«Кропивницький-фест»: бенкет під час чуми?

На треті роковини найстрашнішої трагедії в історії україно-російської війни – так званого іловайського котла, у Кропивницькому гуляють на широку ногу.

На треті роковини найстрашнішої трагедії в історії україно-російської війни – так званого іловайського котла, у Кропивницькому гуляють на широку ногу. За 7 мільйонів державних коштів з 29 серпня по 3 вересня тут проводиться масштабний мистецький фестиваль, під час якого проходить ціла низка концертів з фейерверками та інших яскравих культурних заходів.

Саме 1 вересня три роки тому почали надходити жахливі звістки з полів під Іловайськом. Про сотні загиблих, тіла яких вивозили просто «Камазами», насипом. Про десятки поранених, які загинули через нестачу медикаментів. Про сотні полонених та зниклих без вісті.

Тільки за офіційними даними, у перші дні вересня 2014 року в оточенні під Іловайськом загинули 366 українських вояків. Родичі загиблих і досі ідентифікують їхні рештки за експертизою ДНК. 429 наших бійців отримали поранення різного ступеню тяжкості, 300 — потрапили у полон противника, частина з них досі залишається там.

Коротка пам’ять українських політиків вже стала сумною приказкою, та у цьому конкретному випадку йдеться вже про справжню наругу. З особливим цинізмом, адже роблять це не «недобиті риги» чи латентні сепари. На білбордах, лайтбоксах та запрошеннях на культурне дійство у Кропивницькому чи не найбільшим шрифтом зазначається, що ініціатор фестивалю – один з народних депутатів, що пройшов до парламенту за списками «Народного фронту», партії колишнього прем’єра Яценюка, яка зробила минулі вибори саме на військово-патріотичній тематиці.

Сучасна українська культура – це добре і цікаво, і популяризувати її народним обранцям сам Бог велів. Проте чи час витрачати на це державні мільйони зараз, коли молоді масово покидають країну у пошуках гідного життя та заробітку, а старі доживають вік на мізерні пенсії? Тим більше, потрапити на більшість заходів фестивалю «Кропивницький», щоб відволіктися від реалій злиденного сьогодення, пересічний глядач не зможе. Бо вхід по запрошенням, а роздають їх за всім відомими, ще радянськими принципами – «уважаемым людям», як правило, з достатком. Перед бідними і простими – на «найкасовіші» речі двері зачинені.

Та менше з тим. Найстрашніше – швидкість, з якою в окремих головах над дорогими піджаками з жовто-блакитним прапорцем на лацкані настає забуття страшних і зовсім нещодавніх подій, ще відкритих кровоточивих ран країни та нації. Пам’ятайте про це у яскравому вирі радощів і захоплень від мистецького фестивалю.