Електронна система “E-Health” як інструмент та передумова успішних реформ

В.Терентюк, заступник директора ТОВ «АЛТ Україна ЛТД» з інформатизації закладів охорони здоров’я, кандидат медичних наук, асистент кафедри менеджменту інституту НМУ ім. О.О. Богомольця

Система охорони здоров’я є особливою сферою національної економіки, безпеки і соціального розвитку. Саме економіки, саме безпеки саме соціального розвитку. У противагу із розвиненими країнами, в Україні протягом більш ніж двадцяти років не визнавали галузь охорони здоров’я як таку, що заслуговує на сучасне галузеве та ринкове регулювання, управління та сталий розвиток. Як доведений факт, можна визнати, що за останні десятиріччя діяльність системи охорони здоров’я поступово погіршувалась, а ключові показники здоров’я населення погіршувались. Деякі аж до критичних. Вітчизняна охорони здоров’я здається сьогодні щось на кшталт вінтажного авто на автобані серед надсучасних болідів, які уособлюють розвиток інших галузей: банківської, медійної, машинобудівної, траспортної та інших, які за визначенням не можуть існувати без розвитку в інтегрованому суспільстві. Але тільки наша державна охорона здоров’я, як машина часу миттєво відправляє нас на 20-40 років в минуле лише ми переступаємо поріг більшості державних медичних закладів. Та ще й у найгіршому вигляді.

Успішність та ефективність охорони здоров’я не можливо виміряти виключно кількістю витрат на одиницю продукції, оскільки цією «одиницею» фактично виступає кожна людина, що звертається за допомогою до наших медиків. І хоча низька тривалість життя і висока смертність українців залежать від багатьох соціально-економічних, екологічних та поведінкових чинників, без функціонування потужної вітчизняної галузі охорони здоров’я марно сподіватися на злам цих сумних тенденцій.

Лише рішучі та невідкладні реформи можуть гарантувати покращення якості медичної допомоги та поступове поліпшення ключових показників здоров’я населення. Система охорони здоров’я має максимально відповідати та слугувати потребам кожної конкретної людини, а не існувати «сама у собі», заради життєзабезпечення вузького кола галузевих керівників та причетних.

Із сумом доводиться констатувати, що попередні спроби реформування вітчизняної медицини мали переважно фрагментарний та популістський характер. Це призвело до ще більшого занепаду та знекровлення галузі, розгулу корупції та критичного відтоку кадрового потенціалу. До останнього часу так і не відбулися ключові системні зміни що зумовило прикру девальвацію соціального статусу медичного працівника у суспільстві, деградацію медичної якості, сервісних послуг та зростаюче відставання українських закладів охорони здоров’я від сучасних світових стандартів медичного управління та апаратно-технічного оснащення. Із сумом доводиться переглядати регулярні телесюжети, які заохочують збирати кошти для лікування наших пацієнтів за кордоном, де є необхідні умови, обладнання та компетенція.

Причини такого стану речей лежать на поверхні. Це – брак цілісної концепції реформ та її залежність від мінливої політичної кон’юнктури, слабкість державних інституцій та їх спроможності контролювати реалізацію прийнятих рішень. І якщо ситуація з узгодженістю концептуальних підходів останнім часом дещо вирівнялася, то у сфері належного виконання державних рішень і ефективної протидії корупціонерам вона продовжує залишатися складною. Минуле насліддя, у вигляді старих управлінських та роками відпрацьованих схем деребану на користь приближених бізнесових прошарків, чинить шалений опір будь-яким змінам.

Показовими у цьому плані є спроби системного впровадження у вітчизняній медичній галузі новітніх інформаційних технологій. Програма під назвою «E-Health» сьогодні мало про що говорить пересічним пацієнтам. Набагато більше розмов точиться навколо можливостей застосування засобів телемедицини. Але, насправді, саме «E-Health» є тим першочерговим кроком, котрий дозволить вивести функціонування системи охорони здоров’я на якісно новий технологічний рівень, створити надійний фундамент для справжньої модернізації усієї галузі, вивести з тіні та прибрати посередницький економічний баласт, який роками щільно паразитував на бюджетних видатках в охорони здоров’я.

Реформаторам часто доводиться приймати непрості і непопулярні рішення. Різати, як то кажуть, по-живому. Та впровадження «E-Health», аналогів якої просто не існувало в Україні раніше, не зазіхає на нічий хліб, а, навпаки, може бути корисним для усіх учасників медичної діяльності та, передусім, пацієнтів.

Як говорить народне прислів’я: «Якби не було б так погано, то і біда б не допомогла». «E-Health» як раз можна і потрібно швидко розбудувати практично «з нуля», спираючись на досвід та моделі країн, які вже пройшли шлях становлення всеохоплюючої інформатизації медичних процесів і відкривають її нові футуристичні горизонти. Інша справа, що в цій терені не можна зволікати. Адже будь-яка прикладна інформатизація – це невпинне удосконалення моделей і виробів у надзвичайно мінливому предметно-технологічному середовищі.

Слід зауважити, що за весь пострадянський період десятки наукових установ України так і не спроміглися створити жодного якісного продукту в сфері інформатизації охорони здоров’я, придатного для широкого конкурентного застосування на практиці. Треба визнати, що окремі технологічні рішення вироблялись завдяки ініціативі талановитих та небайдужих професіоналів і були, радше, виключенням. Результати досягались у супереч обставинам, а не завдяки допомозі. Ініціативи ентузіастів так і не найшли належної підтримки в у мовах байдужості держави та гонитви спритних ділків виключно за швидкими прибутками.

Саме визначення «E-Health» у нас з’явилося лише декілька років потому, коли МОЗ України виступило з ініціативою щодо активного впровадження інформаційних технологій для модернізації системи державного управління охороною здоров’я.

Що ж таке «E-Health»? У дослівному визначенні мова йде про «Електронне здоров’я». На практиці – це сукупність сучасних інформаційних технології на службі охорони здоров’я людей. Більш загально, «E-Health» – це система інформаційних технологій, інструментів та методів, які використовуються на всіх рівнях галузі охорони здоров’я: від глибокої професійної спеціалізації (медичної, фармацевтичної, лабораторної, наукової тощо) до сервісів у вирішенні технічних зручностей та щоденних потреб пацієнта (запис на прийом, отримання висновку лікаря і будь-якої корисної інформації онлайн, самостійний моніторинг базових показників функціонування організму, таких як тиск та пульс після ранкової пробіжки, сплата медичних послуг тощо).

Без перебільшення, доленосним рішенням, для системного впровадження «E-Health» на Національному рівні є прийняття Верховною Радою Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», де окремою статтею визначено місце та спосіб регулювання електронної системи охорони здоров’я. Наразі, Закон України дав поштовх та є базисом для напрацювання правової та нормативної бази застосування інструментів електронної системи охорони здоров’я у практичній діяльності медичних працівників та органів влади. Так, на сьогодні ключовою для функціювання «E-Health» є постанова Кабінету міністрів України №411 «Деякі питання електронної системи охорони здоров’я». Слід відзначити, що окрім суто технічного регулювання діяльності Національної електронної системи охорони здоров’я, постанова приділяє значну увагу саме перевагам, які отримує пересічний пацієнт із впровадженням та розвитком «E-Health».

На офіційному порталі програми «E-Health», МОЗ України цілком слушно акцентує увагу на зручностях, які надасть впровадження системи «Електронного здоров’я» для пацієнтів.

По-перше, інформатизація дозволить впорядкувати та автоматизувати процес укладення українцями індивідуальних договорів (декларацій) з лікарями первинної ланки, що допоможе державі ефективно і у повному обсязі реалізувати на практиці принцип «гроші ходять за пацієнтом».

По-друге, «E-Health» прискорить обмін інформацією між суб’єктами системи охорони здоров’я, що не лише зменшить паперову бюрократію, але й допоможе лікарям правильно ставити діагноз з урахуванням цілісної картини стану хворого, а пацієнтам – оперативно одержувати об’єктивну інформацію про результати свого лікування та електронні рецепти, які не губитимуться та не підроблятимуться.

По-третє, системний автоматизований збір великої кількості даних про захворювання та лікування українських пацієнтів дозволить оптимізувати ефективність державних витрат та збільшить спроможності стратегічного планування і оперативного визначення пріоритетів фінансової підтримки медичної галузі.

Переваги та позитивні перспективи від системного впровадження «E-Health» можна перераховувати безліч. Але відсутність базових засад програмно-апаратної інфраструктури та досвіду застосування інформаційних технологій в охороні здоров’я у купі із стислими термінами на очікуваний соціальний та політичний результат спонукає зосередитись на ключових найближчих цілях від впровадження. А саме: розбудові на технологічній платформі «E-Health» інструментів фінансового адміністрування медичної допомоги та контролю за використанням ліків за рахунок державного бюджету; створення сервісних передумов для клінічного маршруту пацієнта; напрацювання базових реєстрів – пацієнтів, установ, лікарів.

Передбачена в Україні Національна система «E-Health» має ознаки дворівневої будови. Центральний рівень – це центральна база даних, яка відповідатиме за централізоване зберігання та обробку ключової інформації. Периферійний (місцевий) рівень – це локальні бази даних та програмне забезпечення (наразі, медичні інформаційні системи (МІСи) або інші), які центри медичної допомоги, діагностичні центри, лікарні інтенсивного лікування та спеціалізовані клініки можуть самостійно обирати на конкурентному ринку на власний розсуд та у відповідності до клінічної, сервісної та господарської доцільності.

Попри очевидні для всіх переваги, реалізація програми, на яку було відведено не більше 3-ох років, відбувається із дещо відставанням від запланованих строків. Хоча офіційний старт програми відбувся півтора роки тому, шанси створити єдині державні реєстри та єдиний простір обміну даними між медичними інформаційними системами України о 2020 року виглядають занадто оптимістичним. Фактично, оснащення медичних закладів комп’ютерною технікою та спеціалізованими медичними інформаційними системами відбувається повільно.

Зрозуміло, що в умовах дефіциту коштів, витрати на інформаційне оснащення не потрапляють до бюджетних пріоритетів більшості державних закладів охорони здоров’я. Але навіть ті фінансові ресурси, які виділяє в скрутних економічних умовах на реалізацію програми держава, освоюються не раціонально. У виграшному становищі виявилися ті заклади первинної ланки надання допомоги, які своєчасно до квітня 2018 року здійснили трансформування в некомерційні комунальні підприємства, закупили комп’ютерне оснащення та впровадили відповідне програмне забезпечення. З липня 2018 року такі заклади регулярно отримують пряме фінансування від Національної служби здоров’я України, яке прогресивно збільшується із зростанням укладених в центрах первинної медичко-санітарної допомоги декларацій.

Наївними є сподівання на те, що всеосяжної інформатизації закладів охорони здоров’я буде досягнута завдяки «невидимій руці ринку». За вчасну комп’ютеризацію роботи державних медичних закладів мають подбати передусім органи влади на центральному та місцевому рівнях, здатні віднайти необхідні кошти та нефінансові стимули для запровадження новітніх технологій у медичних установах.

Будь-який найкращий план залишиться на папері, без належного контролю за його виконанням. Відтермінування із впровадженням «E-Health» обумовить поглиблення технологічної прірви між українською та світовою медичними галузями.
Але безумовно програють мільйони українських громадян.

На завершення можна достеменно стверджувати, що сучасні технологічні інструменти як-то інформаційні системи управління та обміну інформацією в охороні здоров’я, а узагальнено національний “Е-Health» - це саме той інструмент, який дозволить перейти рубікон неповернення до застарілої системи охорони здоров’я. І чим скоріше та швидше ця подія відбудеться тим, оптимістичніше та прозоріше виглядають перспективи реформування нашої багатостраждальної системи охорони здоров’я. Перші ознаки позитивного результату вже набуті – медики, які перешли на капітаційні виплати мають значне підвищення заробітної платні. І така кількість збільшується щомісяця разом із кількістю укладених декларацій. Величезну роль відіграє Національна служба охорони здоров’я України, від злагодженої роботи якої залежать виплати капітаційних ставок на етапі реформування первинної допомоги. Іншим ключовим механізмом для створення умов неповернення є зміна технології обробки та зберігання медичних даних від історичної паперово-каліграфічної медичної нотації до сучасних медичних електронних записів, які мають бути легітимними та мати всі переваги, які притаманні електронним базам даних. Останнє питання заслуговує на окремий розгляд та аналіз. Нажаль, практики використання в Україні не має. Тому відповідальність архітектурного рішення є величезною за наслідками та впливом на майбутній розвиток «E-Health» в Україні.
Розуміння лише в тому, що без проб і помилок не буває результату, але, бажано, що б помилки не були фатальними. Решта, буде зроблено розумом та руками наших людей.