Документування правопорушень на Донбасі: що це дасть постраждалим

Навіщо потрібно документувати порушення прав людини в умовах збройних конфліктів, які випадки зустрічаються на Донбасі і який світовий досвід притягнення винних до відповідальності

 Під час збройних конфліктів вчиняються найжахливіші злочини в історії людства. Як показує досвід історії, винних карають навіть через 20-30 років. На випадок, якщо держави не можуть або не хочуть притягати винних осіб до відповідальності, було створено міжнародні  суди та трибунали.

Після Другої світової війни з’явились Нюрнберзький та Токійський трибунали, а після злочинів на території Руанди та колишньої Югославії – Міжнародний трибунал щодо Руанди та Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії. 1998 року в Римі було створено Міжнародний кримінальний суд (МКС).

Так МКС затримав одного з ключових злочинців, який причетний до геноциду в Боснії - Радована Караджича. Кількість злочинів, які ним вчинено, перевищують усі можливі. З кожним новим розглядом суду, відкриваються нові факти катування, вбивств. Серед злочинів, до яких причетний колишній лідер боснійських сербів, різанина в Сребряниці у 1995 році. Тоді було вбито близько 100 тисяч людей.

Тривожні факти злочинів з 2014 року переживає й Україна. В умовах збройного конфлікту вчиняються злочини по обидві сторони лінії розмежування. Випадки гендерно-обумовленого насильства є далеко не поодиноким. «Мене било людей п’ять-шість. Вони змінювалися постійно. Навіть дівчина приходила. «Укропа» ж взяли. Вона палицю взяла. Просто для розваги, бо цікаво живу людину побити. Він ворог, його можна», - згадує полонений в інтерв’ю з правозахисниками Східноукраїнського центру громадських ініціатив, які документують свідчення порушень прав людини. На основі опрацьованих документів, інтерв’ю, фото- і відеодоказів, персональних архівів постраждалих, публікацій ЗМІ та інших джерел експертам вдалося сформувати рекомендації органам державної влади, українським неурядовим організаціям, міжнародним та міждержавним організаціям для попередження та протидії ГОН в умовах збройного конфлікту на сході України.

Постраждалі отримують не лише фізичні, а й психологічні травми на все життя, тому жертвам важливо відчувати, що рано чи пізно справедливість відновиться. Про тему насильства не прийнято говорити через загрозу розправи чи суспільного осуду, упередження. Стаючи жертвою насильства, постраждалі не завжди звертаються до відповідних органів по допомогу, тому важче притягти винних до відповідальності за злочин. А коли звертаються, то зіштовхуються з неможливістю системи правоохоронних органів та правосуддя адекватно документувати, розслідувати та притягати до відповідальності винних осіб.

Гендерно-обумовленому, зокрема і сексуальному, насильству у ході збройного конфлікту піддаються як жінки, так і чоловіки. З огляду на свідчення жертв, стало можливим ідентифікувати різні форми сексуального насильства, які використовувалися у незаконних місцях несвободи:

• ·         зґвалтування та погроза зґвалтування
• ·         примус до проституції
• ·   катування з пошкодженням статевих органів або погроза вчинити такі дії (у т.ч. електричним струмом із підключенням до статевих органів)
• ·         спроба чи погроза кастрацією
• ·  проникнення в анальний отвір та погроза проникнення сторонніми предметами (паяльник, свердла, різні типи зброї, шланг із колючим дротом, будівельний пістолет для монтажної піни тощо)
• ·         погроза вчинити сексуальне насильство щодо рідних
• ·      примус до спостереження за сексуальним насильством та катуванням із застосуванням насильства сексуальні домагання
• ·         примусове оголення та утримання особи в роздягненому вигляді
• ·         обшук особами протилежної статі, у т.ч. із повним чи частковим оголенням
• ·     приниження сексуального характеру (вдягання одягу з підкресленими елементами статевих органів, примус та спостереження за оголеними чоловіками)
• ·          жорстоке поводження з вагітними жінками.

Документування порушень прав людини, в т.ч сексуального насильства, здійснюється на основі принципу «не нашкодь» та особливим фокусом на безпеку осіб, що постраждали внаслідок конфлікту. Кожне інтерв’ю, що описується у звіті чи статті, має унікальний шифр та у разі необхідності змінені населенні пункти для неможливості ідентифікації особи. Зібрані свідчення зберігаються для збереження пам’яті про події,  відновлення справедливості через національні та міжнародні суди.

Коли розглядалася справа одного з організаторів таборів ґвалтування у місті Фоча (Боснія і Герцеговина) Драголюба Кунарака в Міжнародному трибуналі щодо колишньої Югославії свідок сказав: «Я просто не можу думати про ці речі, тому що я пережив дуже багато тортур. Але я пишаюся тим, що я тут. Нехай світ знає, що вони зробили».

Під час геноциду в Руанді 1994 року тисячі жінок зазнали зґвалтувань. Серед них були групові, а також зґвалтування сторонніми предметами, випадки сексуального рабства та знущань сексуального характеру. У січні 1996 року Спеціальний доповідач ООН щодо Руанди вказував на те, що зґвалтування були систематичними та слугували зброєю.

Гендерно-зумовлене насильство є поширеною проблемою в Центральноафриканській Республіці, Демократичній Республіці Конго, Малі, Дарфурі, Сирії. Воно використовується для терору, для покарання общин та етнічної «чистки». Переважно жертвами стають жінки і дівчата, однак насильства зазнають також і чоловіки, і хлопчики. Всі вони піддаються маргіналізації і стигматизації з невеликою надією на встановлення справедливості: аби ті, хто нападав, предстали перед судом. Тож, розвиваючи міжнародну юриспруденцію, Міжнародним кримінальним судом сексуальне насильство і гендерно-зумовлене загалом планується розглядати не як відсторонений злочин, а в межах військового, щоби надалі попіклуватися про дестигматизацію жертв насильства та попередити такого типу злочини.

Звісно, найбільше інформації можливо зібрати в час, коли події тривають. Це стосується і українського сьогодення. Кількість жертв, що постраждали внаслідок збройного конфлікту на сході України зростає з кожним днем. При цьому, втрат зазнають не лише військові, а й цивільне населення.

«Щоб я не кричав, мене били битою по голові, по колінах, по статевому органу, періодично добивали ногами. Біль був нестерпний, від такого болю я зубами вгризався в черевик одного з бойовиків», - розповідає один із постраждалих із боку незаконних збройних формувань на Донбасі.

Значною проблемою є відсутність у цивільного населення знань щодо своїх прав. Перебуваючи в зоні збройного конфлікту, населення часто потрапляє в ситуацію безправ’я. Звернення до державних центрів допомоги на місцях не завжди дає результат.

Відповідно до положень міжнародного та національного права, стає можливим притягнення винних до відповідальності. Насамперед, необхідно зібрати і проаналізувати достатню кількість фактів та свідчень порушень прав людини, щоби надалі простежити діяльність органів державної влади України та громадських організацій, відповідальних за допомогу постраждалим у збройному конфлікті.

Тож правозахисники Східноукраїнського центру громадських ініціатив спільно з членами коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» займаються документуванням правопорушень на сході України, аби на основі зібраних даних зробити подання до Міжнародного кримінального суду.

«Сексуальне та гендерно-обумовлене насильство є порушенням прав людини, що має певні особливості під час збройних конфліктів. На жаль, в державах часто відсутні ефективні механізми для захисту потерпілих та притягнення винних до відповідальності. Тому для відновлення справедливості та покарання осіб, що вчиняли насильство, існує міжнародна юстиція» - підсумовує аналітикиня Східноукраїнського центру громадських ініціатив.

Звертаємо увагу  осіб, які постраждали під час конфлікту або стали свідками грубих порушень прав людини, про можливість повідомляти про такі порушення організації-члени Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» у спеціальній формі на сайті.