Днями було скоєно напад із сокирою на письменника Євгена Пашковського!

Проте зазіхання на життя лауреата Шевченківської премії Євгена Пашковського не викликало у правоохоронців бодай якоїсь реакції

Подія сталася 21 червня п. р., між 18 та 19 годинами, на станції Разине Романівського району Житомирської області — малій батьківщині письменника, публіциста, журналіста, лауреата Шевченківської премії. Про це телефоном повідомив авторові цього допису дивом уцілілий Євген Пашковський.

Нині в Україні публічний ляпас по пиці якомусь корумпованому держслужбовцю чи депутату викликає миттєву реакцію міністра МВС, генпрокурора, а то й цілого президента, які заявляють про особистий контроль за розслідуванням «резонансного злочину». Проте зазіхання на життя лауреата Шевченківської премії Євгена Пашковського не викликало у правоохоронців бодай якоїсь реакції.

Хочу дорослим читачам нагадати, а молодшим розповісти про людину, яка стала жертвою по звірячому налаштованого односельця.

Дуже точно і по суті охарактеризував Євгена Володимировича класик української літератури Павло Загребельний: «Пашковський — один із найталановитіших митців не тільки в Україні, а й у цілій Європі. Якби його перекласти на світові мови, світ сильно здивувався б. Так писати — неможливо, так писати здатен тільки він» («Літературна Україна», 29 липня 2004, стор. 1-3..

«Пашковський з мовою робить таке, що не снилося жодному письменникові. Подібного твору, з таким неспокоєм, не було в українській літературі за всі століття історії України. Так, як пише Пашковський, ніхто ніколи не писав і не писатиме в найближчих сто років. Це неможливо.»(«Українська газета», № 21, 7 грудня 2000).

Знаю, що не любить Євген подібного читати про себе. Якось на питання журналіста, що змінилося у вашому житті після здобуття премії ім. Т.Шевченка, він відповів: «Додаток до прізвища при знайомствах. Був просто Пашковський, а тепер, коли представляють, ще додають і лауреатство, немов колекціонери, що називають останню ціну за картину в новій рамі. Мені це мало сказати — байдуже, а більш ніж байдуже. Бо письменник — якщо він письменник, а не улюбленець публіки чи карнавальний блазень, поведений на саморекламі й презентаціях — він або пише і переписує написане, або осмислює наступні сторінки, глави, романи».

Що ж трапилося 21 червня ц. р. на станції Разине, де мешкає письменник у батьківській хаті?

Ідучи вулицею, він зробив зауваження одному з підлітків, який цілими днями байдикує й нічим не допомагає бабусі, живучи з батьками в її оселі. Євген добре знає стареньку, яка з мізерної пенсії оплачує комуналку, що, до речі, «накручують» син з невісткою та онуками. Щоб вижити, жінка тримає кіз, бичка і корову, сама косить і заготовляє їм сіно. А сіна треба багато. Та купа родичів (поряд живе ще один син з дорослими дітьми) не допомагають матері ані викосити, ані згребти, ані привезти хоча б трохи сіна. Все це робить сама літня жінка та іноді — небайдужі чужі люди, а не двоє синів, дві невістки і четверо працездатних онуків.

Коли ж односельці приходять старій на допомогу, це лише бісить цих родичів-паразитів.

Того дня на зауваження Євгена Пашковського підліток відреагував миттєво: подався додому і викликав батька — Зодька Олега Володимировича, який прибіг із сокирою та з криками: «Я тебе зарубаю!» декілька разів спробував вдарити письменника. Від цих спроб Пашковському вдалося ухилитися, але нападник, переклавши сокиру в іншу руку, завдав сильного удару кулаком у обличчя. Закривавлений Євген упав з перебитим переніссям. Та нападник не вгамувався, а продовжував махати сокирою і погрожував зарубати.

При цьому були присутні з десяток сільських підлітків, але ніхто з них не втрутився, не став на захист потерпілого, не спробував заспокоїти бузувіра.

Пашковський звернувся до місцевої поліції за направленням на зняття побоїв, але в розмові із слідчим зрозумів, що ця жінка у погонах абсолютно не переймається своїми посадовими обов’язками. Побив то й побив, це на місцевих теренах у порядку речей, до нападника у поліціантів немає жодних претензій, він вільно пересувається, продовжує безкарно погрожувати односельцям...

Зауважу: цей злочин — аж ніяк не дрібне хуліганство, на яке дозволяє собі заплющувати очі наша «реформована» поліція, а прямий замах на вбивство із нанесенням тяжких тілесних ушкоджень. Нападник цілком усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки, і — без сумніву — бажав їх настання.

Тож, сподіваюсь, офіційна заява керівникові Національної поліції України і генпрокурору все ж таки стане підставою для реєстрації події злочину стосовно Євгена Пашковського у Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань.

В’ячеслав КОВТУН

Щойно,о 12 годині, розмовляв з Євгеном. Розповів, що вчора (24.06.19) йшов додому з результатами побоїв і зустрів кривдника — Олега Зодька. Сказав, навіщо ж він так зробив — зламав носа, ось і медичне підтвердження є. І Зодько знову, як шалений, накинувся на Пашковського. Той ледве встиг забігти до свого двору і схопити вила, аби той схаменувся і пішов геть. Євген знову викликав поліцію, написав заяву, та нападника ніхто і не думав турбувати…

Ось так працює нацполіція в Україні, зокрема, в Житомирській області!