Отець Софроній молиться за себе, за монастирську братію, за усіх нас

Човен, що пливе по прозорій, спокійній озерній воді – саме так я б описав стан своєї душі під час «Сповіді» із отцем Софронієм – Олег Володарський

Акт посвяти себе Духові Святому

Духу Святий, Духу Божий, Духу світла і любові! Посвячую Тобі розум мій, серце моє, волю мою і усього себе в житті та у вічності. Вчини, аби розум мій завжди був готовий до прийняття натхнень, які походять від Тебе з Неба і науки св. Церкви, котрою Ти непомильно керуєш; аби серце моє завжди палало любов'ю до Бога та ближнього, а воля моя завжди погоджувалася з Волею Божою; аби усе моє життя було вірним наслідуванням чеснот Господа нашого і Відкупителя Ісуса Христа, котрому з Отцем Небесним і Тобою нехай завжди буде честь і слава. Амінь!

Святий Духу, надихни мене,

Святий Духу, надихни мене,

Любове Божа, поглинь мене,

на правильну дорогу, запровадь мене.

Маріє Мати, глянь на мене,

З Ісусом благослови мене.

Від усякого злого, від усякого блуду,

від усякої небезпеки, збережи мене. Амінь! 

Отець Софроній. Духівник Манявського монастиря. В тиші підземного храму Гроба Господнього було чутно відлуння вечірньої служби, що проводилася у верхньому храмі. Неймовірно, але попри зовнішній аскетизм цього храму, стіни якого складені із грубого каміння, там надзвичайно тепло і затишно. 

Човен, що пливе по прозорій, спокійній озерній воді – саме так я б описав стан своєї душі під час «Сповіді» із отцем Софронієм. Проте жодні епітети та метафори, вся християнська, канонічна термінологія не здатна в повній мірі передати те усвідомлення, котре з’являється під час дотику до душі, в якій живе Бог.

Запалити свічку. Почати читати молитву. В будь-якому стані душі. Ми сумніваємося. Ми тонемо в своїх негараздах та переживаннях. Ми забуваємо себе, прагнучи багатства. Господь рятує нас. Він, як добрий батько, пробачає нам наші слабкощі. І пропонує інший шлях – шлях ЛЮБОВІ. 

Отець Софроній молиться за себе, за монастирську братію, за усіх нас. Допомагає у миті душевних страждань. Простягає душу… Молитвою та любов’ю…

Чисте, прозоре дзеркало озерної води і човен, що безшумно лине до сонця. Він був спрямований вглиб себе. Так говорять священики-монахи, усвідомлення яких відтинає людське, мирське, слабке і чимдуж прагне до величного, божого. Так відчувають духовні наставники, що відділяють зерна від плевели… думки та емоції людини, від голосу Бога. У таких людей всередині завжди Молитва. Їм там – вдома. Я це знаю.

Круговерть подій, метушні, знайомих і незнайомих обличь викликає в мене втому та відторгнення. Та як тільки запалюю свічку під іконою, душу охоплює жадана тиша та спокій. І кожен раз дякую Господу за те, як псалом та молитва лікують душу.

«Я вірую!» Обертаєшся навкруги, а там нікого немає. Немає нікого, коли віруючий говорить з Богом. Проте увірувавши, ти вже ніколи не залишишся на самоті, ані посеред натовпу, ані знаходячись далеко від людей. Поряд з тобою завжди буде Той, хто любитиме тебе, знов і знов навчаючи любові. Навіть в моменти найбільшого горя і смутку. Той, хто допоможе тобі побачити всі свої слабкощі, прийняти їх, не дати їм заволодіти тобою і врешті перемогти їх. Ось тому усвідомити існування Бога так важливо.

Говорив із священником-монахом і усвідомлював, як же багато сказано в цій «Сповіді» і як мало словами. Нам необхідно повертатися в святу обитель Українського Храму. Ми неймовірно духовна нація. І поки Молитва не стане ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОЮ, ми будемо довго і складно будувати майбутнє.

Найсильніша молитва тоді, коли ми разом, коли ми єдині. Адже в один момент ти усвідомиш, що не зумієш допустити злості, байдужості, заздрощів, образ до людини, з котрою разом читав молитву. А якщо такою людиною стане кожний пересічний українець? Тільки уяви собі це, жовто-синій! Все набагато простіше, ніж ми думаємо, набагато мудріше, ніж ми можемо собі уявити… Головне – вірувати. І не припиняти Молитву.

Аторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Архимандрит Софроній