Ми не наслідуємо віри своїх предків, тому надзвичайно багато втрачаємо

Молитви за живих

Пом’яни‚ Господи Ісусе Христе‚ Боже наш‚ милості й щедроти Твої від віку сущі‚ заради яких Ти став людиною і розп’яття і смерть‚ заради спасіння православно в Тебе віруючих‚ перетерпіти зволив єси; і воскрес із мертвих‚ і вознісся на небеса‚ і сидиш праворуч Бога Отця‚ і милостиво споглядаєш на моління тих‚ хто смиренно всім серцем призиває Тебе: прихили вухо Твоє і почуй моє смиренне моління нікчемного раба Твого‚ серед пахощів духовних‚ що приношу Тобі за всіх людей Твоїх. І найперше пом’яни, Господи Ісусе Христе‚ Боже наш, Церкву Твою Святу, Соборну й Апостольську, що чесну Свою Кров за неї пролив єси, і утверди, і зміцни, і пошир, збагати, замири, і непереможною від ворогів пекельних повік збережи; розбрат Церков втихомир, думки поганські вгаси, єресі знищи і скорени, безбожництво вигуби і на ніщо силою Святого Твого Духа перетвори (поклін).

Владу нашу миром оточи і від усякого ворога й супротивника охорони. Вклади в серце їм усяку добру і спокійну думку про Церкву Твою Святу і про всіх людей Твоїх, щоб і ми в спокої тихе й безтурботне життя провадили в істинній вірі, у всякій побожності та чесності (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй Святійших Вселенських Патріархів православних, Святійшого отця нашого (ім’я)‚ Патріарха Московського і всієї Руси‚ Блаженнішого (ім’я) Митрополита Київського і всієї України, Преосвященнішого (ім’я) єпископа (титул), преосвященнійших митрополитів, архиєпископів, єпископів, пресвітерів, дияконів, весь чернечий чин і ввесь причет церковний, що поставив єси їх пасти Твоє словесне стадо, і молитвами їх помилуй і спаси мене грішного (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй отця мого духовного (ім’я) і святими його молитвами прости гріхи мої (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй батьків моїх, братів, сестер і рідних моїх, і всіх родичів моїх та друзів і даруй їм мир Твій та все добре (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй старих і молодих, бідних, сиріт, вдовиць, хворих, засмучених, тих, що в біді, в скорботі, у злиднях, в неволі, у в’язницях, на засланні; особливо ж тих, що за Тебе і віру православну безбожниками, відступниками та єретиками переслідувані, – пом’яни їх, відвідай, укріпи, заспокой і скоро силою Твоєю полегшення, волю і визволення їм подай (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй доброчинців наших, що допомагають нам, жаліють і доглядають нас, дають нам милостиню і просять за нас, недостойних, молитися за спасіння і вічних благ Твоїх отримання (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй посланих на службу, тих‚ що подорожують‚ отців, братів і сестер наших і всіх православних християн (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй тих, кого безумством своїм я спокусив і з правдивої дороги звів, а на погані й негідні діла напровадив їх; Божим Твоїм промислом на істинну путь знову їх настанови (поклін).

Спаси, Господи, і помилуй тих, що ненавидять і кривдять нас і роблять нам напасть; не допусти їх до загибелі через мене грішного (поклін).

Тих, що від православної віри відступили, погибельними єресями засліплені‚ і від Церкви нашої відкололися, – світлом Твого пізнання просвіти й до Святої Твоєї Соборної і Апостольської Церкви знову приєднай (поклін).

Мерзенну безбожну богохульну владу скорени, а правовірну утверди, силу християнську піднеси і милості Твої багаті нам пошли (поклін).

Митрополит Чернівецький і Буковинський ПЦУ ДАНИЛО (Ковальчук):

«Наша позиція є позицією Української Церкви, яку, як на сході, так і на заході, визнають такою, що нічим себе не заплямувала. Наша Церква є виваженою. Ми не можемо йти війною. Наш протест полягає у тому, щоб донести до буковинців слово правди. Бо у російській Церкві лише стільки правди, скільки там читають Євангеліє, а у діях правди ніколи не було й не буде. Як Українська Церква, мирно заявляємо, що ми є на цій землі, тому російському Патріарху тут немає що шукати. Це канонічна територія українського Патріарха, який служить всім співвітчизникам, а в крайньому випадку, якщо вже комусь так хочеться, Вселенського. Але аж ніяк не Московського. Поневолювачам давно пора сказати годі! Ми також повинні оцінити ситуацію після завершення візиту Московського Патріарха і сказати післяслово до наших вірян, а також тих, які ще вважають себе «московськими». Інших методів боротьби у нас немає. Наша єдина зброя — це слово! Така позиція нашої Церкви. Інша річ, українські політичні та громадські організації, які, чомусь, завжди запізнюються. Поки українці «розпрягають коней», а білоруси — «ой, я лягу-прилягу», росіяни не мають часу ні розпрягати, ні лежати. Одного коня загнали, а нового вже ведуть запрягати. Якби українські політики працювали, а не «лягайте спочивать», то стан справ в Україні сьогодні був би значно кращим. Хотілося б, щоб українські політики зараз хоч заявили свою позицію так, як це відверто робить Українська Церква»

ДЖЕРЕЛО

Місто сяяло довгоочікуваною білосніжною ковдрою, котра несподівано вкрила його наприкінці зими. Домашній затишок та сяюча краса за вікном навіювали сум за Буковиною — барвистою квіткою української землі. За неймовірними краєвидами цього краю, але в першу чергу за героями Буковинського циклу «Сповіді». За їх небайдужими, теплими посмішками, за їх привітністю та гостинністю, за їх неймовірною любов’ю до України. 

Згадав, як зачарований тоді ще невідомою для мене Буковиною в очікуванні на диво їхав назустріч новим пригодам та новим знайомствам. Та перш за все, приїхавши на цю землю, я прагнув отримати благословення на зйомки «Сповіді». Знаючі люди розповіли мені про етнарха нашої нації, котрий все життя віддав нашій рідній українській церкві — про владику Данила.

Господь благоволів до нас і митрополит Данило дав свою згоду зустрітися з нами і зняти програму. Для мене це стало знамінням того, що Буковина по-материнськи тепло та ніжно розкриває перед нами свої обійми.

39 капеланів, численні монастирі та храми. І благодать Божа, що разом зі словами молитви розливається над квіткою-Буковиною.

Владика Данило — по суті своїй монах. Його помисли та душа постійно з Богом. Йому обтяжливі мирські клопоти. За 30 років він провів величезну роботу по відродженню та розбудові Української церкви. Та, попри зовнішню стриманість, його серце сповнено Божою любов’ю, котрою він щедро ділиться з усіма. Я із захопленням дивився, на цю неймовірну турботу та любов, котру йому далеко не завжди вдається ховати за батьківською суворістю.

Священики та капелани його єпархії вже давно стали для нього сім’єю. Заради них він відмовився від монашества, до якого так прагне його душа. «...Коли митрополит Данило вперше проводжав нас на війну, а це була спекотна літня ніч біля храму прп. Параскеви в місті, яке жило своїм мирним і спокійним життям. Ми бачили його переживання, він був зовсім іншим, як ми звикли його бачити. Ми вдавали, що не помічаємо його стурбованості і переживання, бо розуміли, що в його серці відбувається пошук слів-благословення, з якими мав до нас звернутися, хоча і ми самі не розуміли і не знали, що нас чекає і намагалися виглядати безтурботно. Він ходив туди-сюди на подвір’ї храму весь в роздумах, ніби змагаючись в собі, де на одному боці — батьківські почуття, а на другому — християнський обов’язок. Після тривалої паузи він тоді сказав слова, котрі запам’ятаються на все життя: «У кожного з нас є за кого і за що йти на війну. Отці, не бійтеся смерті, якщо вона має бути — то вона буде там або тут. Але пам’ятайте , що є смерть ганебна, і є смерть з честю», — згадує капелан Віталій Мензак.

Владика Данило неймовірно простий у спілкуванні та відкритий до діалогу. Він говорить і уважно спостерігає за співрозмовником, щоб зрозуміти чи зумів той почути суть сказаного, чи все сказане ним так і залишилося порожніми словами. Він вчитель! А ще я відчув, що він вже створив нову книгу. Він подумки наче гортає сторінки поки ще ненаписаних томів і розповідає нам про зміст усвідомлених ним рядків.

Я не знаю, чи вдасться мені колись на власні очі побачити цю його працю, та я знаю напевне, що величезна любов до Бога та своєї землі, свого народу завжди палає в серці цієї людини. В свої поважні роки він залишається такою ж дитиною, як і всі, хто по-справжньому любить Бога-Отця.

Надзвичайно приємно було спостерігати, з яким теплом та синівською повагою ставляться до нього духовні отці нашої рідної церкви. Це читається в їх словах, поглядах, жестах. Він власним прикладом навчає їх любити Бога та ближнього. Любити щиро та самовіддано. І навіть стримані та мовчазні священики погоджувалися на зйомки «Сповіді» дізнавшись про благословення Владики Данила. Адже вони занурені в молитву та служіння Богу. Їм не потрібен пафос та зайва увага. Їм потрібен Бог.

Для священика звична справа — розмовляти про Бога. Він розуміє важливість та необхідність цього. Але ця людина настільки далека від мирського, що пропозиція поговорити на камеру не викликала у нього жодного ентузіазму, тому нам вдалося вмовити на інтерв’ю лише пояснивши, наскільки важливо вести такі бесіди на очах у Нації.

Владика навчив священників своєї єпархії любові та повазі до тієї служби, котру вони обрали. Навчив чистоті помислів та повазі до вірян. Я відчував це усюди де бував. Ця людина — приклад сталевої волі. Він пожертвував своїм монаршим служінням Богу заради майбутнього нашої країни. Та в ньому немає ані сумнівів, ані жалю. Є лише любов до Бога і України. Це безумовне торжество віри та молитви. Тієї віри, котра так і не дала нашому одвічному ворогу винищити українство.

Я і зараз часто подумки повертаюся до церкви святої Параскеви Сербської. Самою душею, самою вірою я відчув під час «Сповіді» з Владикою Данилом принципово важливе для мене — мовчазну любов і вірне служіння тому, у що ти так свято і безумовно віриш. Він виховав величезну, сильну, потужну родину священнослужителів, для яких Бог і Україна понад усе.

…На мене дивилися суворі та турботливі очі Вчителя… Він не закликав, він просто прагнув бути почутим. Монах. Патріот. Вчитель. Українець.

Ми надзвичайно багато втрачаємо тому, що не наслідуємо віри своїх предків, адже забуваючи завіти предків ми відмовляємося від власного коріння.

Митрополит Данило. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського