Хто і навіщо ліквідував "Гіві"?

Смерть ще одного ватажка терористів, безумовно, не може бути поганою звісткою для українських захисників.

 М’яко кажучи, мотив у наших бійців і спецслужб був, цю обставину важко заперечити. Та водночас низка фактів свідчать про більшу правдоподібність інших версій, ініціатори і виконавці яких перебувають по ту лінію фронту.

По-перше, якби «Гіві» дійсно ліквідувала українська ДРГ, невже бойовики обмежилися б лише лякливими погрозами про помсту в бік Києва, невже б змарнували нагоду атакувати українські позиції за підтримки російських військ у відповідь на «терористичні методи» українських військ? Навряд, адже зазвичай бандформування здійснюють різні провокації, аби знайти хоч якийсь привід і виправдання агресії. Тож не використати реальний привід для загострення ситуації в ОРДЛО не змогли б. Відтак, тільки словесна реакція ватажків ЛДНР на вбивство вже другого свого «героя» лише за останніх кілька місяців може свідчити про одне – усунення лідерів угрупувань здійснене або принаймні санкціоноване Кремлем. Адже Москві нічого не заперечиш, тому й залишається хіба що погрожувати українцям.

Якщо це так і московські куратори дійсно влаштовують чистки в рядах бойовиків, то цілком можливо, що Росія поступово готується до місцевих виборів на Донбасі. І щоб диктувати в ході цього процесу свої умови, насамперед змусити Україну погодитися на ці вибори, російське керівництво йде на ліквідацію всіх елементів, за участі яких Київ ніколи не погодиться дати хід політичному врегулюванню. За такого сценарію невдовзі можна очікувати й усунення вищого керівництва ЛДНР – Захарченка і Плотницького.

Нарешті, ще одне припущення цілком вписується в фабулу останніх подій на Донбасі. Вбивство «Гіві» може бути частиною провокативних дій на фоні ескалації бойових дій в Авдіївці. Здається, російська сторона до цього часу вже випробувала всі можливі пороги чутливості ЄС і нової адміністрації США багаторазовими обстрілами і спробами штурмів цього міста. І, вочевидь, реакція міжнародних партнерів більш ніж влаштувала Кремль, точніше повністю розв’язала йому руки для подальшої агресії. До речі, показово, що авторитетні російські ЗМІ продовжують називати Авдіївку підконтрольною ДНР територією. З одного боку, це робиться для того, щоб пояснити, хто і чому обстрілює місто (адже не може українська армія обстрілювати своє ж місто), з іншого – аби таки відвоювати цю територію без порушення «перемир’я» (адже якщо для російського телеглядача Авдіївка вже належить ДНР, то «ополченці» нічого й не порушуватимуть, зайнявши нову територію насправді). Таким чином, це означає новий масштабний наступ ворога на Донбасі.

Актуальності останньому варіанту додають повсюдні розмови про вичерпаність Мінських угод та необхідність їх перегляду. При цьому всі добре пам’ятають, в яких умовах підписувалися Мінськ-1 та Мінськ-2 – це було після Іловайська та під час Дебальцевого відповідно. Тому є висока імовірність того, що легітимувати Мінськ-3 Росія також збирається під масштабним військовим тиском на Україну, в умовах якого найпростіше добиватися фіксації тих положень, котрі знову позбавлять Київ можливості збереження державного суверенітету при вирішенні конфлікту. І щоб вийти з чергового глухого кута, знадобиться вже Мінськ-4.