Протоієрей Василь Вінтоняк говорив чесно – Олег Володарський

Він по-християнськи ділився болем. І цей біль залишиться зі мною. Я молюся за нього, намагаючись допомогти такому сильному священику...

«…Давайте розпочнемо нашу розмову з основ, одразу з’ясувавши терміни. Слово «гріх» має декілька значень, серед яких для нас найважливіші два. Вони принципово різні, тому дуже важливо їх не плутати. Так, для одного значення цього слова, гріх – це насамперед юридичний термін, який визначає злочин, провину когось, хто порушив Заповідь Божу. Отже, коли в такій системі координат кажуть, що хтось «согрішив», це означає, що він став злочинцем перед Богом і людьми.

Інше значення цього слова більш притаманне спадщині нашої Східної, Православної Церкви. Для нас «гріх» – це насамперед медичний, богословський термін. Коли православні кажуть, що хтось згрішив, це означає, що він захворів духовно та тілесно, свідомо чи несвідомо, бажаючи цього чи ні. У такому разі, гріх це не стільки злочин, скільки хвороба, а навіть найбільший грішник – це насамперед смертельно хвора людина, а вже потім – злочинець.

Ми розуміємо всякий гріх, як успадковану від наших прабатьків Адама та Єви пошкодженість людської природи. Серед іншого, вона полягає в тому, що людина доброго, яке хоче робити не робить, але злого, якого не хоче робити – робить (Див.Рим.7:19). Усе це наслідок хворобливого стану людства, при якому наслідки гріха Адама (але не сам гріх) не просто передаються з покоління, але й множаться в геометричній прогресії, через сприятливий для цього ґрунт – нашу особисту гріховність – піддатливість до зла.

Для того, щоб чітко відділити різні типи гріха, для більш конкретного окреслення проблеми, святі отці та богослови користуються кількома термінами. Вони, звісно, доволі умовні, але принаймні, допомагають нам розуміти щось таке, що лежить поза нашим особистим досвідом богопізнання.

Є особистий гріх, які робить сама людина. Є першородний гріх – це та пошкодженість природи людини, яка є наслідком гріха Адама. Але є ще й родові гріхи – це той тип гріхів, чи що точніше, гріховної налаштованості людини, яку вона отримує від своїх батьків, або передає своїм дітям.

Поняття карми в індуїзмі чи інших схожих релігіях передбачає віру в реінкарнацію – переселення душі. Люди які вірять у карму, вірять у те, що за кожен свій вчинок людина буде нести відповідальність у своєму новому перероджені. Себто, що за свої вчинки вона відповідатиме сама, незалежно від того, ким вона народиться наступного разу – деревом, собакою, людиною чи коровою. Наше розуміння родового гріха діє іншим чином.

Ми не тільки з теорії, але й з практики знаємо про неймовірний тісний зв’язок батьків і дітей. Відтак, говорячи про родовий гріх ми говоримо зовсім не про родове прокляття, як думає чимало людей, але про певну духовно-душевно-тілесну спадковість, яка з’єднує між собою людські покоління. Ось, дивіться. Напевне з кожним було таке, що зустрівши на вулиці незнайому дитину ми могли без проблем упізнати в ній вашого давнього знайомого. Ви були точно впевнені, чия це дитина, хоча ніколи не бачили її разом із батьками. Діти дуже часто є неймовірним зовнішнім віддзеркаленням своїх матері та батька.

Годі вже говорити, що вони отримали в спадок не лише фізичні, але й певні духовні та душевні задатки. Серед них досвідчені духівники називають як добрі, так і погані успадковані риси. Оцей негативний спадок від батьків і називаємо родовим гріхом. Ще раз підкреслю, мова не йде про успадковану юридичну відповідальність за гріхи батьків. Родовий гріх – це спадковість певних гріхів та пристрастей, які люди отримують не безумовно, а як насінини. Їх можна пророщувати, а можна й погубити. Все залежить від самої людини.

Так, родовий гріх передається всім, без винятку людям, оскільки складає невід’ємну частину того, що батьки передають своїм дітям, як часточку самих себе. Ми ж не лише власне тіло передаємо своїм дітям. Праведники, окрім «фізичної оболонки», ще передають дітям свою праведність і потенціал до святості, а от грішники – схильність до гріха. Часто можна помітити, як вражаюче тісно пов’язані долі батьків і дітей.

Звісно, тут можна говорити і про соціальні фактори, і навіть про психологію. Однак, за всім цим безперечно стоїть поняття родового гріха. Діти народжуються із тим потенціалом, який у них закладають рідні батьки: вони не можуть дати нічого іншого за те, що мають самі. В народі часто можна почути, що: «Яблуко від яблуні недалеко падає», чи що: «Яка хата, такий тин, який батько, такий син». У алкоголіків діти виростають алкоголіками, у злодіїв – злодіями, а в блудників – блудники. Це зовсім не говорить, що людина приречена страждати на хвороби своїх предків. Радше це вказує на найслабше місце в родині, на те, на що варто звертати особливу увагу та бути обережним.

Наскільки я можу про це судити, під «родовим прокляттям» найчастіше розуміється певна низка нещасть і випробовувань, які випадають конкретній родині. Дуже часто це списують на певний згубний влив злих сил, ворожби чи чарувань.

У парадигмі християнських цінностей немає поняття «родового прокляття». Натомість, все, що ми зустрічаємо на життєвому шляху конкретних людей, родин чи цілих народів – лежить у премудрому плані Господньому. Над усіма нами перебуває омофор Божого промислу, який точно знає в які умови нас поставити, щоб ми змогли отримати з цього найбільшу користь для себе.

Із іншого боку, звичайно, існує пряма залежність між вчинками людини та наслідками таких вчинків. Якщо людина любить палити цигарки, то в неї багато швидше може з’явитися рак легень ніж у тих, хто не є курцем. Якщо ти любиш вживати алкоголь, то маєш із самого початку знати, що тебе чекає цироз печінки. Якщо любиш проводити час у бібліотеці, то маєш шанси стати розумнішим багато швидше за тих, хто там ніколи не буває. Що посіє людина – те вона й пожне.

На Суді Божому відповідатиме кожен за себе. Однак, людина це надзвичайно складна істота, яка перебуває у соціумі, має певне походження та багаж минулого, свого чи батьків. І все це безумовно, в тій чи іншій мірі, впливає на її життя. Ми знаємо, що смертні гріхи буквально залишають відбиток на характері людини, формуючи її долю.

За матеріалами

Кремезний чоловік сидів в підземному храмі Манявського монастиря. Палючі свічки, аромат ладану… Навколо метушився величезний світ, а тут, в маленькому приміщенні храму, навпроти мене сильний та мудрий священик, що молиться разом з іншими, молиться за інших, розділяючи таким чином тягар чужого горя, чужих гріхів.

Протоієрей Василь Вінтоняк. «Сповідь». Він говорив чесно, по-християнськи ділився болем. І цей біль залишиться зі мною. Я молюся за нього, намагаючись допомогти такому сильному священику. Вперше після зйомок програми священик запитав імена у всіх членів знімальної групи, щоб помолитися за нас. Низький уклін Вам, отче!

Сильні люди надзвичайно вразливі. В розмові з отцем Василієм я почув страшну правду про те, як через найвразливіші, найщиріші почуття намагається проникнути в нашу душу сатана. Яким вивертким і викривлено поміркованим він буває, як несподівано він може завдати нестерпного болю відкритій та щирій душі. Тож коли те, чому ми присвячуємо своє життя, віддаємо свою любов перетворюється на ілюзію диявола, лише Господь здатен допомогти, лише віра та молитва здатна вберегти душу від отрути відчаю та ненависті.

Ми щиро віруємо в свою обізнаність, впевнені в тому, що достеменно знаємо, що нам необхідно. Та здебільшого наші бажання є протилежністю нашим дійсним потребам. Я помітив, що заходячи в храм, віряни часто губляться, не знаючи куди саме підійти, не розуміючи, який образ, яка ікона зараз здатні заспокоїти їх душу.

Я вже давно, не розмірковуючи, спершу зупиняюся перед вівтарем. В точці сили. Там, де з’являється в дальньому храмі Видубицького монастиря маленька дівчинка і, ніби запитуючи щось, вказує тобі на ікону Михаїла Архістратига тоді, коли ти стоїш перед іконою Миколая-Чудотворця і не можеш усвідомити знаміння Боже.

Тим, хто стоїть навпроти Христа-Спасителя, не можна відводити погляд та обертатися назад. Ні в якому разі. Господь випробовує тебе. Він споглядає за тобою строгими батьківськими очима і бачить силу твоє віри. Мить слабкості духу, і ти знову повертаєшся назад – туди, звідки ще важче долинути до Бога.

Не здавайся! Підіймись! Встань та іди! Молися під іконами, не обертаючись назад. Будь готовий до випробувань. І лише щира віра та молитва втримають тебе на краю прірви, не дадуть зірватися. Навколо тебе пітьма пристрастей, емоцій, відчаю та сумнівів. А ти йди і молися – зі свічкою та вірою святою.

«Це все забобони, казочки»,  – нашіптує рогатий. Так! Це диво, котре дарує світло, лікує душу. Тонка межа світла та мудрості, що відділяє боже від лукавого. Не говори з Богом про свої проблеми, скажи своїм проблемам, що в тебе є Бог. Потрапивши в пастку диявола, у тебе є лише одна можливість вибратися з неї – свято та ревно молитися Господу. Єдиний вихід – вірувати. Молитися. І любити.

Дуже переживав під час написання статті про цю «Сповідь». Це не опис зустрічі, це посмак від зустрічі з величезною душею, котра присягнула служити Богу та відмолювати наші гріхи. Відмолити самого себе не складно, складніше в цій молитві возлюбити ближнього, як самого себе і молитися за нього так само щиро й самовіддано.

Адже так необхідно відмолити тих, хто пішов, і тих, хто тільки має прийти і, головне, тих, хто заблукав. Особливо, якщо заблудший – це той, кого ти любиш всім серцем. Це завжди боляче – віддати всього себе, вимолити. А потім видихнути і відчути Божу благодать. Мені не вистачає цього священника. Його доброти та мужності, мудрості та смиренності.

Я більш ніж впевнений, що його молитва неймовірно сильна. Я це знаю! Я це відчув! Думаю про нього і мені чується спів молитовного хору.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми протоієрей Василь Вінтоняк