Зарайський та Кобевко: бомбони понад усе!

1111

Цукерки, канфєткі, бомбони. Назви солодощів різними мовами за словником і слова, які використовують, щоб описати звичаї й порядки, що панують в журналістиці Буковини. Першим, хто представив на суд громадськості приховані сторони того, як насправді заробляють «незалежні» журналісти став Віктор Довганич. Скандальний і зажерливий рагуль із претензіями на тонке знання місцевої політичної кухні. Насправді ж простий провокатор.

Довганич зробив те, що всі і так знали, але соромилися говорити вголос. Він відзняв кілька роликів, на яких видно як редактор газети «Час» Кобевко та власник сайту «Букінфо» Зарайський з радістю продають себе, бояться продешевити і торгуються до останньої копійки. Тоді був величезний скандал (або точніше – срач), після якого за Довганичем закріпилася репутація «руконеподаваємого». А Кобевка із Зарайським почали називати «бомбонниками».

Відтоді сплинуло досить часу, аби герої викриття трішки відмилися від заслужено викинутих на них екскрементів, але поїзд безчестя, як-то кажуть, пішов і його не спиниш. В Чернівцях не залишилося жодного наївного, хто б продовжував вірити в порядність, принциповість та інші професійні чесноти Кобевка і Зарайського. Цю маску із них зірвано і вони спокійно продовжують собою торгувати, повторюючи час від часу заклинання про редакційну незалежність, про дотримання стандартів журналістики. А це робити треба, бо інакше тяжко пояснити замовникам той прайс-лист, який ці журналісти виставляють клієнтам на публікацію замовних статей.

А клієнтів з роками не меншає, бо завжди є попит на помийниці, через які місцеві політики мочать своїх конкурентів. Наприклад, щоб вибити із посади голову обласної адміністрації Фищука, треба спершу його назвали невмілим, недалеким, неефективним стариганом, який не здатний керувати областю, а може лише захищати інтереси свого зятя. За таке завдання сміливо береться Зарайський і статті про «дєдушку Фищука» стають надійним джерелом заробітку.

Цинізм в тому, що Зарайського із Фищуком розділяють якихось 9 років різниці у віці, але це не спиняє «молодого правдолюба». Йому ж треба доньку-студентку годувати. А Київ, де вона вчиться, місто не з дешевих.

Кобевко теж вміє пектися про своїх нащадків. Коли його донечка стала депутатом обласної ради і зчепилася з Мунтяном, то «Час» вилив на лідера «Батьківщини» стільки помиїв, що їх би вистачило кільком десяткам свиней.

Найприкріше те, що ніби й не дурні люди. Колись вони були зразками, на них хотіли бути схожими молоді журналісти. Але любов до наживи страшніша за алкоголізм, бо він нього лікують. Звичка до легких грошей і солодких бомбонів зробила ведмежу послугу – Зарайський з Кобевком перетворилися на справжніх представників найдревнішої професії журналістики, які торгують собою з легеньким рум’янцем цнотливості на вгодованих лицях. І від цього не відмиєшся…