Олег Володарський: «Андрій — щирий, добрий і відкритий українець»

Андрій Блонський — доросла «дитина» з величезною душею і відкритим серцем

Характерник — це віщун, чаклун на Запорозькій Січі, який, згідно з народними легендами, умів ворожити, лікувати поранених козаків, знав психотерапію, вправи з фізичної підготовки козаків, про що існує ряд історичних свідчень очевидців та народних переказів.

Послухай мене, брате-українець! Чому ми не можемо пожити з тобою у казці? Чому наші душі не здатні вірити Богу настільки, щоб не на мить не сумніватися в тому, що на нас чекає величезне національне щастя?

Ти сумуватимеш, мій рідний жовто-синій, опустиш очі, згадаєш, як над могилами майорять прапори твоєї України. Відчуєш біль, як на яву почуєш плач матерів, дружин, сестер, тих, хто загинув на цій війні. І поруч, зовсім поруч з цим болем, взявшись за руку матері, ховається маленький УКР, котрий вірить в казку. Котрий, сам того не усвідомлюючи, розмовляє з Богом. Він не може і не хоче розуміти, що його рідна людина пішла на небо, залишивши його. Він вірить в нього, наче у янгола.

І коли ти підходиш до цієї дитини, помолися тихенько. Він відчує тепло твоєї молитви. Воно буде схоже на казку, котра хоч ненадовго врятує його від болю. Немає значення, як саме передавати йому цю часточку тепла — нехай це буде іграшкова машинка чи паперова лелека, а може це будуть теплі шкарпетки чи рукавички, що зігріють малечу. Головне — подаруй йому всю силу твоєї душі. Ця дитина – майбутнє твоєї нації. Навчися її любити. Навчися в неї любити!

Адже ми перестали чути Господа! Ми перестали посміхатися, ідучи вулицею, їдучі в громадському транспорті чи авто, зустрічаючись поглядом одне з одним. На наших душах численні рани. З дитинства. З народження. І, коли ми бачимо маленьку страждаючу людинку, чия душа розривається від болю, ми зобов’язані простягнути йому УКРАЇНСЬКЕ СЕРЦЕ. Пам’ятай про це. Пам’ятай, що чужих дітей не буває. Пам’ятай і для того, щоб твоя дитина, пізнавши біду, не залишилася чужою для того, хто випадково опиниться поруч. Інакше не буває, жовто-синій.

На тому затишному львівському подвір’ї я зустрів такого звичайного, щирого, доброго і відкритого українця. Доросла «дитина» з величезною душею і відкритим серцем. Психолог, соціальний працівник і характерник. Він успадкував для себе культуру козацтва. Живе цим, тішиться. В ньому відчувається відголосок степу і волі, його манять природа та козаччина. Хоча це й не дивно — генетична спадщина.

 І якщо ми ще можемо вагатися, то Андрій Блонський, ані секунди не зволікаючи, почне розважати та бавити маленьку незахищену дитинку. Надзвичайно вдячний Господу за таких людей. Вони не вміють гратися словами, не знають, де розташовані дорогі ресторани. Їх не вабить розкіш та надмірність. Але вони вміють ділитися теплом своєї душі. Вміють, забувши про себе, зануритися в біль родини, що втратила Воїна, розділивши з ними їх біль, і тим самим його хоч трохи зменшити. І, дякувати Богу, таких людей у нас багато.

Не буду називати прізвищ — вони цього не люблять, та на прикладі Андрія вклонюся їм. До самої землі. Української землі, за яку воюють наші брати та сестри. І, ступаючи на цю землю, бережи найменшу її частинку, адже за неї заплачено величезну криваву ціну. Для самих себе, для дітей та онуків ми повинні навчитися так любити свою СВЯТУ Україну, щоб тепло свічок під іконами, святість людського життя і любов до Нації стали непохитним фундаментом нашого майбутнього.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Андрій Блонський