Державна мова не стане популярнішою, якщо її насаджувати загрозою штрафів

Якщо ми просто змушуватимемо всіх підряд говорити українською, то нічого, крім нових азарівських «кровосісів», з цього не вийде.

Сто років тому в Росії почали будувати комунізм. Ідея ніби непогана – рівність людей, справедливий розподіл благ, суспільна власність на засоби виробництва, відсутність експлуатації людини людиною, класової нерівності і т.д. Та оскільки шлях до світлого майбутнього торували ГУЛАГами, шарашками і психлікарнями, замість диктатури пролетаріату отримали диктатуру партії і вождів, а замість комунізму – тоталітаризм. Імперія, побудована на примусі і страху, проіснувала лише стільки, скільки могла цей страх підтримувати. Таким є закон історії.

Шкода, що сучасна Україна, котра наважилася на радикальний розрив з радянською спадщиною, не може до кінця засвоїти цей історичний імператив. Те, що ми обрали шлях незалежності і національної самобутності, - справедливо і правильно. Але методи, якими намагаємося рятувати свою ідентичність, мало чим відрізняються від способів, якими ця ідентичність нищилася в минулому.

Ще не закінчилася декомунізація, як у парламенті вже зареєстрували законопроект «Про мову». У тексті документу пропонується зробити українську мову обов’язковою в: усіх органах державної влади і місцевого самоврядування ( проведення засідань, оформлення документів, звернень громадян тощо), дошкільних, шкільних, позашкільних і вищих навчальних закладах. Пропонується також проводити українською всі культурно-масові заходи, знімати фільми, здійснювати друкарсько-видавничу діяльність. Виключно державною мовою повинні, згідно із законопроектом, віщувати українські ЗМІ. У сфері обслуговування також є обов'язковим використання української мови. За недотримання цих вимог пропонується стягувати чималі суми штрафів – від 200 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400 - 6800 грн), якщо мова йде про роботу офіційних органів і бюджетних організацій, від 200 до 300 (3400-5100 грн) мінімумів у сфері освіти, науки і культури, від 400 до 500 неоподатковуваних мінімумів (6800-8500 грн) для ЗМІ.

Слід наголосити, що мета законопроекту, тобто ситуація, за якої всі держслужбовці і політики, діячі культури і ЗМІ говоритимуть, а фільми, спектаклі та книжки випускатимуть принаймні здебільшого української, - є вкрай бажаною. Та знову ж таки, схожими прийомами її навряд можна досягти, а от добитися нових конфліктів дуже легко. Мова – це той культурний феномен, який не можна розвивати видаванням циркулярів. Неможливо змусити поважати мову під страхом санкцій чи примусу. Замість закону, який забороняє, наказує, карає, нам потрібні заходи, які створюють можливість, заохочують і стимулюють розвиток української мови. Замість згаданих законодавчих ініціатив значно продуктивніше приймати закони, котрі б надавали пільги україномовному культурному контенту, фінансували виробництво і розповсюдження україномовної продукції в медійній індустрії. Якщо національний мовний продукт сподобається більшості громадян, державна мова стане переважаючим мовним середовищем в Україні. А якщо просто змушувати всіх підряд говорити українською, то нічого, крім нових азарівських «кровосісів», з цього не вийде.