Анатолій Дутчак: проблеми атестації робочих місць за умовами праці

матеріал зроблений на досвіті "Карпатнафтохіму" та глобально викриває усю означену проблематику

На початку липня 2014 року на заводі розпочиналась чергова атестація робочих місць за умовами праці і ми випадково дізнались що на Україні, в травні місяці цього року, була прийнята нова гігієнічна класифікація. Текст класифікації  супроводжувався наказом про її затвердження і, після ознайомлення з класифікацією і наказом, подумалось – ну ось і нас досягла та фатальна пожежа на майдані Незалежності, в якій згоріла будівля профспілок. До цього часу все думалось – ну це десь там, далеко від нас пожежа і розруха і мабуть нас особливо тут не зачеплять…І тут раптом документ, погоджений з представником профспілок, зміст якого може свідчити тільки про пожежу і розруху в будинку профспілок. Чи може, як казав класик – не в будівлі розруха, а в головах?

Втім фатальні наслідки прийняття цього документа ми відчули тільки в 2019 році. В повній мірі. Зі зміною власника і наступним запуском виробництв, які вже стояли три роки, постало питання проведення нової, чергової атестації. Була найнята атестована лабораторія, проведені гігієнічні  дослідження факторів виробничого середовища і трудового процесу і по її результатах, використовуючи норматив Гігієнічна класифікація праці і українське визначення шкідливих умов праці, були ліквідовані всі пільги і компенсації хімічних виробництв підприємства. Серед них такі які виробляють чи використовують дихлоретан, вінілхлорид, хлор, полівінілхлорид, бензол. Серед перерахованих вінілхлорид і бензол відносяться до найсильніших канцерогенів. Схема цієї ліквідації виглядає так. Гігієнічна класифікація праці розподіляє умови праці на 4 класи: 1 клас (оптимальні умови праці), 2 клас (допустимі умови праці), 3 клас (шкідливі умови праці) і 4 клас (небезпечні умови праці). Після проведення замірів кратності перевищення ГДК шкідливих речовин і врахування їх часу дії виявилось що по всіх наших даних майже жодне робоче місце не попадає в 3-й клас і втрачає всі пільги і компенсації. Які ж тоді умови праці на цих робочих місцях згідно Гігієнічної класифікації? В 2-й клас вони не попадають, за визначення нормативу це робочі місця, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів. Тобто, незважаючи на зафіксовані значні перевищення ГДК, по оплаті праці і всіх решту пільг і компенсацій вони прирівняні до звичайних робочих місць. Простіше кажучи, згідно вимог Гігієнічної класифікації, працівник може “купатися” в парах хлору чи вінілхлориду але коли це “купання” триватиме менше 80% робочої зміни, його умови праці прирівняні до умов  роботи на кондитерській фабриці. Гігієнічна класифікація при дослівному виконання її вимог регламентує надання пільг і компенсацій тільки за смертельні умови праці. Зрозуміло, що цей  фатальний наслідок для працівників відтермінований а наші умови праці є напівсмертельні і за час роботи працівника на підприємстві контроль за тим, що відбувається з його організмом при дії тих речовин в кількостях, що набагато перевищують ГДК, відсутній. Це має бути специфічний контроль, за участю спеціалістів з промислової медицини або хоча б цехових терапевтів, мережа яких давно ліквідована в нашій країні. Причому навіть контроль за тими, які покидають через деякий час підприємство. Втім в нашому відносно маленькому містечку, в якому всі всіх знають, ми і самі бачимо як іноді, відносно рано, вимирають цілі професії нашого підприємства. В ліквідованому через вироблення ресурсу цеху з виробництва емульсійного полівінілхлориду була бригада очищення реакторів полімеризації. Самі реактори мали всередині емалеве покриття і через певний час експлуатації на покритті налипала кірка ПВХ, зменшувалось тепловідведення і реактор необхідно було зупиняти на чистку. Працівник бригади спускався в реактор в спеціальному костюмі і ізолюючому протигазі для здійснення тієї чистки. Сьогодні з тих, що працювали в тих бригадах, живим залишився тільки один. Ми довго не могли зрозуміти чому. Члени цієї бригади працювали по чотири години в день, мали відмінне і безкоштовне харчування, решту всіх пільг. Та і сама ізоляція працюючого від випаровувань вінілхлориду була достатня. Потім знайшли пояснення в спеціальному науковому виданні. Згідно того пояснення, пари вінілхлориду виявилось можуть поступати в організм навіть через незначні ділянки незахищеної шкіри.

Другим наслідком після проведення атестації для нас було те, що як виявилось з прийняттям нової Гігієнічної класифікації, в Україні неможливо провести атестацію робочих місць на виробництвах де використовують або виробляють канцерогенні речовини. Згідно таблиці Класи умов праці залежно від вмісту в повітрі робочої зони хімічних речовин, у тому числі аерозолів переважно фіброгенної дії, яка наведена в Додатку 1 до Гігієнічної класифікації, в групі канцерогени в графі де ставиться клас умов праці в залежності від кратності перевищення ГДК стоять прочерки. Самі канцерогени поділені на дві групи і для першої групи стоїть зірочка в колонці 4-й клас “Небезпечний клас умов праці”, для другої групи зірочка в колонці 3 клас (шкідливі умови праці) 4 ступеня. Внизу таблиці дається пояснення до зірочок і згідно цього пояснення всі виробництва, де виробляються або застосовуються канцерогени першої групи, відносяться до 4-го класу умов праці а де канцерогени  другого класу то до 4-го ступеня 3-го класу незалежно від концентрації шкідливої речовини в повітрі робочої зони умови праці. Що це означає — зрозуміти неможливо. Якщо незалежно від концентрації — чи це означає що заміри взагалі немає необхідності робити і клас та пільги визначаються тільки фактом зберігання чи виробництва цих речовин? Чи все ж таки якісь заміри треба робити і визначати тільки наявність речовин в робочій зоні? Тоді що таке наявність в кількісному значенні і який взагалі тоді мають зміст величини ГДК для цих речовин? До цього ще добавимо що Гігієнічна класифікація визначає 4-й клас умов праці як такі, робота яких не дозволяється, за винятком ліквідації аварій, проведення екстрених робіт для попередження аварійних ситуацій. Тобто це робочі місця, де при наявності цих речовин приймаються негайні міри по їх усуненню або ці місця ліквідовуються. Що робиться ж в реалі? В реалі лабораторії вимірюють рівні канцерогенів, записують ці рівні в карти умов праці але ніяких наслідків це немає. Тобто атестація по канцерогенам не проводиться. На пряме питання різні лабораторії відповідають по різному. Одні кажуть — ми не знаємо що з цим робити, інші кажуть що це мабуть граматична помилка. І мають на це право. В Гігієнічній класифікації в розділі 2. “Гігієнічна оцінка умов праці у разі дії хімічного фактора”пунктом 2.4 надається роз’яснення до визначень і записано: “якщо концентрація шкідливої речовини, яка є і канцерогеном, і алергеном, перевищує ГДК в 1,1-3,0 рази, умови праці повинні бути віднесені до ступеня 3.2, виходячи з алергенних властивостей речовини)” Тобто канцерогени, вимоги до яких таблицею класів в порівняні з іншими речовинами визначені як найжорсткіші, раптом ставляться нижче алергенів. Складається враження, ці місця писались двома різними людьми, які знаходились в різних кімнатах і не знали про існування один одного. Потім третя людина зібрала цю писану і не читаючи вклала в норматив. Звичайно ж і ми і деякі “совістливі” лабораторії запитували відповідні міністерства — як так і що нам з цим робити? Відповіді на це питання ніхто не отримав. Щось отримували на запити, але тут як в знаменитому радянському гуморі – они нам  про насосы, а мы им  про колеса. Джерелом цього але вже українського гумору стала сама Постанова Кабінету Міністрів №442 від 1 серпня 1992 р.  «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці». В пукті 4 записано: “Надати   Міністерству   соціальної   політики   право  давати роз’яснення  щодо  порядку  проведення  атестації робочих місць, а Міністерству  охорони  здоров’я  здійснювати методичне керівництво проведенням гігієнічної оцінки умов праці”.

Але для визначення де проходить ця невидима, неуловима межа між “порядком проведення” і “методичним керівництвом” необхідна якась вища кваліфікація, якою ніхто в апараті уряду не володіє.  Тому кожне міністерства, зауваживши що це не відноситься до їх компетенції, пропонує нам звертатись по цьому питанню не до них а до другого міністерства.

Від самого початку існування українських нормативних актів, що регулюють атестацію робочих місць за умовами праці і надання пільг і компенсацій за важкі і шкідливі умови праці наша організація доказувала, що все це, що супроводжує надання пільг в компенсацій, є саме ганебне місце в українському законодавстві про охорону праці. Результат наших зусиль ніякий, всі законодавчі процеси в галузі охорони праці свідчили тільки про одне – охорона праці, як самий вразливий інститут трудового права, деградував через відсутність самої праці. Підприємства зупинялись, ліквідовувались. А ті, що намагались вижити, скорочували витрати, ліквідовували відділи з охорони праці чи просто звільняли більшість спеціалістів відділів. Спостерігаючи все це, задавались питанням – ці процеси вже незворотні чи ще щось можна виправити? Як буде виглядати сама нижня точка цих процесів? Чи можна рахувати цю класифікацію і наказ, що її супроводжує, цією нижньою точкою?

На нашу думку, можна. Виданий у травні наказ № 248 від 08.04.2014р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 травня 2014 р. за № 472/25249, яким затверджувалась нова гігієнічна класифікація, відмінив на всій територій України дію старої гігієнічної класифікації.  Цим самим одночасно відмінив всі нормативні документи, які регулювали проведення атестації і надання пільг і компенсацій за важкі і шкідливі умови праці і які були засновані на старій класифікації. Невже серед працівників, які сиділи в згорілій будівлі профспілок, нема жодного хто би сказав підписантам – нову класифікацію треба приймати тільки в пакеті нових документів що будуть по новому регулювати проведення атестації і надання пільг!

Але справа навіть не в цьому нормативному «колапсі». Річ у тім, що оновлюючи нормативні документи, які торкаються умов праці працівників, їх автори не зробили спробу усунути давнішнє протиріччя, яке існує в трудовому законодавстві України. І яке торкається питання, що саме вважається шкідливим впливом небезпечних факторів виробничого середовища та який його розмір може бути підставою для надання  працівникам, що працюють в умовах дії цих факторів,  пільг та компенсації:

В статті 153 «Створення безпечних і нешкідливих умов праці» КЗпП записано:

«На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.»

Одним з таких основних нормативних актів про охорону праці, що підлягає безумовному виконанню органами виконавчої влади, всіма підприємствами та громадянами є діючий по сьогоднішній день нормативний документ по стандартизації ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони». Згідно тексту цього нормативного документу, забороняється проектувати і експлуатувати виробничі приміщення, технологічні процеси, якщо вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони перевищує гранично допустимі концентрації (ГДК). В документі наведені також значення ГДК всіх шкідливих речовин, що використовуються чи виробляються в країні.

Однак, враховуючи реальні умови праці на багатьох підприємствах країни,  в цій же статті КЗпП далі записано: «У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов’язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах»

Про це ж йдеться і у Законі «Про охорону праці», у його статті 29 «Тимчасове припинення чинності нормативно-правових актів з охорони праці»:

«У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці роботодавець зобов’язаний повідомити про це відповідний орган державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.

Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розглядає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність і за наявності підстав може, як виняток, прийняти рішення про встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів з охорони праці.

Роботодавець зобов’язаний невідкладно повідомити заінтересованих працівників про рішення зазначеного органу державного нагляду за охороною праці»

Тобто в ст.153 КЗпП йдеться не про можливість порушення  нормативного документу по стандартизації ГОСТ 12.1.005-88, а про можливість скористатися загальною правовою схемою, якою можна призупинити дію нормативного документа органом, який його видав, але не на всій території країни, а тільки як виняток для окремого підприємства і на обмежений термін.

Тепер порівняємо ці статті Кодексу і ЗУ «Про охорону праці» з іншими статтями цих нормативних актів – ст.ст. КЗпП  51, 76, 100 і ст.7  ЗУ «Про охорону праці». Зокрема. наведемо статтю 7 «Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці»:

«Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством»

Протиріччя цих двох груп статей в тому, що перша група говорить про унікальну і одноразову зупинку дії нормативного акту при неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці, тоді як друга група дозволяє роботодавцю використовувати робочу силу на робочих місцях з важкими та шкідливими умовами праці за умови надання пільг та інших компенсацій.  Так от, здоровий глузд підказує, що як є дві різні групи статей, так і є різні робочі місця, і знак рівності між ними ставити не можна. Звертаємо увагу на те,  що ст.7  ЗУ «Про охорону праці» говорить про надання пільг і компенсації в порядку, визначеному законодавством. Тобто це такі важкі і шкідливі умови праці, з якими є можливість законодавчо щось пов’язати. Тоді ж як інші важкі і шкідливі умови можливі тільки за умови введення тимчасового надзвичайного стану на одному підприємстві, і цей стан не може мати законодавчого продовження – або ж заходи з ліквідації цих важких і шкідливих умов праці під наглядом держави, або негайне покарання винуватих та закриття виробництва.

Утім, замість того, щоб таку неоднозначність норм ліквідувати, автори нормативних актів щодо порядку проведення атестації робочих місць, що з’явилась на світ понад 20 років тому, взагалі загнали проблему в глухий кут.

1-го серпня 1992р. Кабінет Міністрів приймає Постанову №442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці». На виконання Постанови Міністерство праці і Міністерство охорони здоров’я видали Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці. Ці Методичні рекомендації віднесли до робочих місць з шкідливими і небезпечними умовами праці робочі місця з присутністю шкідливих речовин на протязі 80% робочого часу у кількостях з багаторазовим перевищенням ГДК. Тобто, фактично дозволили підприємствам з “важкими і шкідливими умови”, для яких повинна діяти процедура призупинення дії нормативного документу по стандартизації ГОСТ 12.1.005-88 на певний час до усунення шкідливих факторів (ст.29 ЗУ «Про охорону праці»), використовувати працю людей та компенсувати шкоду їх здоров’ю пільгами та компенсаціями (ст.7 ЗУ «Про охорону праці»).

Найбільш вражаючим і руйнівним було те, що Методичні рекомендації, Інструкція по заповненню карт умов праці, самі заповнені карти співіснували паралельно із державними стандартами охорони праці, які їх заперечували. Співіснували в головах виконавців і контролюючих органів і свідчили про своєрідну правову шизофренію, або повну некомпетентність і байдужість до справи. Методичні рекомендації, фактично дозволили зупиняти дію нормативного документу ГОСТ 12.1.005-88 самостійно кожному підприємству чи підприємцю на п’ятирічний термін і потім цей термін подовжувати необмежено. Врешті ці рекомендації, дозволивши працювати в середовищі з таким перевищенням ГДК, при якому не то що працювати а просто знаходитись неможливо, фактично ліквідували величини цих концентрації. Нелишнім буде нагадати – величини цих ГДК є святе в охороні праці. Їх авторство не належить жодній країні і вони є надбанням всієї сучасної цивілізації. Величини цих концентрацій визначались десятками років спостережень над працюючими з шкідливими і небезпечними речовинами, дослідженнями спеціалізованих наукових закладів, статистикою захворювань і смертей робітників, занятих на таких виробництвах в різних країнах. Цей процес продовжується і по сьогоднішній день, з надходженням нових даних  величини цих концентрацій коректуються і тільки в сторону зменшення аж до ймовірної повної заборони використання чи виробництва деяких речовин. Перевищувати величини цих концентрацій, порушувати норми ГОСТ 12.1.005-88 не можна за будь-яких умов, не кажучи вже про видачу молока чи підвищення тарифних ставок і окладів.

Але повернемось до визначення другої групи робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, за роботу на яких передбачені пільги і компенсації. Воно якраз і містилось у відміненій 08.05. 2014 року «Гигиенической классификации труда (по показателям вредности и опасности факторов производственной среды, тяжести и напряженности трудового процесса)», яка затверджена заступником Головного державного санітарного лікаря СРСР від 12 серпня 1986 року № 4137-86. Відповідно до цього документу, шкідливі і небезпечні умови і характер праці – це умови і характер праці, при яких внаслідок порушення санітарних норм і правил МОЖЛИВИЙ вплив небезпечних і шкідливих факторів виробничого середовища в значеннях, що перевищують гігієнічні нормативи.  Тобто, мова йде не про роботу в атмосфері, де вміст шкідливих речовин перевищує ГДК в кілька раз, а мається на увазі потенційна, можлива, неконтрольована короткотермінова поява цих речовин в кількостях, що перевищують ГДК. Саме таку можливість повинен прорахувати механізм атестації робочих місць, який буде виходити не з присутності шкідливих речовин на робочих місцях, а буде враховувати ймовірність появи цих речовин в концентраціях, що перевищують ГДК. Тоді, в 1986 році, якийсь розумник в союзному відомчому апараті зумів побачити чи грамотно прорахувати майбутні світові тенденції в охороні праці і вивів формулу для визначення шкідливих і небезпечних умов і характеру праці. Формулу, яка придатна для трудового законодавства з охорони праці і яка відрізняється від медичного визначення шкідливих і небезпечних умов і характеру праці. В Міністерстві охорони здоров’я, якому по непорозумінню доручили розробляти нормативний акт з охорони праці,  слова “важкі і шкідливі умови” були прийняті дослівно, по медичному, як робочі місця з прямою шкодою для здоров’я. Зрозуміло, що механізм прорахунку ризиків мав би бути досить складним і ми вже мабуть ніколи не дізнаємось чи був він у того розумника в 1986 році чи планувався тільки розробитися. Але за відсутністю цього механізму,  «Гигиеническая классификация труда (по показателям вредности и опасности факторов производственной среды, тяжести и напряженности трудового процесса)» № 4137-86 в Союзі майже ніколи не використовувалася для призначення пільг і компенсацій. Пільги і компенсації надавались тільки за роботу з шкідливими і небезпечними речовинами згідно списків.  Було намагання використати її тільки в одному документі, де вперше в союзному нормативі появився термін «атестація робочих місць» і про який розкажемо нижче.

Вдруге термін «атестація робочих місць» появився 15 травня 1990 року. Тоді Верховна Рада СРСР приймає Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» і в ст.14 «Пенсії на пільгових умовах» вперше появляються слова, що застосування Списків №1 і Списків №2 проводиться з врахуванням атестації робочих місць. Тут же містилось доручення Раді Міністрів створити Державну експертизу умов праці і розробити методику атестації умов праці. Проте ця робота у зв’язку з розпадом Союзу не була завершена.

Після розпаду Союзу 5.10.91р. Верховна Рада України приймає Закон України «Про пенсійне забезпечення», у якому зміст статті 14 союзного закону повністю переноситься в статтю 13 вищеназваного закону і ці ж доручення уже даються Кабінету Міністрів України.

І  відповідно до цього Кабінет Міністрів України 1.08.92р. приймає Постанову № 442 «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці». Пунктом 4 цієї постанови дано доручення Міністерству праці разом з Міністерством охорони здоров’я  у місячний строк розробити методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Рівно через місяць, 1-го вересня 1992р., демонструючи високу «виконавську» дисципліну, приймається Постанова № 41 якою Міністр праці України та Головний державний санітарний лікар України затверджують Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці і пільгові пенсії уже призначаються по результатам атестації. Методичні рекомендації повністю будують на «Гигиенической классификация труда (по показателям вредности и опасности факторов производственной среды, тяжести и напряженности трудового процесса)» № 4137-86, з якої також дослівно береться визначення шкідливих і небезпечних умов і характеру праці. Анекдотичності ситуації придало те, що автори Методичних рекомендацій в 1992 році згаряче не зрозуміли змісту цього визначення з  Гігієнічної класифікації праці № 4137-86, повністю перенесли його в Методичні рекомендації,  доповнивши положенням, яке заперечувало самі Методичні рекомендації і  зміст визначення шкідливих і небезпечних умов і характеру праці. Цим положенням є додаток 4 до Методичних рекомендацій, де з’являється визначення: «Право на пенсію по старості на пільгових умовах підтверджується при наявності на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів». І з того часу українські нормативні акти, що регулюють надання пільг і компенсацій, виходять з наявності на робочому місці шкідливих і небезпечних речовин у кількостях, що перевищує ГДК. Десь починаючи з 2000 року, прийшло розуміння і почались спроби «доопрацювати» Методичні рекомендації видавши нову класифікацію, в якій уже б робочими місцями з шкідливими і небезпечними умовами і характером праці були б робочі місця з присутністю шкідливих речовин в кількостях що перевищують ГДК. Спроб було кілька і послідня, «успішна», 08.04.2014р. І тепер, згідно нової класифікації «шкідливі умови праці – стан умов праці, за якого рівень впливу одного або більше факторів виробничого середовища та/або трудового процесу перевищує допустимий».

1992 році по результатам атестації надавались тільки пільгові пенсії.  Проте для решту пільг і компенсацій продовжувало діяти союзне законодавство. Основою цього є один з перших законодавчих актів, який був прийнятий після проголошення незалежності України – Постанова Верховної Ради України від 12.09.91р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР». Зміст Постанови проголошував чинність документів колишнього Союзу до ухвалення аналогічних нормативних актів України в тому випадку, якщо вони не суперечать діючим законам України. Необхідність такого законодавчого акту була викликана самим процесом утворення нової держави, в ході якого для забезпечення порядку і спокою громадян необхідно діяли старі механізми влади, працювали заводи і установи, статус яких визначався ще документами прийнятими при колишньому СРСР. Приймались нові закони які були в першу чергу потрібні молодій державі, проте продовжували діяти і діють по сьогоднішній час ще  норми, які не протирічать законам України. Особливо технічні норми і норми охорони праці, що регламентують виробництво, охорону праці і навколишнього середовища. Діють ці норми повністю згідно їхніх текстів і тому додаткові відпустки, скорочена тривалість дня, тарифні ставки(оклади), лікувально-профілактичне харчування, молоко і рівноцінні продукти надавались без оцінки умов праці.

З 1996р. Законом України «Про відпустки» додаткові відпустки за роботу в шкідливих та важких умовах праці надаються по результатах атестації робочих місць. Відповідно до цього Кабінетом Міністрів приймається постанова № 1290 від 17.11.97р. «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці», Міністерством охорони здоров’я та Міністерством праці та соціальної політики видається спільний наказ № 383/55 від 31.12.97р., яким затверджують показники та критерії за якими надаються відпустки і 30.01.98р. Міністерство праці та соціальної політики приймається наказ № 16 про затвердження порядку застосування Списків.

21 лютого 2001р. Кабінет Міністрів приймає постанову № 163 «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня». Відповідно до постанови Міністерство праці та соціальної політики видає наказ № 122 від 23.03.2001р. «Про затвердження Порядку застосування Переліку виробництв, цехів професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня». Пунктом 9 цього Порядку право на скорочену тривалість робочого тижня ставиться в залежність від атестації робочих місць, яка проводиться згідно порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 442 від 01.08.92р.

Те, що завдання заміни союзних документів на українські дається Мінпраці все важче і важче, стає зрозумілим не тільки по самих термінах оприлюднення відповідних документів. В 2001 році, при складанні вищеназваного українського Переліку виробництв, цехів, професій і посад  з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, спеціалістами Мінпраці були пропущені багато виробництв.

Сталось  це  внаслідок того, що при  складанні українського Переліку, був використаний союзний Список виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додатковий відпуск і скорочений робочий день, затверджений постановою Держкомпраці і Президією ВЦРПС від 25.10.74р. № 298/П-22 зі змінами та доповненнями. Оскільки ніколи не було повної публікації союзного списку з усіма діючими змінами і доповненнями які приймались після 1974 року, авторам українського списку необхідно було зібрати всі зміни і доповнення або хоча б показати проект списку галузевим профспілкам чи самим підприємствам. Цього не було зроблено, автори українського списку просто переписали союзний список в редакції 1974 року і в 2001 році були позбавлені скороченого робочого дня багато шкідливих і особливо шкідливих виробництв. На їх звернення Мінпромполітики і Мінпраці запропонували їм пройти процедуру внесення змін до Переліку, яка передбачена для нових виробництв і для виробництв, які вперше виробляють дану продукцію на території України. Я не бачив жодного підприємства, яке успішно скористалось цією процедурою. Це пустий і безглуздий документ, єдине призначення якого не допустити жодних змін до всіх існуючих списків. Його ще можна знайти в Інтернеті і називається він Порядок розгляду клопотань підприємств і організацій щодо внесення змін і доповнень до Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Документ датований 19.08.1994р. і хоча мова йдеться про доповнення і зміни до пенсійних списків, Мінпраці поширює його на всі пільгові списки. В документі перераховані матеріали, які необхідно готувати і виділимо два, на нашу думку, найважливіші і найбезглуздіші:

• підприємства готують дані по професійній захворюваності по працюючих та рівень захворюваності із тимчасовою втратою працездатності у порівнянні із середнім рівнем по підприємству; в роз’ясненнях спеціалісти Мінпраці вимагають дані на протязі 5-и років;
• галузеві НДІ або інший орган обґрунтовує неможливість запровадження нових організаційних та інженерних рішень на цих робочих місцях(виробництвах) щодо усунення шкідливих факторів або зниження їх значень до допустимих рівнів.

Це така ж профанація основ охорони праці, як і вітчизняне визначення шкідливих і небезпечних умов праці. Жодний список на пільги чи компенсація не складався виходячи з кількості померлих і хворих чи з можливості усунення шкідливих факторів. В основі списків є світова класифікація шкідливих речовин, яка в українському законодавстві введена діючим нормативним актом ГОСТ 12.1.007-76  «Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности». Нормативний акт містить класифікацію шкідливих речовин і в залежності від степені дії на організм виділяє чотири класи небезпеки:

1-й – вещества чрезвычайно опасные;

2-й – вещества высокоопасные;

3-й – вещества умеренно опасные;

4-й – вещества малоопасные.

Саме на основі цієї класифікації виробництва діляться на виробництва з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці і виробництва з шкідливими і важкими умовами праці. Окремо нормативний акт містить категоричні і безумовні вимоги безпеки до підприємств, виробнича діяльність яких зв’язана з шкідливими речовинами. Серед цих вимог є:

«выбор соответствующего производственного оборудования и коммуникаций, не допускающих выделения вредных веществ в воздух рабочей зоны в количествах, превышающих предельно допустимые концентрации при нормальном ведении технологического процесса, а также правильную эксплуатацию санитарно-технического оборудования и устройств (отопления, вентиляции, водопровода, канализации);»

Тому, серед іншого, атестація повинна прорахувати ймовірність відхилень від нормального ведення технологічного процесу, ймовірність не тільки аварій а і численних виробничих неполадок при яких може відбутися тимчасовий, неконтрольований,  в кількостях що значно перевищують ГДК викид шкідливих речовин в робочу зону.

На сьогоднішній день не розроблені українські нормативи, які б мали регулювати  оплату праці у підвищеному розмірі за роботу в шкідливих і небезпечних умовах праці і  забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та молоком і надаються вони до сих пір згідно союзних норм. Не в змозі завершити ці роботи по заміні їх на українські, спеціалісти Мінпраці почали маніпулювати союзними нормативами. В численних роз’ясненнях на сторінках спеціалізованих видань вони почали замовчувати деякі діючі союзні нормативи, доказувати що оплата праці і забезпечення ЛПХ необхідно здійснювати по результатах атестації. Такі роз’яснення суперечать Постанові Верховної Ради України від 12.09.91р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР». Союзні нормативи застосовуються так як вони застосовувались в СРСР і зміни внести в них неможливо. Їх можна тільки відмінити шляхом прийняття відповідних українських нормативів.

На сьогоднішній день оплата праці у підвищеному розмірі за роботу в шкідливих і небезпечних умовах праці повинна здійснюватись по нормативам виданим ще в 1986 році. В 1986 р. з метою встановити новий механізм в оплаті праці за шкідливі й небезпечні умови праці всі галузі промисловості діляться на дві групи. Для першої групи передбачена оплата по тарифних ставках (окладах), встановленим для робіт з важкими й шкідливими, особливо важкими й особливо шкідливими умовами праці, для другої робітникам встановлюються доплати за умовами праці.

Для першої групи Постановою  Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦСПС від 3 листопада 1986 р. N 442/26-41 затверджуються Типові переліки виробництв, професій робітників і робіт підприємств хімічної, нафтохімічної, хіміко-фармацевтичної, мікробіологічної, нафтової й газової промисловості, промисловості по виробництву мінеральних добрив, переробці нафти, сланців, газу й виробництву нафтопродуктів, працівники яких оплачуються по тарифних ставках (окладам), встановленим для робіт з важкими й шкідливими, особливо важкими й особливо шкідливими умовами праці.

Формування другої групи починається виданням Типового переліку робіт з важкими й шкідливими, особливо важкими й особливо шкідливими умовами праці, на яких можуть установлюватися доплати робітником за умови праці на підприємствах машинобудівної й металообробної промисловості, затвердженого Постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦСПС від 2 жовтня 1986 р. N 381/22-68. В перелік увійшли ті роботи, які відсутні в першій групі. Текст Постанови скасовував усі прийняті раніше постанови з підвищеними тарифами (окладами) за умови праці для всіх галузей, які не ввійшли в першу групу. Для них запропоновано на основі Типового переліку, затвердженого цією Постановою і за узгодженням з відповідними ЦК профспілок створити й затвердити галузеві переліки робіт з важкими й шкідливими, особливо важкими й особливо шкідливими умовами праці, на яких можуть установлюватися доплати робітником за умови праці. Відповідно до цього за період до 21.10.1986  Держкомпраці СРСР і Секретаріат ВЦСПС ухвалюють сімнадцять постанов по галузях з типовими переліками робіт. Ці постанови діють по сьогоднішній день. Звернемо увагу, що для першої групи досить наявності професій робітників і робіт у Типових переліках для оплати працівникам по цих тарифних ставках і окладам. Для другої групи в назві вживається слово “можуть”, тобто наявність професій і робіт у галузевих переліках недостатньо для встановлення цих доплат. В п. 2 Постанови N 381/22-68, а також і у всіх наступних галузевих записано, що об’єднання, підприємства й організації затверджують переліки робочих місць, на яких установлюються конкретні розміри доплат робітником за умовами праці на основі галузевих переліків і атестації робочих місць. Так, вперше в союзному законодавстві про охорону праці з’являється термін “атестація робочого місця”.

Як же відбувалося визначення доплат за умови праці? Для цього в тому ж 1986 р., коли відбувався поділ галузей для цих цілей, Постановою  Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦСПС від 3 жовтня 1986 р. N 387/22-78 затверджені Типове положення про оцінку умов праці на робочих місцях і Порядок застосування галузевих переліків робіт, на яких можуть установлюватися доплати робітником за умови праці. Ступінь шкідливості факторів виробничого середовища й важкості робіт в Типовому положенні запропоновано встановлювати в балах за критеріями, наведеними у Гігієнічній класифікації праці, затвердженій Міністерством охорони здоров’я СРСР 12 серпня 1986 р. N 4137-86. Оцінка стану умов праці береться по показниках фактичного стану факторів виробничого середовища і в карті умов праці враховуються тільки показання, що перевищують ГДК і ГДР. Це і є той єдиний союзний, діючий і до сьогодні, документ, де застосовувалася стара гігієнічна класифікація.

Звідси стає ясно, що розподіл галузей на дві групи відбувався саме по небезпеці від виділення в робочу зону шкідливих і особливо шкідливих речовин. До першої групи віднесені підприємства, що виробляють і переробляють шкідливі й особливо шкідливі речовини, або ті, де ці речовини утворюються на проміжних стадіях. До другої групи віднесені ті, де переробка цих речовин або їх використання має нетехнологічний, разовий, випадковий, кустарний характер. Адже Перелік на доплати мали й підприємства першої групи. В затвердженому 16 січня 1987 р. Мінхімпромом СРСР і ЦК галузевої профспілки Переліку було записано, що створений галузевий Перелік на доплати й порядок оцінки умов праці застосовуються тільки в ремонтних, обслуговуючих і допоміжних цехах хімічних підприємств і підприємств кольорової металургії.

В самому Типовому положенні про оцінку умов праці записано, що перевищення ГДК і ГДР на робочому місці вважається порушенням норм і правил по охороні праці, що не виключає можливості використання технічними інспекторами праці профспілок наданих їм прав. Перелік цих робочих місць узгоджується із профкомом, включається в колдоговір разом із заходами щодо поліпшення умов праці й щороку переглядається з урахуванням виконаних заходів. Тобто метою положення про оцінку умов праці була як би не сама оцінка, а намір на підставі своєрідного компромісного рішення між виробництвом і контролюючими органами дозволити доплату за перевищення ГДК і цим самим зробити легалізацію примітивного й низькотехнологічного використання шкідливих речовин у допоміжних виробництвах і цехах і потім спробувати технічними заходами поставити перешкоду цьому використанню. Зрозуміло, що цей документ міг мати тільки тимчасове призначення й не міг вважатися порядком атестації робочих місць. У Типовому положенні використовується не сама Гігієнічна класифікація, а тільки таблиця показників шкідливості й небезпеки факторів виробничого середовища.  І саме цей документ подвигнув спеціалістів Мінпраці на фальсифікацію – в роз’ясненнях про оплату праці у підвищеному розмірі за роботу в шкідливих і небезпечних умовах праці залишились тільки союзні нормативи про доплати, а тимчасове, компромісне використання таблиці з Гігієнічної класифікації праці N 4137-86 в  Типовому положенні про оцінку умов праці, яке використовувалось тільки для доплат,  стало основою української атестації.

Так, дійсно в атмосфері перевищення ГДК шкідливо не тільки працювати, але й просто перебувати. Але це медичне визначення шкідливих умов праці, що говорить про прямий збиток для здоров’я людини. Звернемо увагу, що нова гігієнічна класифікація анекдотично розширила поняття шкідливих умов праці і в продовження медичного розуміння вивела нову формулу шкідливості уже не тільки через зовнішні фактори а і через те що…шкідлива сама праця.  З погляду медицини, фізіології людини будь-яка праця, а особливо наймана, хоча вона і створила людину, шкідлива. Шкідлива як витрата сили, фізіологічної енергії. Тому критерії й класифікація умов праці, розроблені медиками, а також і сам механізм атестації, розроблений на їхній основі, фактично перетворилися в безглузду спробу шляхом фіксації всіх умов трудового процесу, аж до визначення статичного навантаження для кожної руки й нахилу корпуса, тривалості зосередження уваги, ступеню відповідальності за життя інших осіб, дати непряму оцінку витрати цієї енергії й доплачувати за неї. Незайвим було б нагадати, що в принципі оплата витрати фізіологічної енергії вже ввійшла й без атестації в ціну робочої сили, у заробітну плату будь-якого працівника.

Необхідно визнати, що такі пільги і компенсації за роботу в шкідливих і небезпечних умовах праці існують тільки в країнах СНД, які продовжують цей спадок СРСР. На заході діє принцип – чим більша небезпека, тим більша оплати праці. Але якщо ми хочемо зберегти ці пільги і компенсації, то необхідно звернути увагу на їхні сучасні нормативи що  засновані на нормативах Міжнародної організації праці і які стосуються протиставлення безпечне виробництво – небезпечне виробництво.  Для прикладу:

– ратифікована Україною Конвенція МОП №148 «Про захист працівників від професійного ризику, спричиненого забрудненням повітря, шумом та вібрацією на робочих місцях» говорить про заходи, спрямовані на обмеження чи запобігання професійним ризикам, спричиненим забрудненням повітря;

– ратифікована Україною Конвенція МОП № 170 ” Про безпеку при використанні хімічних речовин на виробництві”, прийнята 25.06.1990, у ст. 13 говорить, що роботодавці дають оцінку небезпекам, що виникають при використанні хімічних речовин на виробництві і захищають працівників від таких небезпек впровадженням  прийомів  і методів праці, які виключають або знижують ризик до мінімуму.

– МОТ-СУОТ 2001 / ILO-OSH 2001. « Руководство по системам управления охраной труда»; розроблений Міжнародною організацією праці документ створює систему оцінки і керування ризиками з метою попередження нещасних випадків і зниження захворюваності;

– міжнародний сертифікат відповідності якості управління промисловою безпекою і охороною праці OHSAS 18001:1999, який визначає вимоги до системи менеджменту професійної безпеки і здоров’я, що дають можливості організації контролювати риски в області охорони праці; в розділі 3 «Терміни і визначення» якого записано, що небезпека – це джерело або ситуація, які потенційно можуть привести до травми або нанести другу шкоду здоров’ю людей.

Ці документи говорять про оцінку ймовірних ризиків, під якою мається на увазі розпізнавання виникаючих у процесі праці небезпек, визначення величини ризиків, спричинених небезпеками, і оцінка значень ризиків. Оцінка ризиків є найкращими профілактичними засобами в охороні праці. При оцінці, крім нещасних випадків і аварій що сталися раніше, розглядаються також і такі ризики, що ще не проявилися і не викликали шкоди.

На основі цих документів розробляються національні стандарти. Такі, наприклад як:

– ДСТУ 1.0-2003 “Міждержавна система стандартизації. Основні положення”, в розділі 3 якого записано, що безпека – це відсутність недопустимого ризику зв’язаного з можливістю нанесення шкоди;

В 1992 році, коли ми вперше ознайомились з усіма українськими нормативами по атестації робочих місць, перша думка була що уряд намагається ліквідувати всі пільги і компенсації за роботу в шкідливих умовах праці. Крім того, що Додаток 4 Методичних рекомендацій пов’язував надання пільг з робочими місцями де наявні шкідливі речовини в кількостях, що перевищують ГДК, видана в 1992 році Инструкция по заполнению Карты условий труда при проведении аттестации рабочих мест, враховуючи загальне визначення робочого місця, оговорює, що робочі місця рахуються шкідливими при присутності небезпечних і шкідливих факторів виробничого середовища 80% робочого часу. Здоровий глузд підказував, що таких робочих місць на Україні майже не існує. Тим не менше були проведені атестації і абсолютно всі виробництва України, працівники яких отримували пільги і компенсації при Союзу, після атестації їх підтвердили. При діючому порядку це було нескладно. Перед заповненням Карти умов праці, вибирався на робочому місці підходящий момент і здійснювався замір фактичного значення шкідливого і небезпечного фактору. Для шкідливих речовин здійснювалась зазвичай серія з трьох послідовних відборів, бралось середнє значення і заносилось в «Протокол исследования воздуха закрытых помещений» форми №339/У від 04.10.80 № 1030. Момент відбору гарантовано вибирався підходящий і необхідна величина перевищення ГДК заносилась в Карту умов праці. Також записувалась в Карті умов праці необхідна тривалість дії фактору 80% за зміну. Вимог робити кілька замірів на протязі зміни не було і реальний час дії фактору ніхто не знав і не фіксував. Всі справно показали необхідні дані і то, що вони були фальшиві свідчить хоча б те, що в країні різко не збільшилась кількість смертей від профзахворювань чи кількість самих захворювань. При тих умовах, які ми показали в Картах умов праці і за які нібито робітник отримав право на пільгову пенсію, одиниці з них дожили б до її призначення. І ці умови не опротестував жодний контролюючий орган.

Загалом це можна назвати своєрідним суспільним договором «по-українськи». Автори Методичних рекомендацій, очевидно, через деякий час, зрозуміли хибність розробленого ними документу. А також зрозуміли що результати всіх атестацій, по крайній мірі по вмісту шкідливих речовин, були фальшиві. Проте вимога дійсних результатів привела б до ліквідації всіх пільг, соціального невдоволення, яке б «ліквідувало» і Методичні рекомендації і її авторів. Це розуміння відчували і ми, на місцях, і продовжували показувати існування в цехах і виробництвах умов, при яких не тільки працювати а і жити неможливо. Така кругова порука, своєрідний «договір» контролюючих і підконтрольних про взаємну безкарність, проіснувала до тих пір, поки підприємства не почали ставати приватними, а пільгові пенсії стали даватись за рахунок підприємства.

І тоді, використовуючи Методичні рекомендації, довільно маніпулюючи ними, пільги почали ліквідовуватись. Адже для того, щоб відмінити пільги і компенсації, немає необхідності проводити «розробку комплексу заходів щодо оптимізації рівня гігієни і безпеки характеру праці і оздоровлення трудящих». Досить провести відповідні маніпуляції з часом відбору або просто зменшити перебування працівника в небезпечній  атмосфері менше 80% робочого часу. І тоді роботу в атмосфері з необмеженою кількістю шкідливих речовин можна показати як нормальні умови.  А як наслідок цього – падіння і без того низької вартості робочої сили, імпорт в нашу країну брудних , «second – hand» технологій і виробництв, які згідно діючої методики атестації робочих місць рахуються допустимими для використання на Україні. Самий термін існування Методики як і Методика, може рахуватись показником степені деградації охорони праці на наших підприємствах.

На основі цього можна в великою ступінню достовірності підсумувати що довгий період існування Методичних рекомендацій породив масовий потік фальшивих даних, які існують паралельно із заперечуючими їх документами і стандартами безпеки, призвів також до того що значна кількість робочих місць, де реально присутні небезпечні виробничі фактори схована в тіні, поза державним і профспілковим контролем. Все це може свідчити що ми користуємося деформованою картиною про стан справ на підприємствах, втратили контроль над проблемою умов праці на робочих місцях і проблемою пільг і компенсацій.

Епізодом, що доповнює цю викладену ситуацію з атестацією робочих місць, є судовий процес, яким наша організація намагалась привернути увагу до наведених проблем. В 2003 році ми подали  позов до Мінпраці і Мінохорони здоров’я про відміну Методичних рекомендацій як таких, що порушують права працівників. В судочинстві існують судові процедури відміни нормативних актів. В той час ще не було чіткого розмежування меж компетенції судів і цей позов, виходячи з того що позивається юридична особа до юридичних осіб, розглядав господарський суд м.Києва. На суді був начальник відділу державної експертизи умов праці Рябоконь С.І. і представник Мінохорони здоров’я. На просте і здивоване питання судді до відповідачів – що це за нормативний акт, який називається «рекомендації» і який не зареєстрований в Мінюсті – відповідачі так і сказали – він рекомендаційний і немає обов’зкового характеру для підприємств. Відповідно нам у позові відмовили так як неможливо оспорювати документ, який немає ознак нормативного акту. В рішенні суду записано: «Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджені Постановою Міністерства праці України № 41 від 01.09.1992р., не мають обов’язкового характеру. Відповідно до п.1.2 вказаних рекомендацій правовою основою для проведення атестації є чинні законодавчі та нормативні акти. Тобто атестація робочих місць повинна проводитись на підставі чинних нормативних актів, а не вказаних рекомендацій».

Представники відповідачів не зрозуміли, що їх слова, відлиті судом у бронзу, доказують, що від 1992 року і до цих пір, Мінпраці і МОЗ не виконали Постанову КМУ № 442 і не прийняли нормативний акт, основною метою якого є «регулювання відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах». В країні до сих пір немає нормативного акту, який визначає організацію роботи по проведенню атестації робочих місць, оцінку умов праці та реалізацію прав трудящих на пільги і компенсації залежно від шкідливих та небезпечних виробничих факторів.

Щоб зрозуміти феномен такого довгого існування цього безглуздого механізму атестації чи самого нормативу Методичні рекомендації, мабуть необхідно звернути увагу на цілі, які зобов’язані вони забезпечити. Гранично ця ціль проголошена в статті 43 Конституції України « Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці». І от уже розхожими стають зауваги, що реалізація цих цілей, що разом зі статтею 43 зібрані в Розділі ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» і досягнення яких забезпечує побудову демократичної, правової держави,  в нашій країні країни носить імітаційний характер. Як сама реалізація так і конечні досягнення. Самі ці права і свободи не є просто словами мови чи правовими термінами. Вони існують на фоні практик, інститутів і уявлень конкретного суспільства що ще називають «культурою». Причому існують так, що цей фон культури є основою цих прав і свобод, який неможливо відділити від них як випадкову умову їх виникнення, без якої вони в принципі могли б існувати. Тому говорять, що крім соціальних благ, які зібрані в Конституції України і перелічені як права, свободи та обов’язки людини і громадянина, існують ще одні, прямо не прописані в Конституції, соціальні блага. Їх називають неразложимо соціальними благами і до них відносять саме відношення  в даному суспільстві до прав, свобод і обов’язків, зібраних в Конституції.

Вирішальним є те, що подібні відносини самі по собі є спільними. Те, що наші відносини є спільними і належать до певного типу, не є комбінацією чи сумою деякого факту, який належить мені, і факту, який належить вам. Таке розчленовування ігнорує найважливіший факт, а саме те загальне розуміння наших відносин, яке ми обидва маємо. Представляти таке загальне, взаємне розуміння як комбінацію індивідуальних станів буде або марним, або безглуздим. Тут є вирішальна відмінність між конвергентним (convergent) і дійсно загальним (genuinely common). Конвергентним є те, що має одне і те ж значення для різних людей, але це не визнано між ними або в публічній сфері. Спільним є те, що існує не просто для мене і для вас, але для нас, і визнано таким.

І от коли ці, задекларовані соціальні блага, попадають в наше середовище  деіндустріалізованої, напівфеодальної країни, вони вбудовуються в реальний ряд благ, змонтований нашими спільними відносинами. В цьому ряду на перших місцях знаходяться примітивні, одноденні турботи, зв’язані з щоденним виживанням. Реалії життя вступають в «змагання» з імпортованими соціальними благами і тоді парадоксальним чином самостійної цінності набувають самі механізми, якими забезпечується дія і існування цих соціальних благ. Демократичні вибори перетворюються у нас в безкінечну процедуру з бюлетенями і прозорими ящиками, яка дає засоби для існування апарату численних партій і блоків. Утворення власності і власників стає у нас безкінечним розподілом майна і джерелом існування тимчасових «власників», суддів, адвокатів, силових органів що «кришують» фінальну стадію розподілу – заготівлю металобрухту. Так і в нашому випадку атестація робочих місць забезпечує працевлаштування різних спеціалістів і експертів відділів експертизи умов праці, патентованих лабораторій, які мають право проводити заміри, викладачів різних курсів і семінарів, які проводять навчання по темі атестації робочих місць. Серед них і  дорогий семінар ПП «Інформ – Консалтінг», який колись проводив головний державний експерт за умовами праці України С.І. Рябоконь і головний фахівець Секретаріату КМ України Цибульник О.В. Цей семінар існує і сьогодні, але вже з іншими “лекторами”, збираючи свою жатву сіє разумное, доброе, вечное.

Ця самостійна цінність механізмів робить їх самодостатніми, вони втрачають зв’язок із зовнішнім середовищем і для існування самого механізму вже немає ніякого значення –  чи відповідає його діяльність якимось зовнішнім викликам чи призначенням і чи має якийсь зміст норматив, на основі якого ця діяльність будується. В такому імітаційному світі можливе все, навіть такий довгий термін існування безглуздої сучасної української методики атестації робочих місць.

Зараз цікаво спостерігати, як з ліквідацією в складі Міністерства соціальної політики відділу державної експертизи умов праці,  який понад двадцять років імітував гарантії пільг і компенсацій, цю справу продовжує другий незмінний учасник цієї механіки – Федерація профспілок України. На сайті ФПУ іноді періодично закликають  надавати пропозиції щодо змін та доповнень до нормативно-правових актів що регулюють питання організації та проведення атестації робочих місць, ставлять мету  на основі нової гігієнічної класифікації «істотного доопрацювання застарілих нормативно-правових актів з атестації робочих місць за умовами праці». Але справа в тому, що ці «застарілі» нормативні документи неможливо доопрацювати. Ніяке «доопрацювання» не допоможе і необхідно чесно признати, що в нашій країні пільги і компенсації за шкідливі і важкі умови праці уже гарантувати неможливо.  Це вже для нас така ж розкіш як і безплатне медичне обслуговування…