Олег Володарський: «Розмова з отцем Юрієм більше ніж словами – душами»

Розмова з отцем Юрієм більше ніж словами – душами. Я сидів в стінах храму рідної української православної церкви і відчував себе вдома

Молитва перед іконою Успіння Пресвятої Богородиці

О, Діво Маріє, Мати наша, Отець Небесний зробив Тебе Храмом та інструментом Святого Духа, щоб, прийнявши від Тебе плоть, Предвічне Слово увійшло в світ і оселилося з нами. Ти, о Мати, завжди була для нас тією провідною зіркою, яка веде до дому Отця. Як колись в Кані Галілейській Ти говорила до наших праотців, так і нині Ти звертаєшся до нас зі словами: «Зробіть все, що Він вам скаже» (Ін.2,5).

Божий Притулок грішників, будь Господньою поміччю нам, недосконалим і немічним, Своїм Небесним Покровом бережи нас від зла, яке нам постійно загрожує. Скорботним втіха, як Мати, поможи нам, коли в нас вичерпується надія і сили для доброго християнського життя. Разом з нами випроси у Сина Свого хворим зцілення та благодать здоров’я душі і тіла для всіх слабких і страждаючих. Господньою ласкою і премудрістю дітей навчи любові до Бога і людей, до Святої Церкви і до нашої дорогої Батьківщини. Випроси їм у Христа Спасителя любов батьків і вихователів. Зміцни наші родини, щоб вони були сильні Богом.

Просимо, щоб молоді Господь дав належні сили і благословення бути вірною Богу, а також мудрість в пізнанні краси і гідності людської особистості, значення сімейного життя, велич материнства і відповідальність батьківства. Нехай за Твоїи святим заступництвом Отець Небесний пробудить й, передусім, серед нашої молоді численні покликання до священичого і душпастирського, чернечого та місіонерського, а також євангелізаційного і катехитичного, соціально-благодійного й іншого служіння та поблагословить її усіма необхідними для цього благодатями і дарами Святого Духа. А духівництву різних традицій та обрядів хай Він дарує мужність проголошувати Євангеліє Царства Божого і радість вірного служіння Твоєму Синові в Святій Його Церкві Христовій, котру нехай обдарує відновленням її єдності і цілісності, що була за першоапостольських часів.

У Вітчизні нашій просимо Тебе, аби Господь подав жити всім нам у ній в дусі єднання, правдивого миру й братньої любові і взаємодопомоги, дарував серце щире й відкрите назустріч потребам наших сусідів і співгромадян. Сьогодні ми ввіряємо себе Твому Небесному заступництву, тому що спокон віку ніхто не чув, щоб хтось із прибігаючих до Тебе, прохаючих у Тебе Божої допомоги, був Тобою, а відтак – Господом, покинутий (молитва св. Бернарда).

Віддаємо під Твій Божий Покров, о Маріє, нашу єпархію і всі громади на її території, щоб вони користувались належною свободою віросповідання. Нехай храми наповнюються правдивим служінням і прославленням Бога, а віруючі – з натхненням і радістю приступають до Слова Божого і Святих Таїнств. Молитвами нашими до Господа в скорботах не погорди, о, Володарко наша, Заступнице наша, Пресвята Богородице. Амінь! 

Протоієрей Юрій Стефлюк. Храм Успіння Пресвятої Богородиці Коломийсько-Косівської єпархії. Величний храмовий комплекс в центрі Верховини. Чарівлива прикраса маленького гуцульського міста, в якому живуть неймовірно красиві люди, котрі так щиро та привітно говорять одне до одного, зустрічаючись:

– Слава Ісусу Христу!

І чують у відповідь:

– Навіки слава Богу святому!

Бог поміж нас. Від маленької дитини, до сивого старця, кожен підтверджує своєю привітністю та відкритістю. Можна із впевненістю говорити про це як про духовну гостинність. З тобою щедро діляться радістю та щастям, а ти, попри набуту недовірливість, відповідаєш з таким самим теплом, відчуваючи, як від цього тепла тануть крижинки на серці.

Тільки заради цього хочеться знову подолати крутий перевал, проїхати Криворівню, і, в’їхавши у Верховину, пройтися пішки її чарівнивими вуличками. Дійти до мосту, зайти в «Верховель» і, п’ючи там неймовірно смачну каву, спостерігати через панорамні вікна величні, містичні Карпати… Потім завітати в родинний музей Рошковських і обов’язково потрапити на смачнющий борщ до Оксани Сусяк…

До Ілюків підійматися дуже не просто… Та як приємно повертатися додому! Так, саме додому. До затишної та привітної гостинності Марії та Василя Коржуків. У них завжди були такі турботливі очі… Вони одночасно боялися здатися надокучливими гостям, проте в той же час щиро непокоїлися про наш затишок і з цікавістю слухали наші враження від перебування на їх любій Верховині…

Тепло їх привітності та гостинності ще довго зігріватиме мене. Це тепло ВЕРХОВИНСЬКОЇ ЛЮБОВІ. Гірської, дзвінкої, співаючої вітрами та заспокоюючою Молитвою. Тихим та мирним сном та ласкавим туманним ранком… в молитві… з іконою Зарваницької Божої Матері на стіні…

Я виконав свою обіцянку – поставив свічку за Ваше здоров’я біля ікони Зарваницької Божої Матері. Я стояв навколішки перед цією величною, стародавньою святинею та дякував Господу за ту силу любові, котрою зі мною так щедро поділилися на Гуцульщині… Гузак, Шкіндюк, Тупилюк,Рибенчуки, Ребарук, Мануляк… Всі ті добрі люди, з Богом в душі, котрі так люблять свою країну, так обожнюють свою Націю. Це та казка, котра залишиться в серці назавжди. В моїй душі запалала свічка, котру вже ніхто і ніщо не згасить.

Приклавшись до Святині я дякував за подароване мені ДИВО і просив благословення і далі писати творити і малювати словами те диво, котре так щедро дарує мені Господь. А в центрі Верховини український православний ХРАМ, в якому так спокійно, привітно та чемно зустрів нас отче Юрій Стефлюк. Шлях Господній мудрий та добрий, коли ти йдеш ним в супроводі Молитви. 

Такою і була наша «Сповідь» з отцем Юрієм. Розмова більше ніж словами – душами. Я сидів в стінах храму рідної української православної церкви і відчував себе ВДОМА… Пошепки повторюючи молитву, я дякував за те, що нам дається по вірі нашій… 

Можливо отець Юрій дивувався такій моїй дитячій радості, а може, як священик, розділяв мій захват і виховано не демонстрував свої емоції. А в мене в душі була величезна, безмежна вдячність.

Верховина – це казка… Божа, Ісусова благодать! Диво… істинне та сокровенне. І, що найприємніше, я відчуваю себе на Верховині наче маленька щаслива дитина. Треба лише почути її… Шепіт Бога дарується лише в Молитві. Так буває, коли християнин приходить до священика і вони без слів говорять однією, рідною для їх душ мовою. 

І так само мовчазно прощаються, якщо буде Божа ласка, то ненадовго. А знову зустрівшись, вірують та люблять. Це молитва у вірі. Безумовна. На віки. Назавжди.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Юрій Стефлюк