Знайти провокатора, або надзавдання для ОБСЄ

Александр Хуг заявив, що, незважаючи на те, хто провокує ситуацію, обидві сторони порушують угоду про припинення вогню.

У свіжому інтерв’ю «Українській правді» заступник голови спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на Донбасі Александр Хуг заявив, що, незважаючи на те, хто провокує ситуацію, обидві сторони порушують угоду про припинення вогню.

З цього приводу слід сказати кілька речей. По-перше, цю мантру, мовляв «обоє рябоє», ОБСЄ повторює постійно. І свідомо чи ні, але така риторика формує у світі думку про те, що в насильстві на Сході України винні як Росія з бойовиками, так і Україна. Порівну – ні більше, ні менше. Звісно, представники місії не спотворюють реальність в тому сенсі, що в періоди загострення фіксують обопільні прояви бойової активності. Та, з іншого боку, це має ознаки відвертої маніпуляції, адже формуючи дискурс про рівну долю відповідальності сторін за спалахи військової агресії, ОБСЄ повністю відсуває на задній план всю суть конфлікту, зокрема те, хто і чому його розпочав, на чиїй суверенній території це відбувається, що там взагалі роблять незаконно озброєні формування та російські найманці і солдати. Без наголосу на всьому цьому кожен крок української армії по захисту і звільненню власної землі від окупантів можна спокійно розцінювати ледь не як агресію. Зрештою, що значить «незалежно від того, хто провокує ситуацію»? Адже мова йде не про якусь дрібницю, коли хтось провокує когось словесною образою чи в схожій манері, а про провокації у вигляді обстрілів з артилерійської зброї, спроб штурму позицій, прориву ДРГ і т.д., тобто про акти військової агресії. Це означає, що для дотримання умов припинення вогню за таких провокацій сторона, яку провокують (тобто атакують чи обстрілюють) мусить щонайбільше підставити другу щоку. Відтак, не дивно, що такий ідеалістичний підхід ОБСЄ заважає реальній ефективності її роботи.

Для того, щоб гарантувати стійке і тривале припинення вогню, будь-яка організація, в тому числі ОБСЄ, повинна чітко фіксувати провокатора і мати змогу карати його шляхом координації дій з міжнародною спільнотою. Тому, якщо кількісний склад місії ОБСЄ в найближчому майбутньому не буде суттєво розширений для уможливлення фізичного контролю над ситуацією, якщо місії не нададуть доступ до всієї зони конфлікту і, врешті-решт, якщо її не озброять, ОБСЄ в Україні залишиться хіба що статистом з обмеженими можливостями, який постійно стверджує, що стріляють всі. І не дивно, адже триває війна, яку ще часто називають «перемир’ям», «тишею», «припиненням вогню» і т.п.