Отець Віктор Аврамчук своєю вірою і добрими справами доводить мені: все, що робить наша нація – не даремно
Священика не суди – бійся цього найбільше. Ти не можеш зрозуміти навіть, в
якому таїнстві він учасник. Однієї його сльози покаяння, яка впала на Престол,
досить, щоб змити всі його гріхи.
Святий Іван Золотоустий
Авторська
програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Віктор Аврамчук
2 січня 2013 богослужіння на сцені
Майдану разом зі священнослужителями з інших регіонів України в черговий раз
провів ужгородський святий отець Віктор Аврамчук (Українська православна церква
Київського патріархату), який зустрічав Новий Рік на головній площі столиці разом
із закарпатцями
Не часто Господь дарує зустрічі з такими спокійними та
добрими людьми. Тиша маленької української церкви на території школи наповнена
таким необхідним, після тривалої дороги з Києва, спокоєм.
Ми запалили свічки, налаштували апаратуру і я мав
намір каятися. Каятися Богу про те, що тут, за тисячу кілометрів від Києва є священик
та вчитель, котрий служить своїй нації і несе в собі світло Господнє.
Надважлива місія цього священика в тому, що школярі
мають змогу в будь-який час отримати розраду у нього та у Господа. В
підлітковому віці будь-яка дрібниця здається глобальною проблемою, саме тому
для них надважливо, мати можливість доторкнутися до ікон, особливо сьогодні,
коли в країні іде війна.
Ми часто шукаємо шляхи вирішення наших проблем у
взаємодії між собою та державою, знов і знов помиляючись в одному – спочатку
треба знайти довіру Господа і тільки потім просити у нього щасливого завершення
життєвих негараздів. І вкрай необхідно навчати цьому з дитинства.
Я сам батько. А місто «на семи пагорбах», овіяне
славою і силою духа Господнього, подарувало мені любов до Бога. І з самого
дитинства, з самої колиски мої сини чують мою молитву за них.
Я ніколи і нікому не буду нав’язувати свого бачення.
Просто помолюся та промовчу. Тому що життя моє в Господі та з Господом. Всіма
своїми перемогами я завдячую Всевишньому. І коли моя найрідніша людина
помиляється, я повторюю одні й ті самі слова: «Я молюся за тебе!».
Отець Віктор Аврамчук на іншому кінці нашої країни
своєю вірою і прагненнями доводить мені: все, що робить наша нація – не даремно. Всупереч, наперекір, із
болем в серці, але в ім’я України!
Я помітив одну особливість наших УКРАЇНСЬКИХ очей.
Попри все, в самій своїй глибині вони посміхаються. По-доброму, від усього
серця, привітно, щиро та з любов’ю. І скільки ніжності в цих українських очах. Їм
би тільки навчитися не вмирати… Та миттєво реагувати на прояви злості.
Я підготую цю публікацію і обов’язково зателефоную священику
Віктору Аврамчуку. Я прагну сповідатися, мене кличуть ікони, кличе до Бога. Там
тиша, там душа відчуває небокрай. Саме там твої негаразди стають нікчемними та
непотрібними порівняно з горем та бідою, котрі оповили мою таку втомлену і
рідну Націю. І в один із днів Господь та Архангели покличуть всіх нас, ми відчуємо в собі той клич…і не зможемо більше так жити. Не
зуміємо брехати своїм дітям, відвертатися від старих та хворих…
Ми вийдемо і підемо назустріч Богу. Воля є, але ми так
досі і не змогли взяти її собі в самісіньке серце.
Олег Володарський
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.