Два підходи до реформування

Як буде змінено державну політику України у сфері охорони здоров’я? Швидко чи результативно?

Одвічна проблема, з якою стикаються лікарі: спочатку пацієнт доводить своє здоров’я до критичного стану; потім лікує симптоми, які проявляються зовні; як тільки знову можна повернутися до роботи, процес оздоровлення закінчується. Оскільки безпосередньо причини захворювання не були знешкоджені, цикл повторюється. Такий вибір можна зрозуміти, адже в українських реаліях середньостатистичний громадянин не може дозволити собі тривале лікування –  йому треба працювати. Швидкість боротьби з наслідками є вирішальною в цій ситуації. Але як довго він зможе прожити, слідуючи такому патерну та заплющуючи очі на саму хворобу?

Така сама ситуація склалася і в українському політикумі, де головною хворобою є корупція. З першого дня проголошення незалежності наше суспільство та очільники держави борються з симптомами корупції, а треба – з її джерелом. І, начебто, ідея чимшвидше подолати хабарництво цілком виправдана, але через поспіх нівелюється ефективність всіх вжитих заходів. У світлі медичної реформи ця теза стає ще більш жахаючою, бо мова йде про питання здоров’я та навіть життя 45 мільйонів наших співвітчизників.

Під час розгортання перепитій щодо міністерського законопроекту 6327 не можна було не помітити, з якою наполегливістю його лобіюють представники МОЗу. Те, як активно деякі депутати закликали внести цей законопроект до порядку денного Верховної Ради, а потім проголосувати за нього, вказує на його важливість для певних груп інтересів. Більше того, вся риторика щодо реформи західних експертів з Міністерства охорони здоров’я супроводжується постійними нагадуваннями про нагальність піднятого питання. Нам увесь час повторюють, що законопроект слід прийняти вже у вересні, щоб пошвидше внести поправки в Держбюджет та запустити систему охорони здоров’я по новим правилам. Команда Уляни Супрун педалює свій проект, послідовно малюючи яскраві образи, де загрузлі в хабарах та «подяках від пацієнтів» лікарі паразитують на тілі суспільства. Не буду вдаватися у деталі щодо того, що подібне узагальнення не є виправданим і принижує тих медиків, які роблять свою справу сумлінно. Скажу лише, що виправдовуючи таким чином поспіх з реформою, її розробники ризукують провалити все.

На завершення своєї думки хочу навести приклад іншої реформи в медичній галузі, а саме – ліквадацію СЕС. Головним її гаслом було переформатування органу санітарно-епідеміологічного контролю, який мав величезну можливість вимагати гроші з усієї країни. Проводилася ця реформа з таким самим поспіхом, як і сьогоднішня. Наслідки, на превеликий жаль, фатальні. За останні 3 місяці в Україні померло 9 людей від ботулізму; вперше системні зараження цією хваробою з побутового рівня перекинулася на споживацький сектор (ринки, супермаркети, заклади громадського харчування). Так, у погоні за швидким подоланням корупційних схем, забули про безпеку громадян України. Тож зараз, в часи докорінних змін всієї системи охорони здоров’я, ми маємо пам’ятати та брати до уваги минулі помилки. Не можна поспішно робити рішення, коли мова йде про здоров’я всього суспільства.