищу юридичну освіту, але не мають досвіду роботи у прокуратурі. На перший погляд це справді крок до очищення системи. Але в свою чергу рівень підготовки такого прокурора залишає бажати кращого. Лише юридична освіта не дає повного розуміння специфіки роботи. Далеко не кожен юрист чи адвокат може підтримати державне обвинувачення. Більше того, він може не розуміти що таке «процесуальне керівництво досудовим розслідуванням» та чим воно відрізняється від «організації досудового розслідування». Тому, прокуратура після реформи втратить кваліфікованих спеціалістів, а загальний професійний рівень цього органу – впаде.

Раніше у законі України «Про прокуратуру» зазначалося, що кандидати на посаду прокурора проходять «протягом одного року спеціальну підготовку у Тренінговому центрі прокурорів України з метою отримання знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складання процесуальних документів, вивчення правил прокурорської етики». На мою думку, навіть цього було замало. Підготувати прокурора за рік – неможливо. З досвіду, навіть при блискучих особистих здібностях людини, щоб стати хорошим прокурором їй необхідно близько трьох років. Та автори реформи думають інакше. За новим законопроектом дію статті про спеціальну підготовку вирішили призупинити до 1 вересня 2021-го року. Можливо, через те, що зазначений Тренінговий центр – Національна академія прокуратури України, не зможе прийняти на навчання одночасно таку велику кількість нових прокурорів. Водночас, процесуальне керівництво справами потрібно комусь передати. Тому, щоб не паралізувати роботу прокуратури взагалі, і вирішили: хай хоч як-небуть, але справи йдуть. Щоправда, як вони все-таки йтимуть і чи зможуть нові прокурори швидко навчитися «у процесі»? Адвокат Василь Хрущ має великі сумніви в цьому.

Як правило, після хвилі звільнень з державних структур далі йде хвиля судових позовів про незаконність таких рішень, а потім поновлення на посаді та компенсації. Щось схоже очікують і цього разу. Адже ряд прокурорів, що не пройшли переатестацію, вже звернулися до судів. Рішення поки прийняте лише стосовно заступника прокурора Донецької області Олександра Лівочки. Щоправда, Офіс Генерального прокурора ще матиме 30 днів на апеляційне оскарження. Але варто розуміти, що Лівочко хоч перший, але не останній у цьому списку можливих поновлень. Навіть якщо прокуратура виграватиме ці справи, судова тяганина додасть зайвої роботи і так не належно укомплектованій структурі.

Ще одну хвилю позовів на поновлення у прокуратурі можна чекати після рішення Європейського суду з прав людини, який визнав, що український закон «Про люстрацію» порушив права чиновників. Українська сторона намагалася це оскаржити. Але Велика палата ЄСПЛ не задовольнила наш запит, тому цього тижня рішення набуло чинності.

Ймовірно, для працівників колишньої ГПУ поновитися буде складніше, ніж раніше. Адже тепер цей орган носить нову назву – Офіс Генерального прокурора. А в рамках реформи всі працівники попереднього органу до проходження переатестації були виведені за штат. Тим не менш, спроби все одно будуть і прокуратура повинна на них реагувати.

«Поки єдиний наслідок реформування прокуратури з 2014-го по 2019-й роки – це відсутність результатів розслідування у справах Майдану і резонансних кримінальних проваджень у сфері корупції та казнокрадства. Ми так і не отримали жодного вагомого рішення у справах цієї категорії. Результати, які нині Офіс Генерального прокурора публікує, як значні досягнення, стосуються порушень кримінальних проваджень не великої суспільної ваги. Найбільшого розголошення у ЗМІ набувають лише окремі слідчі дії, наприклад проведення обшуків, однак після них жодне з проваджень не було передано до суду», – підсумовує адвокат та прокурор Василь Хрущ.