Справи мирські й церковні

Окупація України, яка для багатьох стала «історичною звичкою», не замикається лише на територіальних утисках (Крим, Донбас),а й на культурних, духовних. Останнє стало ще й знаряддям пропаганди.

Окупація України, яка для багатьох стала «історичною звичкою», не замикається лише на територіальних утисках (історичні землі Кубані, Північної Слобожанщини та новітні «надбання» - територія АР Крим та частини Донбасу), а й на культурних, духовних. Останнє ще пристосоване до повсякдення як знаряддя пропаганди та дестабілізації, руйнування з середини Української Державності

Особисто завжди стояв осторонь церковних чвар, розбірок на ідеолого-канонічному фронті. Вперше над питанням лояльності церков та служителів відомо якого культу я задумався спостерігаючи в Донецькій області тоді незбагненні явища. Щодо «канонічності» МП зараз з’явилося багато аналітичних та історичних матеріалів. Для себе кожний має визначитись сам на підставі власного аналізу (якщо, звісно, ознайомлені здатні на відповідні процеси мислення).

Останньою краплею на шальки суспільної терпимості до виходок «священників» так званої «Української» православної церкви Московського патріархату (дописи в новинах про інші події кожен може знайти сам при бажанні, особливо привертає увагу вислів Глави УПЦ МП Онуфрія, який вважає, що українці заслужили Голодомор) стало нехтування проханням відспівування трагічно загиблої дитини, буцімто іншої конфесії. Суспільний резонанс цієї події має всі шанси стати головною подією чи не всього року, або стати поворотним моментом у діяльності Московського патріархату на території України. Ще до цього на розгляд Верховної Ради України було подано проекти законів України про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (щодо зміни релігійними громадами підлеглості) (реєстр. № 4128 від 23 лютого 2016 року), який має спростити конфесійне самовизначення громад, та про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором (реєстр. № 4511 від 22 квітня 2016 року), яким пропонується встановити особливий статус для релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі-агресорі, яка визнана у такій якості Верховною Радою України (всім зрозуміло, яка країна набула цей «почесний» статус).

Сказати, що ці проекти актуальні – це не сказати нічого. Вони суперактуальні. Як з позицій надання більшої свободи релігійним громадам, так і щодо забезпечення легітимного міжконфесійного переходу за волевиявленням громад. Це повністю відповідає принципу свободи віросповідання та суперечить догматам «патріархальної стійкості» РПЦ.  Нажаль, політичної волі у Верховній Раді в 2017 році для прийняття цих проектів не знайшлося, тож ситуація набрала некерованих обертів. Однак, чи можна вирішити питання все ж таки у правовому руслі? Можна. Всі пам’ятки архітектури (а саме вони переважно окуповані МП) належать (знаходяться на балансі) або органів місцевого самоврядування, або спеціально уповноважених юридичних осіб. Наприклад, в Чернігові це Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» (науково-дослідний та культурно-освітній заклад архітектурно-історичного спрямування), яким із відповідною так би мовити «релігійною громадою» укладені відповідні договори користування (та чи законно?). Лише громада своїми активними діями може спонукати відповідні місцеві органи влади та юридичні особи – балансоутримувачі об’єктів Національної культурної спадщини Українського народу почати процес прозорого перегляду цих договорів.

Так, ввечері 8 січня, як реакція на події біля Лаври та інших святинь, «окупованих» МП, окремими російськими пропагандистськими ЗМІ було поширено допис «отамана» фейкового «козацького» утворення з кримінальним нахилом (події на Донбасі це красномовно довели) – «Верного Казачества», учасник проросійських терористичних організацій, які приймали участь в розпаленні війни на Донбасі Олексія Селіванова про те, що «для захисту монастиря в Київ увійде армія Новоросії». Звісно, будуть ще подібні «заяви» та погрози як від маргиналів, так і від «офіційних» осіб, наближених до Кремля та керівництва РПЦ. Можна по-різному ставитися до таких заяв: від сарказму до настороги.

9 січня подібна акція відбулася біля ще однієї Української Святині – Троїцького Собору у Чернігові, в якому висить так звана «ікона» сімейства російського царя Миколи ІІ (це той, по якому зітхає найодіозніша колаборантка, колишня прокурор в окупаційній адміністрації Криму Н.Поклонська).  Здається, більшої ганьби годі й уявити. І це ще не все. На інформаційних стендах висять «тури» до країни-агресора (особливо припадає до ока тур на Соловки) та окупованого Криму. На стіні Спасо-Преображенського собору як насмішка і досі висить «табличка» з надписом «про возз’єднання України з Росією» (Спасо-Преображенський собор закладений біля 1030-36 рр. чернігівським князем Мстиславом Володимировичем. Цікаво те, що архітектура та прийоми будівництва характерні для візантійського будівництва в X-XI століття, а давньоруській архітектурі більше не повторюється, про що свідчать спеціально залишені не оштукатурені фрагменти кладки). Я не поділяю способу, яким привернуто увагу суспільства до даних фактів (щодо креслення фарбою таблички, див. фото), але місцева влада має бути дещо розторопнішою у цих питаннях щодо прибирання пропагандистських сторінок сфальшованої Української «історії». Лише 10 січня «табличку» було демонтовано начебто на реконструкцію, однак і Департаментом культури і туризму (Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації)  направлено до науково-експертної ради Міністерства культури України щодо надання дозволу на прибирання цієї провокаційної таблички. Ось розумний та правовий шлях без нівечення пам’яток історії та архітектури. Але чому це не було зроблено раніше? Чому потрібно провокувати громадськість на «акти вандалізму»? До речі, на сайті «Чернігова стародавнього» зазначено, що пам’ятка передана у користування «Українській православній церкві» без зазначення приналежності. Помилка? Чи це робиться свідомо? Чи на боці громади Чернігова керівництво установи?

Ну а те, що відбувається під час богослужінь, про ті слова, які лунають в церквах МП, годі й писати, нехай вони залишаються на совісті тих, хто їх промовляє під склепіннями Українських Святинь. 

Ліквідація (викриття, нейтралізація) озброєних незаконних формувань, які, вочевидь, готові до виконання функцій захисту «гніздища сепаратизму» в серці Києва – справа СБУ та інших правоохоронних органів (хто бував у Лаврі, той бачив «монашиків» в берцях та рясах, які крокують в однострої. Ну а хто бував у Святогірській Лаврі, то й казати годі). Реагування на означені несміливі закиди «військового характеру» окремих псевдо козаків-радикалів в РФ – справа Генштабу України. Наявність «охорони» Лаври можна побачити під час акції 8 січня 2017 року патріотичними силами. Ті, кого так охороняють, почуваються досить спокійно навіть в ситуаціях, коли розпочиналася словесна перепалка, під час якої прозвучала чи не ключова фраза від так званого «настоятеля» Києво-Печерської Лаври: «Крим ніколи не був українським». Звісно, він взяв свої слова назад, але слово – не горобець. Все це актуалізує також питання прийняття окремого Закону України, який встановить кримінальну відповідальність за заперечення російської агресії та окупації території АР Крим та частини Донбасу.

Отже, МП в Україні – знаряддя пропаганди та розпалу ворожнечі, осередок сепаратизму та колабораціонізму (а можливі слідчі дії всередині таких так би мовити «церков» можуть викрити багато чого цікавого), пряма загроза існуванню Української державності, гальмо на шляху відродження Української нації, відновлення історичної пам’яті, захисту півторитисячирічного культурного надбання. Загроза національній безпеці. У сукупності з сумнівною канонічністю МП має бути визнана не церковною конфесією, а іноземним агентом із усіма звідси випливаючими правовими наслідками. Чекають на свою «модернізацію» і статті 178 «Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків» та 179 «Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь» Кримінального кодексу України.