Голову в пісок

До яких результатів призведе страусова позиція уряду в питанні з безробіттям?

Якщо проаналізувати офіційні дані Держкомітету статистики, то можна зробити висновок: у нашій країні поступово зростає кількість безробітних. Так, у листопаді 2016 року, порівняно із жовтнем, кількість безробітних збільшилася на 6,9%. Це означає, що за один лише календарний місяць 21 тисяча 700 українців офіційно залишилися без роботи.

Насправді у Кабміні явно маніпулюють цифрами безробіття. Протягом останнього року Держстат повідомляв то про скорочення безробіття, то навпаки – про збільшення. Офіційна кількість безробітних коливається в межах 310–490 тисяч осіб. Ця кількість не співвимірна викликам, із якими Україна зустрілася за останні 2 роки. Маємо погодитись, що збройний конфлікт на Сході країни та загальний колапс економіки – обставини, які зовсім не сприяють зайнятості населення. Якщо враховувати, що, за даними того ж Держстату, в Україні проживає 42 мільйони 738 тисяч осіб, а працездатних – значно менше, то офіційні 2% безробітних – цифра, далека від реальності. Адже це в рази менше, ніж у більшості європейських країн: за даними Євростату, рівень безробіття в країнах Європейського Союзу знизився в березні 2016 року на 8,8%, порівняно з 9,7% за аналогічний період минулого року.

За даними Міжнародної Організації Праці (МОП), рівень безробіття в Україні становить щонайменше 9% станом на початок цього року. Це більш реалістичний підрахунок, у порівнянні з даними Держкомстату. Але і цифри МОП, як і статистика Державної служби зайнятості, – не більш ніж «вершина айсбергу». Адже йдеться про людей, які офіційно подали документи на отримання допомоги з безробіття. Решта – з різних причин на цю допомогу претендувати не можуть, чи йдуть у «тінь», вирішуючи самотужки проблеми з працевлаштуванням. Або шукають заробітків за кордоном – залишаючись поза зоною досяжності вітчизняних та зарубіжних статистів.

На сьогоднішній день жодні ініціативи Кабміну щодо послаблення податкового тиску на бізнес не дають позитивних результатів: все більше підприємців або закривають свій бізнес, або починають працювати неофіційно. Ситуація безумовно погіршиться внаслідок реалізації ініціативи уряду про підвищення мінімальної заробітної плати до 3200 гривень. Це крок до ще більшої «тінізації» економіки. Підвищення «мінімалки» спричинить зростання безробіття, адже некваліфікованих робітників, яким платити можна менше, або скоротять, або офіційно звільнять і виплачуватимуть їм винагороду «у конверті». Виходячи з наявного на сьогоднішній день розподілу рівня зарплат за регіонами, підвищення мінімальної зарплати серйозно вдарить по малому та середньому бізнесу в тих населених пунктах, де підприємці не зможуть забезпечити відповідне підвищення заробітної плати.

Частина з них намагатиметься вижити в нових економічних умовах, тобто – перейти працювати «в тінь». Ймовірно, що ті, кого вони будуть змушені звільнити, або поповнять лави офіційно безробітних, або намагатимуться знайти роботу за кордоном.

В українських ЗМІ давно фігурує неофіційна цифра у 5-8 мільйонів українців, що працевлаштовані за кордоном. Втім, детального обґрунтування вона не отримала. Відомо, що останнім часом чимала кількість наших громадян отримала дозволи на роботу у Польщі, а в самій Україні навіть зафіксували поступове зменшення безробіття саме за рахунок відтоку гастарбайтерів із нашої країни. Але скільки українців реально працюють у Польщі, як і у інших країнах-сусідах України, зокрема і нелегально – також достеменно не відомо.

Відтік кадрів з України до Польщі зовсім не є чимось дивним або неймовірним. Для прикладу: в той час, коли в Україні на державному рівні піднімають питання про скорочення кількості студентів, які матимуть право на стипендії від держави, Польща стимулює талановиту українську молодь отримувати вищу освіту, надаючи не тільки спеціальні стипендії під час навчання, але й право на легальне проживання та подальше працевлаштування майбутніх спеціалістів. Отже, не дивно, що за таких обставин, до того ж, взявши до уваги якість навчання, велика кількість українських студентів, особливо із західних областей України, надає перевагу навчанню у сусідній країні.

Існують об’єктивні передумови і для перетікання з України до Польщі низькокваліфікованої робочої сили. Скажемо відверто: український громадянин, без знання мови та без особливих кваліфікаційних вимог, може претендувати в цій країні на офіційне працевлаштування різноробочим із страховкою та проживанням. У разі, якщо ця людина погоджується працювати більше 10 годин на день, її зарплата може скласти від 2500 до 3000 злотих, тобто, у перерахунку на українські гроші, від 16 до 19,5 тисяч гривень на місяць.

Нагадаю, що середня зарплата у регіонах України (не враховуючи Київ), становить від 3764 грн. до 6733 грн. на місяць. Порівняння оплати праці виходить явно не на користь України.

Безробіття стає дедалі гострішою проблемою в Україні. І нинішній стан української економіки, на жаль, не дозволяє сподіватися на позитивні зміни на ринку праці. Соціально-економічна криза в Україні поглиблюється, про серйозні інвестиції говорити не доводиться, тож робочих місць – все менше, і це об’єктивний процес.

Чи й далі рапортуватимуть чиновники про вирішення проблем із безробіттям? Звичайно. Точніше, вони наводитимуть ті ж самі статистичні дані, з якими ми і зараз можемо ознайомитися на сайті Державного комітету статистики. Їх не турбує кричуща розбіжність у цифрах Держкомстату у 2% офіційно безробітних і даними МОП у 9% станом на початок цього року!

Чому влада не боїться проблем із безробіттям? Все просто: на сьогоднішній день жодний масштабний протест українців, який би спричинив зміну влади, не розпочинався саме з економічних негараздів. І «майдан-2004», як і «євромайдан» 2013-2014 рр. були політичними реакціями на дії влади. І навпаки, в новітній історії України немає випадку, коли б проблематика погіршення рівня життя та занепаду економіки спричинили масштабні протестні виступи. Ані «Податковий майдан» 2010-го, ані «Валютний майдан» 2014-го, ані «Тарифний майдан» у 2015 році не були підтримані широкими верствами суспільства, не стали причиною не тільки чергової революції, але й корекції курсу влади, як попередньої, так і теперішньої.

Щоправда, сьогодні економічна ситуація надзвичайно скрутна, і на її тлі можуть суттєво посилитися протестні настрої українців. Адже разом із безробіттям, для більшості наших співгромадян очевидні та болючі і падіння рівня життя, і зростання вартості комунальних тарифів, і спричинене ними зростання цін, і, звичайно, зменшення власної купівельної спроможності. Теоретично, спільний кумулятивний ефект всіх цих факторів дійсно може призвести до неконтрольованих соціальних наслідків, зокрема і до акцій протесту.

Шкода, що поки цього не помічають в уряді. Там, напевно, розраховують на те, що українці звикли переживати економічні труднощі наодинці з долею, перетерплять і виживуть. Але будь-якій людині, що сприймає ситуацію об’єктивно, ясно, що за таких умов щонайменшої іскри народного гніву вистачить для того, щоб спровокувати якщо не «майдан» чи «революцію», то принаймні бунт, чи кризу неплатежів. Можливо, і цього не хочуть помічати у нинішній владі?