«Спасение утопающих – дело рук самих утопающих»
Вже на цьому тижні
Верховна Рада спробує прийняти урядовий проект так званої Пенсійної реформи. Та
чи знайшли народні обранці у законопроекті відповіді на всі запитання? Чи зрозуміли,
коли, як і за рахунок чого запрацює нова пенсійна система?
Здавалося б, і
прихильники, і скептики розібрали вже законопроект по кісточках. Але один з
головних моментів – запровадження накопичувальної системи та поступова
відмова від солідарної – викликає сумбур. Спираючись на демографічні та
економічні показники, очевидно, що солідарна система пенсійного забезпечення
себе вичерпала. Але ініціативи щодо впровадження накопичувальної системи
достатньо розмиті.
В цьому сенсі можна
було б не винаходити велосипед, а звернутися до досвіду розвинутих країн, де
вже давно діє змішана система пенсійного страхування, основою якої є недержавні
пенсійні фонди. Прикладом, у Великобританії, Німеччині, Італії, Франції
«основну погоду» роблять саме недержавні професійні пенсійні фонди. Вони
створюються безпосередньо на підприємствах та виробництвах, працівники
укладають колективний договір з роботодавцем, на підставі якого він відраховує
внески на пенсійне забезпечення і формує пенсійні виплати. Але на шляху до
формування таких фондів у нашій країні державі доведеться подолати багато
перешкод: в першу чергу, створити умови для існування, беручи на себе всі зобов’язання у форс-мажорних випадках,
відновити довіру людей до недержавних фінансових установ, підвищити рівень заробітних плат, з яких
можна буде массово щось відкладати.
Тому спробуємо
розібратися – як нам, поки ми молоді і сповнені енергії, накопичити на пенсію,
особливо не розраховуючи на щедрість держави.
З чого ж розпочати,
запитаєте ви?
А хоча б з невеликого
депозиту у банку. Немає такої суми, з якої б ми, працюючі, не могли б відкласти
10%. А якщо банк є учасником фонду гарантування вкладів, то будь-яка сума до
200 тисяч гривень все одно повертається вкладнику, тобто ризики близькі до
нуля.
У Німеччині дуже
популярно турбуватися про свою пенсію з молодості. Для цього німці можуть
створювати будь-які форми приватного капіталу: це і купівля нерухомості, і
інвестування у цінні папери, і накопичувальні банківські рахунки тощо. Але
найрозповсюдженішим способом є укладання індивідуального договору про
страхування життя або про пенсійне страхування. До речі, серед моїх підопічних
пенсіонерів також є такі, що уклали договір про страхування життя, за яким
сьогодні отримують дивіденди. Єдиний недолік – зробили вони це запізно, аби
мати суттєвий прибуток. Але за умови вчасного оформлення договору – це також є
надійним інструментом забезпечення у старості.
Ще як варіант з
мінімальним ризиком – укладання договору довічного утримання. Тобто працююча
людина бере на утримання пенсіонера, виділяє частину коштів на його
забезпечення, піклується про нього, а на виході отримує нерухомість, яка вже
колись працюючому забезпечить безбідну старість. До речі, такий варіант
вигідний обом сторонам.
В будь-якому разі,
який би ви не обрали варіант – чим
швидше це зробити, тим краще. Адже розраховувати на підтримку держави і думати,
що пенсія десь далеко, є хибним шляхом. Невідомо, що ще придумають можновладці
через 20-30 років, аби зняти з себе відповідальність за розмір пенсійних
виплат, але якщо бути готовим зустріти пенсію у всеозброєнні – повірте, навіть
старість зможе принести радість та задоволення від життя.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.