Він використовує свій шанс і пише власну історію життя. Він давно став сценаристом та режисером свого життя без менторських імперативів та чужих сентенцій, довіряючи власній інтуїції...
… Червона доріжка… Вони, юні, сповнені надії, щасливі студенти, шаленіють як тільки у фокус їхньої уваги потрапляє він – РЕКТОР… Сьогодні вони, юні, вітають свого «юного орла» з юним ювілеєм – 25-річчям ректоріади…
... Почесні гості… Пліч-о-пліч президенти та міністри, депутати та губернатори, представники шоу-бізу та митці, науковці та громадські діячі, викладачі та вражаюче своєю красою і талантами студентство… Усі вони в дивовижному консонансі вітають, бажають і, звісно, виражають пієтет тому, хто амбітно і гонорово на весь світ заявив про українську ідентичність, про українську культуру, про українську душу, про український ВУЗ із душею…
… Я проходжу коридорами КНУКіМ і ловлю себе на думці, що велика освітянська імперія «Київський національний університет культури і мистецтв» розпочала свою строкату історію саме 25 років тому, хоча, ні, як на мене, то 43 роки тому – у 1975, коли поріг Київського державного інституту імені О.Є. Корнійчука переступив студент Михайло Поплавський… Зайшов, щоб навчатися, а залишився, щоб навчати…
… Із студентських лав та до сьогодні він ламав і ламає стереотипи та елімінує кліше. Нова парадигма у справі, якою займається, – ось його мета і завдання.
В Україні за часів незалежності розпочався і продовжується процес реформування системи освіти на принципах демократизації усього навчально-виховного процесу. Так, відкрилися нові навчальні заклади, але справжнім брендом у сфері освіти, сильним і капіталізованим, став лише Київський національний університет культури і мистецтв КНУКіМ.
Сьогодні він, РЕКТОР КНУКіМа, не експлуатуючи прізвища Великого Кобзаря, Великого Філософа чи Великого Митця, своєю титанічною працею і новаторським незламним духом залишив сучасникам лише один вибір – називати навчальний заклад своїм ім’ям: МИХАЙЛО ПОПЛАВСЬКИЙ…
… На великому екрані кадри нового документального фільму «РЕКТОР», у руках ледь втримую книгу з однойменною назвою, а з репозиторіїв пам’яті дістаю файли, в яких надійно заархівовано події, де головним героєм був і залишається він, Михайло Поплавський… Думки летять і тільки оплески присутніх на мить зупиняють мене… Гості один за одним воліють донести присутнім якусь пікантну історію, так чи інакше пов’язану з винуватцем свята, багато хто не стримує сліз… Коли від сміху, а коли від високих емоцій, каталізатором яких є велика та непроста історія РЕКТОРА, його тернистий шлях «від джерел» до «ректорського керма»…
Який масив інформації у різні часи супроводжував «поющего ректора»... Сьогодні ним захоплюються, або навпаки, критикують, аплодують стоячи, або відверто кепкують, плетучи плітки швидше, ніж павук павутиння. Рефлексії численних заздрісників, м’яко кажучи, вражають. Так, я свідомо кажу не про конкурентів, а саме заздрісників, бо у сильних та успішних особистостей немає конкурентів…
… 25 років він виводив власний алгоритм того як дивіденди, отримані від персонального бренду, стають вагомими інвестиціями у створення нових сильних брендів. Він став хрестоматійним прикладом людини, яка згенерувала власний бренд та вдало капіталізувала його… Він першим у країні ризикнув довести цільову аудиторію до «стресу», давши привід експертному середовищу брендологів, релайтерів, політичних психологів, політтехнологів ще довго дискутувати на тему PR-проекту «Співаючий ректор як технологія», аби згодом дійти висновку, що рівних йому в умінні встановлювати раппорт чи емпатію, використовуючи найкращі засоби: телевізійні шоу, теле- та радіотрансляції, концерти, перфоманси, просто немає…
… Сьогодні я вкотре констатую: поки вершники Апокаліпсису волають про те, що «все пропало», адепти алармізму в «Ре мінорі» виконують «бла-бла-бла», він в «До мажорі» живе, прагне, досягає. І нехай злі язики на свій лад критикують , а він збирає під своїм брендовим знаменом найкращих, тих, хто усвідомлює: культурна життєздатність нації – аксіологічна домінанта на мапі буття.
Так, я навіть не помічаю, що переходжу на мову суперлативів, коли йдеться про Михайла Поплавського та Київський національний університет культури і мистецтв. Сьогодні він об’єднує всіх тих, хто вміє працювати в режимі мобілізуючої та глибокої національної і культурної самокритики, розуміючи, що культура − це основа державності і духовна обороноздатність нації, а тому так само потребує пильної уваги та інвестицій.
Сьогодні він обирає всіх тих, хто розуміє, що сила бренду «УКРАЇНА» в його емоційному наповненні, тому щомиті інвестує частку свого «Я» Батьківщині, відправляючи частину свого ресурсу в загальний репозиторій енергій, звідки черпає і черпатиме сили велика країна і великий народ. Сьогодні він, РЕКТОР, якому 25, той, кого позаочі називають керманичем Українського Гарварду, перфектно і прегнантно капіталізує бренд під неймом «УКРАЇНА»…
P.S. … Мені досить часто доводиться чути питання: у чому секрет сильних брендів? Створення особистого бренду – це перманентний процес самоаналізу, пізнання своєї суті, в ході якого людина повинна виявити свої домінуючі якості і навички, визначити свої таланти і презентувати себе світу з урахуванням власної унікальності. Алгоритм створення особистого бренду: індивідуальність помножена на майстерність і комунікативність…
Сьогодні Михайло Поплавський підтвердив, що у світі немає нічого дзеркального. Все індивідуально і неповторно. І домінуючу позицію в цій ієрархії неповторності займає ЛЮДИНА. Сила його власного бренду у справжності.
Поки мезантропи і філантропи обмінюються масками один одного і майстерно використовують свій камуфляж, бодай маніпулювати людством, каліграфічно виводячи сторінки історії ілюзій, культивують наївну віру у добрі наміри хижаків, філігранно інспірують думку про те, що саме вони – генератори «раю» на землі для кожного з нас, він не боїться показувати світу себе справжнього… Маски-Шоу – точно не його формат. Він використовує свій шанс і пише власну історію життя. Він давно став сценаристом та режисером свого життя без менторських імперативів та чужих сентенцій, довіряючи власній інтуїції, яка як дарунок Творця допомагає йому не зраджувати собі і жити так, щоб про нього сказали : «Veni, vidi, vici»…
P.P.S. …Прийміть щире шанування та визнання за всі таланти, найбільший серед яких – Талант людяності. Я зичу Вам довгого натхненного життя. Працюйте і надалі у нестримному розвої, щоб не було зупину ні Вашим літам, ні Вашій діяльності. Хай будуть пружними вітрила нових задумів та мрій. Козацького Вам здоров’я, довголіття та юнацького завзяття! Бо все тільки починається… Нова історія буття вже набирає обертів…
©Vilena V Voronova
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.