... Сьогодні моя пам'ять воскрешає і хвилює далеку і неповторну шкільну пору: рідну школу, гамірний клас, перші пізнання дивосвіту крізь призму своєї першої вчительки – Н.М. Соломко. Її глибинні, з блискітками, як дві зорі, що впали з неба, очі. Кожним поглядом, рухом, переконливим словом вона відкривала перед нами світ знань, складний духовний світ буття, живила наші спраглі душі, закладала цеглини міцного фундаменту товариських стосунків, привчала до самостійності, бути особистостями…
Як це надважливо розумієш тепер, через низку років…
Зі святом, дорога вчителько моя! Із Днем працівників освіти, славні педагоги нашої України!
Рясних, як кущ калиновий, педагогічних успіхів. Не тягніть тягар минулого у душі сьогоднішніх підопічних, а літайте разом із ними у хмарах майбутнього.
Легкої ходи вам до вершин знань на шляху творення нової України.
Терпіння і наполегливості тобі, Український Вчителю! Світися і світи!
P.S. … «Продовжуючи себе у своїх вихованцях, ми творимо не тільки людину. Ми творимо самий час. Дух часу…». Василь Сухомлинський.
P.P.S. ...Сьогодні мій пієтет і слова подяки адресовані директору школи, яка вже давно стала підшевною, середньої загальноосвітньої школи №281 міста Києва, Цимбал Людмилі Яківні, та кожному педагогу і вихователю, які віддають часточку самих себе дітям. Скільки раз я чула пряму мову Людмили Яківни, і щоразу вона поспішає донести все про своє «дітище» (бо робота для неї давно стала сенсом життя)…
«Невже вони є такі, справжні альтруїсти, такі наполегливі, такі амбітні, такі залюблені у свою справу і дітей люди?», − такі думки генеруються, коли чуєш їх, бачиш їх у роботі, і знаєш, який хрест несуть.
Вони є. Принаймні в цій звичайній і незвичайній школі на Борщагівці я їх знайшла.
Тож перша відзнака від Всеукраїнського Жіночого Руху «ЖІНКИ ЗА ЗМІНИ» − саме Їм.