Будиночок, в якому живуть і творять художники Костянтин і Аліна Степанюк біля самісінького лісу, його двері завжди відчинені для гостей, а кімнати заповнені пейзажами любої України, зображеннями мальовничих храмів та соборів…
Завдяки капелану Андрію Ляшику дізнався, що в моїй
країні живе талановитий художник Костянтин Костянтинович Степанюк. І поки
шоколадна нечисть відбирає останні крихти у воюючої країни, талановиті люди
творять свої шедеври, що пробуджують в наших душах людяність та любов.
Які
ми різні! Які різні в нас діти! Різні також і по відношенню до нечисті, що
прийшла обкрадати нашу землю, з острахом озираючись на своїх кремлівських
хазяїв. Лише людина, яка всім серцем любить свою країну, ніколи не подивиться в
їх бік. Але є ті, хто продається їм з потрохами. Такі потрохи зазвичай коштують
копійки. Їх перекупають, наче мотлох, та заслужено відправляють на смітник
історії.
Та
мені зараз не до плебеїв та рабів – у мене душа посміхається. Ми
насолоджувалися сонячним літнім днем та поїздкою в передмістя Рівного, в село
Сергіївка. Туди, де виросли Костянтин Степанюк та Андрій Ляшик. Ті, хто ніколи
не будуть торгувати Україною.
Андрій
– священник, капелан і неймовірно щира людина. Костянтин – художник. Не бажаю
сприймати мистецтво через призму незрозумілих широкому загалу термінів і
характеристик. Не хочу! І не буду! Ми, українці, так щиро та ніжно обожнюємо
свою землю, що писати про це треба просто і по-справжньому. Ми втомилися від
алгоритму фальші. А тут – природа, з її дивовижними барвами у всій величі
дарованої нам Господом краси.
Будиночок,
в якому живуть і творять художники Костянтин і Аліна Степанюк біля самісінького
лісу, його двері завжди відчинені для гостей, а кімнати заповнені пейзажами
любої України, зображеннями мальовничих храмів та соборів… Чарівний світ… запах
фарб та гарячої кави.
Так,
ми воюємо. За свою свободу ми платимо життями синів і доньок України. Та місія
митців в цей складний час надважлива – не дати ворогу занапастити наші душі,
замість туги і відчаю, наповнити їх відчуттям краси, яка оточує нас, не
зважаючи ні на що.
На
жаль, не проґав ми майже 30 років, протягом яких нашу державу розкрадали
замість того, щоб розбудовувати, мали б зовсім іншу країну. Країну з людським
обличчям. Наче казка. Та вона має право на свою реальність. Казка, в якій всі
живуть мирно та щасливо. Казка, в якій вчені створюють нові технології. Казка,
в якій діти їздять до школи на жовто-синіх автобусах. Казка, в якій злі та
голодні духи водяться лише в темних та далеких тюрмах. Ось в такій казці добра,
теплого світла та ніжних барв живе Костянтин Степанюк.
Читач
запитає: «Як вміщується в авторі така кількість любові до Нації і України, таке
неприйняття всього зрадницького та продажного?» Автор зростав в любові. Він із
задоволенням закутував шарфом шию, аби осіннім незнайкою гуляти пейзажами
рідного міста. Він з дитинства писав вірші, ессе. Автор простий український
романтик, котрому треба не так вже і багато – приїхати на виставку Костянтина
Степанюка, випити з ним кави.
Костя
викладає. Він вчитель. Він закоханий в націоналістичну дитячу програму «Пласт».
Талановита і тонка людина, яка живе, наче кожен день може стати останнім. Від
нього віє такою любов’ю до Неньки.
Вони
подарували нам свої роботи. Одну із зображенням Ісуса в терновому вінку, іншу –
із тендітною балериною, котра була одразу «конфіскована» злим редактором. Ісус
зараз стоїть у мене у великій кімнаті, поруч з іконами. Танцююча балерина та
страждаючий Ісус – в цьому є щось символічне.
Ми
поспішаємо, не встигаємо, хочемо миру, просимо у Бога любові… А мені,
жовто-сині, так хочеться повернутися до героїв моїх програм… Повернутися і
покаятися, і тихо, пошепки, сказати: «Ви всі – моя Україна. Пам’ятайте про це!».
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой
програми Костянтин Степанюк
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.